2012. Люди року

{jcomments lock}Кінець року змушує робити підсумовувати та робити висновки. Як ми прожили цей рік? Що ми здобули чи втратили? І хто нам у цьому допоміг?

Пропонуємо читачам власний суб’єктивно-репортерський перелік «людей року».

Суперники року

Олександр Сич та Олександр Шевченко 

Усе Прикарпаття, не кажучи про обласний центр, мало можливість спостерігати за «битвою титанів», які йшли до парламенту. Івано-Франківський округ, який політики закріпили за головним обласним свободівським ватажком і єдиним кандидатом від опозиції Олександром Сичом, вирішив розбавити своєю присутністю керівник ТК «Буковель» Олександр Шевченко.

Опоненти працювали на повну. Кожен проводив по кілька зустрічей із виборцями на день. Вони обходили колективи й не забували нагадувати, що кожен — кращий за суперника.

Перемога Сича не здивувала. Шевченко свої 25% назвав перемогою та пообіцяв не зупинятися на досягнутому. У будь-якому разі участь у змаганнях керівника «Буковелю» зробила вибори у Франківську якими завгодно, лише не нудними.

Меценат року

Юрій Дерев’янко
 

Народний депутат України, екс-секретар міської ради цілий рік був у напівтривожному стані. Постійно побоювався чи то якихось антисвободівських, чи взагалі антиукраїнських змов.

Марцінків робив гучні заяви щодо журналістів, де заявляв, що проти ВО «Свобода» ведеться інформаційна війна. Розглядав варіант пікетування закладу «Трактиръ» — за неукраїнську назву. Влаштовував пікети інспекції Держархбудконтролю, СБУ та казначейства. І виглядало, що своєю поведінкою просто веселив іванофранківців. Однак, це лише здавалося. Бо то були кроки до успіху, а точніше — до Верховної Ради.

Сьогодні Руслан Марцінків продовжує свою діяльність в парламенті. Більшості виборців його методи подобаються. Правда, до законотворчості він ще не дійшов.

Безробітній року

Петро Шкутяк

Цей рік був для екс-голови Долинської РДА доволі яскравим. Чи не вперше за багато років молодий чоловік робив не те, що треба за посадою, а те, до чого душа лежить. Він і голодував за українську мову, і на Соловки їздив, і вибори у Верховну Раду… програв, і нібито кинув камінь у вікно місцевого осередку Партії регіонів. Правда, стосовно останньої події Шкутяк свою вину не визнає.

Під час слідства він припустив, що розглянуті не всі версії злочину. Мовляв, не досліджувалася ймовірність влучання метеорита чи іншого небесного тіла. Відтак Шкутяк звернувся із клопотанням про проведення експертизи із залученням фахівців Національного аерокосмічного агентства США чи Роскосмосу. Йому чомусь відмовили.

Наразі виглядає, що Шкутяка таки треба терміново працевлаш­тувати, бо енергії та ентузіазму багато, а прикласти їх нема куди. І скоріше за все, вже на початку нового року він має отримати непогану посаду.

Прикарпатець року

Олесь Доній

Народний депутат, мешканець столиці вирішив податись у Верховну Раду по одному з прикарпатських округів — Коломийському. Йому довелося боротися з двома місцевими кандидатами, трохи наковтався різного бруду та скуштував інтриг.

За Донія агітувало багато відомих людей, йому навіть вдалося заручитися підтримкою політв’язня Юрія Луценка. В результаті він переміг і провладного кандидата Богдана Гдичинського, і опозиційного Олександра Левицького.

Яким чином статус народного депутата Олеся Донія позначиться на житті Прикарпаття (наприклад, Коломиї), сподіваємось скоро побачити.

Таксист року

Володимир Балагура

Відомий у місті забудовник на початку жовтня втрапив у халепу — на кілька годин був затриманий правоохоронцями. А все тому, що дуже вже компанійський. Під час скандального затримання директора департаменту і містобудування Олега Гаркота Балагура був за кермом. Мовляв, їхав із приятелями на чай.

