Станіслав з Полтави на псевдо «Айкос» до початку повномасштабної війни не мав жодного військового досвіду. Він пішов добровольцем до «Легіону Свобода», навчився стріляти і разом із побратимами знищувати ворогів.
Станіславу 20 років. Він недавно став командиром відділення. Каже, це сталося при трагічних обставинах не за його бажанням, про це “Айкос” розповів в інтерв’ю Youtube-каналу «Бутусов плюс», пише Репортер.
Станіслав приїхав у до Києва на початку лютого, аби жити, працювати, але потім почалася війна. Одразу шукав куди записатися – у тероборону, у військкомат. Далі наводимо уривки з інтерв’ю 20-річного бійця:
Мені запропонував мій товариш піти в тероборону. Я не знав, що це буде саме «Свобода». Ми пішли записалися до «Свободи». Через три або чотири дні я підписав зі «Свободою» контракт. Потім через декілька днів я поїхав на першу зачистку, на перший свій бойовий виїзд. Ми приїхали туди й нам сказали, що орки від нас на відстані вісьмох кілометрів.
Я ніколи не хотів служити в армії, ніколи не планував. Але коли ці недобрі люди прийшли на нашу землю і почали конкретно вже нагліти і вбивати наших людей, жінок і всіх інших жителів, в мене просто урвався терпець.
“Зі своїми побратимами ми вбили десь приблизно взвод”
Я бачив їх в приціл більше сотні разів. Вбивати – вбивав не однократно. Не одного, а може навіть більше десятка орків я лічно вбив. Зі своїми побратимами ми вбили десь приблизно взвод.
Це було тут у перший день, як ми тільки заїхали в Сєвєродонецьк після Лисичанська. Ми заходимо на будівлю, на нашу позицію. Ми пробули на позиції рівно сорок хвилин, не встигли навіть зрозуміти, що це за будівля, що де знаходиться. Встигли тільки поскидати рюкзаки, перевести дух і через сорок хвилин стався перший бій. Вони полізли до нас лоб в лоб, втратили з семи людей п’ять. Наступного дня вони вирішили приїхати до нас маршруткою. Як люди звичайні їздять на роботу, додому та по інших справах. Також зазнали значних втрат. Я особисто вбив їхнього кулеметника, який насипав нам так, що ми не могли просто підняти голови. Нам довелося просити сусідню позицію, щоб вони перевели вогонь на себе, щоб ми могли дати сильний відпір.
До теми: Журналісти на війні. Як франківці з радіо, газети і ТБ захищають країну
Через буквально декілька годин після другого бою вони приїхали ще однією «газелькою», вже евакуатором, щоб забрати свою маршрутку. І їм це не вдалося. Ми їх розстріляли. Ми їм показали, що українці: любий хлопець із двору – це справжній воїн!
Ми їм показали, що українці: любий хлопець із двору – це справжній воїн!
Війна навчила мене жити. Завдяки війні я зрозумів, що я дійсно хочу жити. Війна навчила мене бути серйозним, зробила більш дисциплінованим, більш стресостійким. Зробила з пацана чоловіка.
