Історія

Плагіатори з третього рейху ІІ. Маловідомі поштівки Станиславова часів німецької окупації

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Станиславівські поштівки, видані за німецької окупації, не належать до філокартичних шедеврів. Багато з них взагалі передерті з польських негативів. Але маємо те, що маємо. Сьогодні зануримось в ту епоху, коли Станиславів входив до дистрикту Галичина, в державних установах висіли портрети Гітлера, а вулицями гуляли дядьки у чорних мундирах із черепами на кашкета, пише Репортер.

Перша частина циклу: Плагіатори з третього рейху. Маловідомі поштівки Станиславова часів німецької окупації

Улюблений храм угорських окупантів

Минулого разу ми зупинились на площі Ринок. Звідси пару кроків до Вірменського костелу, який у народі називають голубою церквою. Німці загалом толерантно ставилися до релігійних питань (окрім юдаїзму), тож міські храми функціонували у звичному режимі.

stanyslaviv 1. kos Ormianski-1943_0001 Ш

Тоді вірменський костел називався – Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії. У спогадах Тадеуша Ольшанського є кілька рядків про цей храм. Йдеться про початковий період окупації, коли у Станиславові хазяйнували угорці:

«Угорці зачали цілими загонами ходити по неділях на меси до костелів. Найбільше вподобали собі вірменський костел. І в одну з неділь, коли служили месу, трапився цікавий випадок. Після розмови угорського офіцера з ксьондзом Філіп’яком за орган сів молодий жовнір. Під час богослужіння він грав угорські релігійні пісні, але на завершення ми почули акорди «Boze, cos polske…». І тут всі мадяри почали хором співати, немов на пам’ять знали наш гімн».

Виявляється, ця пісня була перекладена на угорську, і хоча слова різнились, мотив був той самий.

Вірменський костел був багато декорований, але ані угорські, ані німецькі вояки нічого не поцупили. Мало того, тоді виконали детальну фотофіксацію усіх скульп­тур храму і тепер в інтернеті можна побачити ці якісні світлини.

Цирк і драми станиславівського театру

Помандруємо у сусідній сквер Міцкевича. Німці перейменували його на плац Хорста Весселя – автора нацистського гімну. Це був фанатичний фашист. У 1933 році його важко поранив у голову бойовик компартії, але Вессель категорично відмовився від надання першої медичної допомоги, оскільки лікар був… єврей. Пізніше він помер від зараження крові і став національним героєм ІІІ рейху.

stanyslaviv 2. pl Mickiewicza-1943_0001 Ш

Сквер Міцкевича німці перейменували на плац Хорста Весселя – автора нацистського гімну

На задньому плані проглядається пам’ятник Міцкевичу. Це яскравий доказ того, що фото було зроблено ще за поляків. Німці дивились на статую не як на витвір мистецтва, а як на кілька тонн бронзи. Тому зняли фігуру з п’єдесталу, розпиляли на дві частини та здали на металобрухт – країна потребувала гільз для снарядів. Далі відбулась майже детективна історія, як купка поляків, на чолі із завідувачем пунктом прийому металобрухту, ховали Міцкевича, аби врятувати його від переплавки. І таки врятували! Ну а в колишньому сквері його імені протягом всієї війни сумно стояв порожній постамент – німці так і не підшукали достойну кандидатуру.

stanyslaviv 3. teatr-1943_0001 Ш

У часи німецької окупації євреям і полякам заборонили ходити у міський театр Станиславова

Одразу за пам’ятником розташовувався міський театр. І це теж довоєнне фото. На фасаді читається напис польською: «Театр ім. Монюшка». Вивіску збили ще перші совіти, які нарекли театр іменем Івана Франка. Цю назву він зберігав і за окупації, коли головним режисером був Іван Менделюк. Цікаво, що євреям і полякам ходити туди було заборонено.

Крім вистав, у театрі відбувались різні урочисті збори – передача німцям влади над містом від угорців, святочна академія з нагоди візиту губернатора Ганса Франка, концерт у рамках свята дивізії СС «Галичина». Весною 1943-го тут навіть виступав київський цирк. Глядачам запам’ятались: «добрий ліліпут із сміховинками, артистка з виспортованим тілом і м’язами, незлий чоловік-жаба».

Та скоро стало не до сміху. 14 листопада, під час оперети «Шаріка», до театру увірвалась німецька поліція. Тоді, прямо в залі, заарештували багатьох українців, причетних до ОУНівського підпілля. Через три дні багатьох стратили під стінами сусідньої синагоги.

Доктор Альбрехт та його заступники

А тепер настав час познайомитись із найголовнішими будівлями окупаційного Станиславова. На наступній поштівці – добре знайома нам вулиця Грюнвальдська. Свою назву вона зберігала при всіх режимах, і лише німці перейменували її на Губернаторську. На то були свої причини, оскільки у будинку колишньої дирекції залізниць розмістилось окружне староство (kreisshauptmannshaft) – офіційний орган влади у Станиславові та навколишніх землях.

stanyslaviv 4. грюнвальдська 1943_0001 Ш

Яка була тодішня адміністративна система? На землях завойованої Польщі німці створили генерал-губернаторство, або генеральну губернію. Початково вона складалася з чотирьох дистриктів (Краків, Люблін, Радом і Варшава), а після нападу на СРСР до її складу долучили п’ятий – Галичину. Цей дистрикт, зі столицею у Львові, налічував кілька окружних староств (крайсгаупт­маншафтів), число яких постійно змінювалось. Одним із провідних староств було Станиславівське. Між іншим, із назвою все було не так просто. Як відомо, за перших совітів місто називалося Станіслав. Німці повернули стару польську назву – Станиславів. Однак 8 листопада 1943 року в дистрикті вирішили перейменувати Львів на Лемберг, а Станиславів на Станіслав (Stanislau).

Верхівку тутешньої окупаційної влади становили три особи: окружний староста (kreishauptmann) доктор Гайнц Альбрехт, окружний господар (kreislandwirt) Зірк, що відав господарським відділом, та заступник старости Бо, який водночас був і комендантом міста.

stanyslaviv 5. sad-1943_0001 Ш

Завершимо нашу «окупаційну» екскурсію на вулиці Поліції, яку теперішні мешканці Франківська знають як Сахарова. Тут, у доброт­ній австрійській кам’яниці, отаборилось станиславівське відділення SIPo (тайної поліції) та SD (служби безпеки). Хоча люди називали цю установу більш лаконічно – гестапо. Її очолював гаупт­штурмфюрер СС Ганс Крігер, який змусив тремтіти ціле місто. У гестапівських кабінетах та в сусідній в’язниці відбувались темні і страшні речі. Вони варті окремої розмови, тож слідкуйте за наступними публікаціями.

Поштівки з колекції Володимира Шулепіна

Автор: Іван Бондарев

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.