Звісно, все обійшлося, його випустили, проте це трохи попсувало Балагурі нерви. З того часу його у Франківську називають таксистом року. Причому — найдорожчим. Адже їздить він на недешевому позашляховику «Range Rover».

Трудяга року

Вадим Войтик
 

Влаштувавшись на роботу керівником ЄРЦ у 2011 році, Войтик, не дочекавшись заслуженої відпустки, поїхав відпочивати за кордон. В Івано-Франківську тоді дуже багато говорили про те, що новий директор дозволяє собі забагато. Особливо якщо врахувати, що комунальна реформа тоді лише починалася. Проте його це не бентежило — Войтик багато подорожував до того та, мабуть, вважав, що жодна посада не варта зміни способу життя.

У 2012 році директор ЄРЦ під час мандрівки тяжко поламав ногу. Уже півроку Вадим Войтик на лікарняному. Подорожує хіба інтернетом, а от про роботу не забуває — активно спілкується в соціальних мережах, завзято вступає в дискусії, захищає імідж підприємства. Правда, імідж ЄРЦ від того не надто покращився.

В’язні року

Ігор Халаменда та Володимир Колковський

Таке буває нечасто не лише в Івано-Франківській міській раді, а й в інших. Щоб депутатів навіть місцевих рад затримали, вони мають зробити щось таки дуже зле. Бо дрібні злочини, як правило, якось залишаються непоміченими. Але не цього разу.

У серпні правоохоронці затримали регіонала Ігоря Халаменду. Підстава для затримання — скоєне ДТП, у результаті якого постраждали п’ятеро осіб, одна жінка згодом померла. Досудове слідство тривало майже три місяці, 31 жовтня справу скерували до Тисменицького районного суду. Поки триває суд, Ігоря Халаменду вже бачили в Івано-Франківську. З цього приводу чекаємо коментарів від правоохоронців.

А два місяці тому за кордоном затримали депутата Володимира Колковського. Інформація — неофіційна, не підтверджена й не спростована. Підстава — чи то отримання, чи то посередництво при отриманні хабара від одного із місцевих забудовників. В інтернеті навіть з’явилося відео, яке демонструє, як Колковський (чи хтось ну один в один подібний на нього та з його голосом) бере 10 тисяч доларів.

Піарниця року

Ганна Крисюк

Голова обласної молодіжної адміністрації, яка зробила собі ім’я на величезній кількості різноманітних акцій, цього року з головою поринула у піар. Заснована нею агенція «PR-Energy» підписала договір із «великою рибою» — тим же Олександром Шевченком.

Крисюк піарила свого клієнта настільки ж енергійно, наскільки дозволяла назва її агенції — і в соц­мережах, і у ЗМІ, і просто на зустрічах з виборцями. Правда, тривало це недовго. Через кілька місяців вони припинили співпрацю. В Івано-Франківську й досі розповідають історії про те, чому так сталося і хто винен. Але виглядає, що Крисюк не програла, продовжує рибалити й не пропускає дрібнішу здобич.

Партизан року

Роман Онуфріїв

Голова фракції «Свобода» в Івано-Франківській міській раді ще у 2011 році намагався всіма силами показати прозорість нової більшості й ради загалом. Що тоді тільки не вигадували свободівці! І кликали чиновників на публічні звіти, і влаштовували прес-конференції після кожної сесії, і радо коментували кожну подію. Проте все це було на початках пуб­лічної діяльності.

Цьогоріч Онуфріїв набрався досвіду й відповідно пішов у підпілля. Не те щоби звіти чи прес-конференції — навіть з коментарями важко. Закрився свободівський лідер від громадськості.

Що стало причиною для цього, нині можемо лише здогадуватися. Однак сподіваємося, що це не надовго. Бо хто, як не «Свобода», нині вимагає прозорості у парламенті? То, певно, можна повертатись до неї і на місцях.

