Медики кажуть, що пияцтво шкідливе для здоров’я. Втім, саме завдяки зеленому змію Івано-Франківськ має симпатичну споруду Народного дому «Княгинин», за адресою Галицька, 86, пише Репортер.
У міжвоєнний період там стояла корчма, якою заправляв єврей Баух. Він настільки добре організував бізнес, що місцеві звідти не вилазили, просаджуючи усі гроші. Тоді у Княгинині жили два брати – Іван та Юрко Ясінські. Іван вважався порядним ґаздою, а Юрко набув слави пияка. Одного разу він допився до того, що продав з себе останню сорочку. Після цього став загальним посміховиськом, щойно виходив на вулицю, то завжди знаходився дотепник з питанням:
«А що, Юрку, чи не маєш сорочки на продаж?».
Більшої ганьби годі було шукати, і Юрко Ясінський… кинув пити. Мало того, він став активним поборником тверезого способу життя і навіть організував бойкот корчми у компанії з іншими активістами. Справи у Бауха йшли дедалі гірше, він опинився на межі банкрутства. Аби врятувати хоч щось, підприємець був змушений продати корчму українській громаді Княгинина. Нові власники вирішили знести стару розливайку та спорудити на тому місці читальню «Просвіти». Громада вже мала свою читальню, але розташовувалась вона у ветхому будиночку, який не задовольняв культурні потреби мешканців. Просвітяни мали велику бібліотеку, організували чоловічий і мішаний хори, провадили аматорський театральний гурток, часто давали концерти, вистави і т. д.
Проект нової читальні розробив український архітектор Михайло Грицак, який спорудив праве крило монастиря отців василіян у Станиславові. Це мала бути гарна двоповерхова споруда у стилі функціоналізму. На другому поверсі планували розмістити читальню, а в партері, з боку вулиці Шевченка (теперішня Княгинин), мав бути великий концертний зал. А ось приміщення з боку жвавої Галицької призначались для здачі в оренду під магазинчики – аби покривати утримання споруди.
Будівництво тривало протягом 1930–1933 років. Цікаво, що наглядав за роботами той самий Юрко Ясінський. Однак, дуже швидко став відчуватись брак грошей. Громада випустила спеціальну листівку із проектом читальні, кошти від якої спрямовувались на будівництво. У 1931 році будівельний комітет надрукував в газеті «Новий час» відозву із закликом матеріально підтримати добру справу.
«На допомогу повинні прийти наші фінансові установи, кооперативи, українські товариства та читальні «Просвіти» – в краю та за границею. Коли само громадянство не прийде початому ділу з допомогою, то ніхто інший не поможе». Але… ніхто так і не відгукнувся.
Княгининці отримали патову ситуацію – коробка є, а на внутрішнє оздоблення грошей нема і навіть не передбачається. Врешті довгобуд продали станиславівським євангелістам за 68 тисяч злотих, а ті завершили ремонт і влаштували там дім молитви.
Після війни, у 1952 році, в читальні-молельні відкрився кінотеатр «Комсомолець». Газета «Прикарпатська правда» описувала його як один із найкращих кінотеатрів області:
«Його площа – 1024 квадратних метри. Зал для глядачів вміщує близько 300 чоловік. На другому поверсі розташований концертний зал на 100 місць, напроти нього – читальний зал. Кінотеатр оснащений найновішою вітчизняною кіноапаратурою, обладнаний зручними меблями».
Перед відкриттям замурували кілька дверей у наріжній частині споруди, перетворивши їх у ніші для кіноафіш. Сусідній скверик теж впорядкували, поставивши посередині бюст комсомолки-диверсантки Зої Космодем’янської.
У 1990-му кінотеатр поступився місцем Народному дому «Княгинин». Спочатку там організовували якісь культурні заходи, втім, поступово будинок занепав і на плаву залишилось лише кілька крамничок у лівому крилі. Нині кам’яниця переживає ренесанс – триває капітальний ремонт.
Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Івана Ставичного
