Івано-Франківськ, Станиславів раніше постійно перебував під чиєюсь окупацією — польською, австрійською, німецькою, совіцькою. А в часи Першої світової місто певний час входило до складу російської імперії. Детально про цей період довідаємося зі спогадів ректора Станиславівської семінарії отця Єремії Ломницького, пише Репортер.
Щоденник отця Єремії – першого ректора станиславівської греко-католицької семінарії Єремії Ломницького
Із царем в голові
Невдовзі після захоплення Галичини росіяни повели психологічну війну, почавши створювати позитивний образ «царя-батюшкі» та «армії-визволительки».
13.09.1914. «Велика прикрість нам ся стала. Вечером, о годині пів на 7 прийшов до о. Мітрата польовий батюшка Марчевський (напевно, російський капелан — Авт.). Перше зайшов до церкви, оглянув захристію, і всі фелони з тим, що генерал приказав завтра о 10 год., щоби була Служба Божа в церкві (тобто у катедрі — Авт.) і що він буде правити. На таке спитав о. Мітрат: чи то приказ? Так! А якщо приказ, то ми не маєм що на се казати, ані противитися.
На другий день о пів на 9 прийшов до церкви і правив Утреню, Акафіст і Службу Божу і мав проповідь по українськи о тім, що вони прийшли висвободити наш нарід з неволі жидівської. Думали, що вийде для нас нещастя, но Бог ласкаво увільнив нас, бо пополудні забрався нахал-батюшка дальше з військом».
18.09. «Ситуація незмінна. Військо російське заховуєся спокійно, хіба чути, що по селах забирають козаки, що попадуть. Особливо по дворах. Також по селах насилують женщин.
Позавчора пришов був до семінарії — коли мене не було — комендант з магістрату. Ходив по семінарії; питався, чи наші отці поминають царя і чому не поминають.
Вчора губернатор зустрівся з о. Мітратом в шпиталі і жадав, щоби під його відповідальність не поминали священики Франца Йосифа.
Кажуть, що росіяни побоюються окруження від армії нашої. Можливо, бо копають фоси і розтягують дроти за парком. Но вчора прийшли вістки, що Делятин зайняли москалі».
20.09. «В неділю зістало визвано нас до генерала Лаврентова в готель «Австрія» — 4 русинів і 4 поляків визначнійших. Русини: радник Кульчицький, іменований тепер старостою, пан директор Сабат, Губчак і я. З поляків: др. Юркевич, др. Вига, професор Вестфалевич і інспектор залізниці Дзєконський. Генерал прийняв нас дуже чемно. Визвав нас в цілі наради що робити, щоби все повернулося в місті до нормального порядку, а також звідки взяти грошей на заплачення урядникам і Червоний хрест. Стало на тім, що позволив на ту ціль продавати тютюн, ром, дерево».
Щоденник отця Єремії II – першого ректора станиславівської греко-католицької семінарії
«Від рана чути канонаду…»
Далі отець Єремія ретельно фіксує усі переміщення ворожих військ. Цікаво, він робив це з власної ініціативи, чи передавав добуту інформацію австрійській агентурі?
23.09. «Вчора прийшло знов багато російських військ. Здаєся 2-3 полки».
26.09. «Вийшло вже російське військо, так що до вечора лишилося кілька офіцерів з генералом і кількадесят солдатів».
01.10. В місті у нас спокій, війська російського мало і нове не приходить. Лиш прийшли козаки кавказькі в Карпати».
Під «кавказькими козаками» Ломницький має на увазі вояків Туземної дивізії, яку ще називали «Дикою». Вона була укомплектована чеченцями, кабардинцями, черкесами та представниками інших гірських народів.
06.10. «Вчора обняв уряд старости росіянин Гавінський, а наш дотеперішній радник Кульчицький вернув до суду.
Вийшов наказ, щоби не ходити по місті від 10-ої години вечора до 4-ої рано під карою 3 місяці в’язниці або 3000 рублів. Не хочуть мати свідків, що ся в ночі діється».
