Амністія — свято для всіх?

До річниці незалежності на волю достроково вийдуть тисячі українських в’язнів. У законі «Про амністію 2011» прописано звільнити тих, хто відбуває покарання за ненавмисні та нетяжкі злочини. Водночас під амністію потраплять передусім ті, хто на момент скоєння злочину був неповнолітнім, а також вагітні, батьки неповнолітніх дітей, люди пенсійного віку, ветерани та чорнобильці-ліквідатори.

Вимушена гуманність

Востаннє амністію в Україні оголошували три роки тому. Впродовж цього часу в тюрми потрапили ще 6 тис. людей. Зараз за ґратами перебувають 155 тис. українців, на Івано-Франківщині – понад 2 тис. осіб, повідомляють відповідні служби.

За попередніми даними на Прикарпатті під амністію можуть потрапити 70 ув’язнених. Стосовно ще 30 буде подано документи щодо зменшення їм попереднього строку перебування за ґратами. «Але, зауважмо, останнє слово буде за судами», – каже начальник обласного управління Державного департаменту виконання покарань Дмитро Футулуйчук.

У межах України, за різними підрахунками, вийдуть на волю 10-15 тис. ув’язнених.

Причиною масштабного помилування 2011 року є не двадцята річниця незалежності нашої держави, гуманність суспільства, гаранта чи народних обранців. Основна проблема – переповненість українських в’язниць.

У більшості вільновідпущених відсутня реєстрація, дві третини – не мають житла. Замість документів – спецдовідка. Професійний досвід – життя на зоні.

Суспільство до екс-в’язнів лояльності не проявляє, прямо кажучи, дещо сторониться. Більшість іванофранківців слово «амністія» сприймають негативно.

«Загрозу для нашого суспільства амністовані не нестимуть, – переконують в управлінні Державного департаменту виконання покарань. – Ми визнаємо, що більшість із них повертаються на зону. Та випускати їх на волю – варто. Трапляється, посадили несправедливо, і молоді в тюрмах багато. А так у них є шанс».

Злочин і кара

Ґрати ізолюють від суспільства, але не від світу. Кожен із ув’язнених при «солодкому» слові амністія надіється на удачу, а відпускають на волю – одиниці.

У в’язниці створюють спеціальну комісію, розглядають справу кожного засудженого. Якщо справа підпадає під перелік статей, перерахованих у законі «Про амністію», то відповідальні члени комісії починають збирати потрібні документи. Безхатченків із зони випускають в останню чергу.

Про фінансову «поміч» членам комісії зі сторони родичів засуджені, буцімто, не знають. Кажуть, що такі чутки розповсюд­жуються вкрай рідко.

«Можливо, гроші й пришвидшують вихід на волю. Але це трапляється лише тоді, коли ув’язнений має статтю, котра підпадає під амністію. І жоден начальник тюрми не зможе переступити закон, коли шансів вийти на волю немає», – розповідає колишня зечка Оксана Перевозець.

Вона була там двічі. Сиділа за зберігання наркотиків. Каже, жінки до амністії готуються за спеціальними правилами. Раптом згадують про дітей, можуть і завагітніти, коли треба…

Паличка Коха теж хоче волі

На амністію «чекають» і лікарі. Вони готові до збільшення кількості хворих у тубдиспансерах. Адже кожен четвертий виходить із зони інфікований палочкою Коха, говорять ув’язнені. У медиків статистика позитивніша.

«Дві третини осіб, котрі вийшли з місць позбавлення волі, вже пройшли обстеження у фтизіатра, 16 перебувають на обліку», – показує перелік хворих на туберкульоз заступник директора обласного фтизіо-пульмонологічного центру Тетяна Грицина. Медик акуратно складає виписки назад. – Ми б’ємо тривогу. Кажемо, що кількість ув’язнених із діагнозом туберкульоз або СНІД росте щороку. Проте, в нас ще затишшя. Херсонські або ж миколаївські фтизіатри щоденно поповнюють облік хворих із діагнозом туберкульоз. Майже всі пацієнти – колишні ув’язнені».

Як врятувати українські в’язниці від епідемії туберкульозу, медики порад не дають. У колоніях працюють на випередження: щопівроку приїжджає спеціально облаштована машина, і кожен проходить флюорографію. Ліки є, все за кошти держави. Але фактор ризику більший, аніж застережні засоби. Барачна система підводить, кажуть колишні в’язні. В’язниці забиті, вентиляція приміщень відсутня, харчування та умови перебування у камері здоров’я не додають.

Кожен, хто потрапив чи вийшов із місць позбавлення волі, має право безкоштовно пройти обстеження та отримати лікування.

«Різні люди потрапляли до нас на лікування: ті, хто вбивства скоював, наркозалежні. Найважче працювати з останніми, бо, крім туберкульозу, як правило, є ВІЛ-інфекція. Ми жодного разу не відмовили в консультації чи лікуванні. Це просто хворі люди», – говорить Тетяна Грицина.

Трапляються випадки, коли правоохоронці сповіщають про хворого з діагнозом туберкульоз, а він у лікарню не з’являється. У радянські часи система працювала жорстко – міліція насильно привозила на лікування.

«Примусово можна направити на лікування лише за рішенням суду. Але хто подаватиме в суд? – запитує фтизіатр. – Колись хворих справді – у кайданках привозили. А сьогодні все переклали на дільничні служби. Вони повинні ходити та просити інфікованих пройти обстеження чи прийти на лікування».

Попри страх загострення криміногенної ситуації чи спалаху епідеміологічної ситуації по туберкульозу, амністія-2011 обіцяє бути чисельною. Сумно, та попередній досвід свідчить – чимало амністованих потім повертаються на нари.