Радикал року

Володимир Шкварилюк

Лідер обласного «Фронту змін» напередодні виборів вирізнився оригінальністю. Якось, перебуваючи у Галичі, він запропонував прикарпатців, які голосують чи агітують за Партію регіонів, ховати на окремому цвинтарі. Мовляв, він на кожному зібранні звертається до органів місцевого самоврядування з проханням виділити на ці потреби сотку землі у кожному населеному пункті.

Регіонали не змовчали. Вони натякнули на те, що таке собі може дозволити тільки людиноненависник, і висунули йому вимогу вибачитися перед мешканцями Прикарпаття. Та Шкварилюк їм не відповів.

Тріо року

Віктор Анушкевичус, Зіновій Шкутяк, Богдан Борович

Трьом міським головам Івано-Франківська, які жодного разу за багато років не сиділи за одним столом, довелося об’єднатися заради політики. В липні вони провели спільну прес-конференцію, на якій заявили, що минуле залишилося позаду, між ними вже давно нема ворожнечі й відтепер вони представлятимуть одне об’єднання, з яким ідуть на вибори.

Зважаючи на те, що за ці роки між ними було багато різного (і конкуренція, і бруд), дивуємося такій потрійній жертовності заради політики. Особливо, якщо згадати, що всі вже тоді розуміли — партійні інтереси так і залишаться нереалізованими. «Наша Україна» потішила результатом лише суперників.

Комбінатор року

Ігор Насалик

Міський голова Калуша до останнього тримав інтригу стосовно того, чи буде він балотуватися до Верховної Ради. І цим розполохав велику кількість охочих висуватися по цьому ж округу. Як кажуть, і сам не гам, і другому не дам. Бо до парламенту Насалик так і не пішов.

Згодом Насалик повісив у Калуші білборд з написом «Кіна не буде», а трохи пізніше — «Кіна не буде… Приїхав цирк». Прокоментував цей вчинок калуський мер доволі дивно. Він сказав, що хоче, аби калушани задумалися між стрибком із рабовласницького ладу до феодалізму. А також висловив сподівання, що калушани не стануть сліпо голосувати за бренди. Накрутив, напустив туману і… помилився.

Леді року

Ірина Фаріон

Начальнику обласного відділу охорони культурної спадщини давно закидають не надто пильну охорону тої самої спадщини. Кілька місяців тому один із підприємців вирішив замінити старі автентичні двері в історичній пам’ятці на нові. Звісно, пішов до Давидюка за дозволом.

«Репортер» потім отримав копії і тої заяви підприємця, і той доз­віл охоронця. Заява — без адреси історичної пам’ятки. Дозвіл — на будинок за іншою адресою. В результаті на Січових Стрільців, 14 поставили звичайний пластик.

Як так сталося? Давидюк, як досвідчений чиновник, вміє знай­ти кілька відповідей на просте питання одночасно. Спершу сказав, що двері старі і їх треба було давно міняти. Потім запевнив, що підприємець їх полагодить і поверне на місце. Чекаємо…

***

Крім найрізноманітніших людей, цього року було багато іншого, про що не варто забувати.

Наприклад, обіцянкою року можна назвати Палац спорту — обіцяють будувати, проводять енну кількість нарад, а…

Проблема року — міське кладовище у Чукалівці, адже всі знають, що треба розширювати, але не знають куди.

Надія року — Брама палацу Потоцьких. Спершу депутати збирали кошти, потім інвестор почав сам реставрувати, далі знайшли там залишки муру. Але вже видно — працюють.

Ще можна згадати руїну року — будинок на Січових Стрільців, 18. Одного зимового вечора цей дім просто завалився, слава Богу, нікого не прибив. Потім його обіцяли віддати інвестору для відновлення, але потім усе затихло.

Несподіванкою року, певно, варто назвати перемогу об’єднаної опозиції майже у всіх округах Прикарпаття.

Ну і нарешті, фарс року — кінець світу, який ми вже пережили.

Отже, з Новим роком, новими успіхами та перемогами!