13.10. «Наші військові патрулі вже, суть, в околицях Станиславова. Оповідають, що стріляли до поїзду желізничного в дорозі до Коломиї, коло Братковець».
17.10. «Гавінський викликав до себе парохів наших і латинських, щоби відправили Службу Божу з нагоди уродин престольного Алексія Николайовича (сина і спадкоємця російського імператора — Авт.). Розліплено візваня, щоби вивісити з тої причини фани російські і ілюмінувати вікна».
22.10. «Вчора цілий день була битва; канонаду під Калушем було чути до нас».
26.10. «Не знаємо, як скінчилася битва. Вчора від полудня зачали приходити війська і трени (обози — Авт.) від Калуша. Війська йдуть в сторону Богородчан. Виходить з того, що наші побили росіян коло Калуша і вони цофают ся (відступають — Авт.). Відай, буде нова битва коло Богородчан.
29.10. «Видко замішаніє по російських військах тут в Станиславові. Наші, здає сі, окружають їх від Коломиї».
30.10. «Вчора від рана чути було канонаду коло Надвірної, за Богородчанами. Між росіянами показуєся непевність. Побоялися, відай, приходу наших. Розпродали магазини з тютюном. Решту вивезли».
Але того разу москалі зуміли зупинити австріяків. Станиславів залишився окупованим.
Кляузи й губернатор
28.12. «Вчора о 7-й вечора визвав начальник уєзда Гавінський о. Мітрата і грубо робив йому викиди, що о. Михайло Ільницький з Ямниці і о. Михайло Снігурович з Угорник жалувалися, що їм Мітрат заказав поминати в Службі Божій царя Николая. Загрозив о. Мітратові «страшними мірами».
Бачимо, що стукачі існували навіть у середовищі священнослужителів. Схоже, австрійці загребли до таборів не всіх москвофілів. А Мітрат, тобто настоятель катедри о. Іван Гордієвський, був патріотом і не боявся чинити опір москалям.
25.12. «Надіємся на наші Свята мати наше військо в Станиславові. Російські газети доносять, що рубель не лише за границев — в Франції — але і в Росії упав».
21.01.1915. «Четвер. Доходять вісті, що під Горлицями була велика наша побіда. Мали росіяни стратити до 250 000».
24.01. «Неділя. Ситуація незмінна. Німці побідили французів під Суассоном. Під Варшавою тривають бої. Вчора приїхав зі Львова генерал-губернатор граф Бобринський сюда».
На окупованих західноукраїнських землях царський уряд створив Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Його очолив граф Георгій Бобринський — праправнук імператриці Катерини ІІ та її фаворита Григорія Орлова. Саме він і приїхав зі Львова.
Епілог на батьківщині Ілліча
На згадці про візит генерал-губернатора щоденник отця Єремії обривається. Того ж дня, 24 січня 1915 року, його заарештували росіяни. Приводом стало звинувачення у розповсюдженні ідей від’єднання України від Росії на сторінках журналу «Місіонер». Разом із ним за грати потрапив настоятель катедри отець Іван Гордієвський, на якого регулярно «капали» священики з навколишніх сіл з приводу нетолерантного ставлення до царської влади.
5 лютого обох в’язнів етапували до Києва, а звідти заслали у місто Симбірськ (тепер Ульяновськ, Росія). Там у Єремії Ломницького загострився ревматизм і 3 липня 1916 року він помер.
У наш час його біограф, монах-василиянин отець Даниїл Сікора, спеціально вирушив до Ульяновська, аби відшукати могилу ректора. Старий цвинтар зберігся, хоча вже давно був закритим. На жаль, захоронення знайти не вдалося, але приїзд галичанина таки приніс свої плоди. Тамтешні краєзнавці зацікавились особистістю Єремії Ломницького і незабаром встановили меморіальну таблицю на будинку, де мешкав ректор станиславівської семінарії.
Автор: Іван Бондарев
