Рубрика «Слідами старого Станиславова» існує вже понад два роки й сьогодні її – сотий випуск! До ювілею колекціонер Зеновій Жеребецький підібрав дуже рідкісну поштівку, яка ніколи не «світилася» в інтернеті чи друкованих виданнях, навіть збирачі старовини її ще не бачили.
Сучасники також не одразу впізнають кам’яницю на Грюнвальдській, 19. По-перше, її затуляють дерева, по-друге – навколишній простір щільно забудований і все це кардинально поміняло краєвид, пише Репортер.
На старій поштівці читаємо польський напис «Dom Zwązku Zawodowego pracownikow kolejowych», в перекладі – «Будинок профспілки залізничників». Раніше жартували, що кожна галицька дівчина мріє вийти заміж за залізничника. Відповідно кожен галицький хлопець мріяв стати тим самим залізничником. Від самого зародження ця професія вважалась найпрестижнішою серед робітничих спеціальностей. Втім за Польщі українцю потрапити в цю касту було ой як складно – праця при залізниці вважалася державною службою і туди допускали майже виключно римо-католиків. Часто українцям пропонували поміняти віру взамін на популярний мундир колійовця. Зрозуміло, що нашим хлопцям не світила посада інженера чи навіть машиніста, але ж коли українцеві вдавалося стати хоча б вагонним кондуктором, він вважався щасливчиком, а його родина – забезпеченою.
Залізниця мала значні доходи і дбала про культурний рівень та соціальний захист працівників. У Станиславові не було профспілки, багатшої за залізничну. Тому, коли після воєнних і політичних потрясінь, девальвації національної валюти намітилося економічне зростання, залізничники взялися до спорудження свого профспілкового будинку. Його відкриття відбулося 7 листопада 1926 року. Отже дата на листівці – це дата здачі будинку в експлуатацію. Цю ж дату можна побачити на керамічній плитці у вестибюлі.
На відкриття прибули високі гості: директор Станиславівської дирекції залізниць Стефан Віктор, голова міської управи Вацлав Хованець, уродженець Станиславова, сенатор Густав Добруцький та інші. Також понаїхало залізничного начальства з Варшави, Кракова, Лодзі, Познані. Газета «Кур’єр Станіславовскі» відзначає, що далі «пополудні була урочиста академія, увечері – народна забава».
Кам’яниця мала чіткі форми, три поверхи і високу мансарду. На головному фасаді бачимо стрічки однакових вузьких вікон без зайвих прикрас. Будинок дещо оживляють два балкони з простими кованими решітками, що роблять фасад асиметричним, а також карниз з дентикулами.* Архітектурний стиль можна оцінити як ар-деко – такий, що від модерну вже відійшов, але до функціоналізму ще не прийшов.
Хоч у джерелах ім’я архітектора не називається, майже з повною достовірністю можна сказати, що автором проекту є Тадеуш Ковальський. Цей інженер-архітектор був службовцем державних колій і є творцем кількох залізничних та громадських споруд, зокрема Союзу польських залізничників (тепер Ощадбанк, вул.Грушевського, 19).Цікаво, що мешкав Ковальський неподалік від профспілкового будинку – на Грюнвальдській, 6.
При совітах кам’яниця зберегла свій профіль і довший час там розміщувався «Клуб залізничників». Він і нині діє, хоча частину приміщень віддали під офіси. Зовнішні зміни мінімальні. Під шаром штукатурки зникла абревіатура «ZZK» над головним входом, балкон другого поверху став удвічі ширшим, а його сусід зверху отримав балясини радянського зразка. А ще – двері. Якщо при будівництві їх було двоє, то тепер цілих чотири. Схоже, будинок залізничників став значно доступнішим.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
* Денти́кули (відлатинської denticulus — зубець) — низка невеликих прямокутних виступів, що розташовані накарнизі і виконують роль декору.
