Франківський журналіст, а тепер військовий кореспондент полку особливого призначення «Азов» Руслан Ганущак показав франківцям свій фільм-хроніку «Два дні в Іловайську». Ця 26 хвилинна стрічка розкаже про бої, про людей, які там воювали, про загиблих героїв. Чиста хроніка – без аналізу та висновків, їх мають зробити глядачі.
Фільм знятий в серпні під час боїв в Іловайську, а саме 20-21 числа. Там іванофранківець Руслан Ганущак перебував як військовий журналіст.
«Кожен повинен робити те, що він уміє найкраще, – говорить Руслан Ганущак. – Я не військовий, а журналіст. Тому більше користі принесу тоді, коли буду грамотно знімати, монтувати й показувати це людям».
За словами Руслана, фільм знімався на четвертий чи п’ятий день його перебування в зоні АТО.
«Серед ночі нас підняли по тривозі, – згадує Ганущак. – Ми мали окрему машину «Chevrolet NIVA», в якій їхали чотири журналісти і я за кермом. Їдемо, не знаємо ні куди, ні на скільки».
Вперше в житті йому довелося рухатись у складі військової колони, вчитися тримати дистанцію та не пускати в колону сторонні автівки. А їхали, як потім виявилося, до Іловайська. Але туди втрапили лише з третьої спроби, бо двічі колона потрапляла в засідку.
«У перший день мені не вдалося втрапити на передову, – розповідає Руслан Ганущак. – Я знімав до того місця, куди привозили поранених, де стояла карета швидкої та відвозила їх в лікарню. Поспілкувалися з хлопцями: як їм там живеться, чим харчуються, які консерви 1960 року їдять, які носять бєрци, що навіть не згинаються».
Тільки на другий день «попутками» Руслан дістався до свого підрозділу. Каже, дорогою ще познімав хлопців з інших батальйонів.
До речі, те, що стрічку показують лише тепер, – то робилося свідомо, адже після Іловайська багато бійців потрапили в полон. Аби їм не зашкодити, Ганущак з побратимами намагалися зібрати якомога більше інформації про тих людей, які є в кадрі.
Також це фільм – присвята двом побратимам, які загинули в ті дні в Іловайську – «Хомі» (Андрій Снітко) та «Аксьону» (Олег Аксененко). Їм було не більше 20 років.
«20 серпня, коли Руслан залишився в тилу, наша група зайшла в Іловайськ та провела попередню зачистку, а вже зранку основна група «Азову» зайшла в місто, – розповідає боєць «Азову» Іван Харків. – «Хома» і «Аксьон» йшли одними з перших. Коли впала граната, «Хома» ліг на неї і накрив тілом двох хлопців, які відходили. Він врятував свого найкращого друга «Сократа» і «Аксьона», якого поранило. Його вдалося вивезти з Іловайська, але не довезли до лікарні. «Аксьон» був із Луганська. У нього на касці так і було написано: «Я луганчанин». Він дуже пишався тим, що воює за Україну».
«Це ще один факт, який хотілося показали людям: хто боронить Україну, чому вони віддають своє життя і заради чого, – стверджує Руслан Ганущак. – Можна почути: «Це не моя війна. От, коли прийдуть на Прикарпаття, то я візьму зброю в руки і буду захищати». Не дай Бог, аби таке сталося. Тоді буде запізно. Державу треба захищати вже. Хто чим може, як може».
Самому, каже Руслан, відстрілюватися не доводилося, бо його зброя – це дві камери – фото і відео.
Також він хоче, аби його фільм «Два дні в Іловайську» побачило якомога більше людей.
«Ми програємо інформаційну війну деколи тому, що не можемо правильно сказати і правильно подати просту правду, – говорить Ганущак. – Те, що ви побачите, – це документальний фільм-хроніка без жодного закадрового слова, з тими текстами, які були на полі бою. Цим фільмом я хотів показати, що насправді людина відчуває, перебуваючи в тих умовах. Для глядачів це можливість побувати кілька хвилин у бойовій ситуації».
До речі, два місяці тому фільм уперше показали у Нью-Йорку, в Українському музеї на Манхеттені. Разом із фільмом Ганущак повіз і виставку фронтових фотографій. Наступного тижня у галереї «Бастіон» їх зможуть подивитися франківці.
Comments are closed.