Протягом 1880-1910 років населення передмістя Княгинін-Колонія збільшилось у вісім разів. У 1911-му Станиславів мав 33 000 мешканців, а Колонія – майже 7000. Дільниця була навпіл розділена залізницею, східну частину називали Майзлі. Є дві версії виникнення цього топоніму.
Згідно з першою, тут колись виготовляли майзлі, тобто долота для рубання заліза, якими часто користувались у колійових майстернях. За іншою, залізничники масово грали в карти і під час гри «фербель» вживали термін «майзель», пише Репортер.
Половина Майзлів сповідувала римо-католицизм, втім жодного костелу дільниця не мала. У 1905 році тутешні поляки утворили комітет спорудження храму та почали збір пожертв. Дуже допоміг архітектор Феліціян Баян, який безкоштовно виготовив проект. Вартість будови становила 70 000 корон.
Роботи почали 25 травня 1910 року. У цей день десятки волонтерів вийшли копати траншеї під фундамент. Освячення відбулось 8 червня 1913-го, церемонію проводив архієпископ львівський Юзеф Більчевський, який офірував 1000 корон на добудову. Чому на добудову? Тому що костел здали недовершеним, без передньої високої вежі, лише з сигнатуркою* над центральним об’ємом. Та й інтер’єри були бідненькі. Нарекли храм іменем святого Юзефа, на згадку про старий дерев’яний костел, який у XVIII столітті стояв на Тисменицькому передмісті.
Невдовзі почалася Перша світова, і всі роботи припинили. Лише у 1921 році, після внесення коректур у проект Баяна, почали добудову фронтової вежі. Незважаючи на економічну кризу, польський уряд виділив на це 25 млн. марок. Сума ніби велика, але інфляція тоді була ще гірша за теперішню. Вдруге храм освятили у 1924 році, а через два роки створили окрему парафію. Першим ксьондзом на Майзлях став отець Соломон Шальбеттер.
Костел вирішений у романському стилі, з елементами неоготики. У плані нагадує латинський хрест, на перетині рамен якого вміщена восьмикутна сигнатурка. Стіни спираються на різновисокі контрфорси, а триярусна вежа заввишки 48,5 метра поступається лише ратуші.
Внутрішні розписи виконав місцевий художник, викладач школи деревного промислу Еміль Дубрава. У 1935 році закупили орган, виготовлений на фірмі Станіслава Кіровського у Пьотркуві (Польща). Через два роки один із ініціаторів будівництва храму – Матеуш Пілецький – отримав орден від Папи Пія ХІ. При костелі діяли храмові братства, парафіяльний хор «Лютня» та семикласна школа імені святого Станіслава Косткі.
У часи німецької окупації пробощ, отець Тадеуш Птак активно співпрацював з польським рухом опору та ховав у себе кілька єврейських родин. Заарештували його вже совіти, а потім вислали до Польщі. Туди ж відправились вівтарні образи та орган. Нині вони містяться у костелі салетинів у Дембовці. Останні ксьондзи покинули парафію у 1946 році, після чого храм використовували як склад.
В ніч на 7 листопада 1988 року (якраз на день жовтневої революції) група старшокласників-патріотів із сусідньої школи № 15 підняла на шпилі костелу синьо-жовтий прапор. Полотнище пошила Світлана Деркач, а встановив його Ігор Дуневич. Радянське керівництво підняло на вуха всіх силовиків. Древко намагалися перебити автоматними чергами, втім воно виявилось… залізним. Тоді знайшли якогось альпініста, і той зняв прапор.
У 1990-му храм передали громаді християн вірі євангельської, яка зробила капремонт. Тепер тут молитовний дім. На сучасному фото храм мало відрізняється від старої листівки, втім одна відмінність є – на сигнатурці нема хреста.
Comments are closed.