Напевно, з кожним із нас траплявся випадок, коли на вулиці зустрічаєш незнайомця, а в голові проскакує думка: «Я вже десь його бачив!». Щось подібне відбулося зі мною, коли у краєзнавчих джерелах з історії Станиславова наштовхнувся на прізвище Дошот.
Потім ще раз, і ще… З часом розпорошені відомості склалися у більш-менш завершену мозаїку. Отже, Дошоти — хто вони, пише Репортер.
Прочухан від метра
На жаль, теперішній Івано-Франківськ не може похвалитися своїми шляхетними родинами. У буремному ХХ столітті населення кардинально змінилося, місто заселили приїжджі, а більшість корінних станиславівців опинилася в Польщі, в Сибіру чи згинула в гетто. І тепер, коли львівські екскурсоводи розповідають про династії Убальдіні, Боїмів чи Шольц-Вольфовичів, наші можуть згадати хіба Потоцьких. Однак, це була не єдина шляхетська родина старого Станиславова.
У 2015 році, працюючи над статтею «Аристократичні місця Франківська», я зробив посилання на Михайла Головатого, стосовно того, що першими власниками невеличкого палацу в парку були не барони Ромашкани, а вірменські поміщики Дошоти. За це дістав прочухана від Головатого. «Я писав, що палац збудували Дошоти, але про їхнє вірменське походження жодним словом не обмовився, — обурювався він. — Такою інформацією я не володію, тож не видавай свої фантазії за фактичний матеріал».
Зрозуміло, що після цього Дошоти міцно закарбувались у пам’яті. Розібратись хто вони, стало питанням престижу. Згодом з’ясувалося, що родина дійсно мала іноземне коріння, але не вірменське.
Шляхетний біженець
Першу згадку про Дошотів зустрічаємо на плані Станиславова і околиць, який виконав крайовий інженер Вальтхаузен у 1805 році. Там зазначено, що села Крихівці і Опришівці належать «благородному Дошоту».
Подальші пошуки принесли несподівані результати. З книги Олександри Зьолковської-Боем «Польський досвід часів Другої світової війни» довідуємось, що власником сіл був Юзеф Дошот, 1775 року народження. Він, його сини і онуки, володіли майном та якимось виробництвом у Станиславові та Чорткові.
До Галичини пан Юзеф прибув із… Франції. Там він мав баронський титул, однак не вписався у Велику французьку революцію та був змушений емігрувати до австрійської імперії. Цісар Франц І вигнанця прийняв, однак сильно «попустив», присвоївши йому титул лицаря, що за ієрархією значно нижче баронського. Нобілітація (надання шляхетства) відбулась у 1811-му, тоді ж новоспечений лицар отримав герб «Побог». Крім Дошотів, цим гербом користувались ще кілька сотень шляхетських родин.
Таємниця мисливського будинку
Невідомо, якими підприємствами володів Юзеф у Чорткові, а ось у Станиславові він активно вкладав гроші у нерухомість. Десь у 1820-х пан лицар спорудив добротну двоповерхову кам’яницю на вулиці Липовій. Будинок дивом пережив страшну «мармулядову» пожежу, дотягнув до наших днів і тепер має адресу Шевченка, 13.
Але на цьому старий Дошот не зупинився. Протягом 1842-1843 років він збудував у парку чи то мисливський будинок, чи то невеличкий палац, який ми звикли називати палацом Ромашканів. З ним пов’язана цікава легенда, яку Степан Пушик переказує у книзі «Славетний предок Кобзаря».
Кажуть, що старий Дошот був затятим мисливцем, багато часу проводив на полюванні і володів цілим арсеналом мисливської зброї. І була в нього єдина донька, яку батько дуже любив. Усе дозволяв він своїй улюблениці, точніше, майже все. Під страхом суворої кари заборонив їй Дошот заходити у підвальну кімнату, де зберігалася колекція мисливської зброї. Зрозуміло, що доньці було дуже цікаво — що ж ховається за великими залізними дверима.
І ось, коли тато з мамою поїхали до міста, юна красуня тихо взяла ключ з батьківського кабінету та потайки спустилась у підвал. Озброївшись свічкою та відчинивши важкі ковані двері, вона зайшла у зброярню, де довго роздивлялась вишукані мушкети, рушниці та пістолі. Раптом дівчина із жахом помітила, що старі двері закрились і відчинити їх зсередини неможливо. Нещасна довго гримала в них та кликала на допомогу, але її ніхто не почув.
Під вечір повернулись батьки, і, не знайшовши донечки, розпочали пошуки. Оглянули всі кімнати, конюшні та курник, слуги обійшли парк, але марно. Лише один сховок не перевірив батько – власну зброярню. Він навіть уявити не міг, що донька може не послухатись наказу і піти в заборонену кімнату.
Дівчину так і не знайшли, батьків охопив неймовірний смуток. З часом біль дещо вщух і старий вирішив поїхати з друзями на полювання. Він пішов у підвал за рушницею, а повернувся повністю сивий. Біля дверей зброярні сиділа висохла мумія зниклої дівчинки.
Однак факти стверджують, що донька в Дошота була не єдина. У документах фігурує пані Альбіна Дошот (1806 — близько 1882), яка вийшла заміж за Антона Ромашкана. Схоже, старий Юзеф знайшов із зятем спільну мову, оскільки відписав йому мисливський будинок і село Крихівці. Тому подальша історія паркового палацу пов’язана із родиною Ромашканів.
Комуналка на Липовій
Крім доньок, Юзеф мав сина Моріца чи Мауріція (1804 — близько 1865). Він успадкував будинок на Липовій, який став родинним осередком Дошотів. В інтернеті нещодавно оприлюднили метричні книги Станиславова. З них довідаємось, що Моріц мав дружину Теофілію зі Станкевичів (1804 р.н.), яка народила йому: Альфреда Домазія Теофіла (1837 р.н.), Октавіана Віктора (1839 р.н.) та Альфреда Бенедікта Антона (1841 р.н.).
Під час революційних подій 1848 року в Станиславові формувалась національна гвардія і Моріц записався туди простим солдатом. Більше в історії міста він нічим не відзначився. За переписом 1857 року, у будинку на Липовій проживали дві родини: на першому поверсі Дошоти, на чолі з Моріцем, а на другому — його сестра Альбіна з чоловіком Антоном Ромашканом. Усі Дошоти були католиками, мали трьох слуг та одну корову на господарстві.
Пізніше власницею кам’яниці, аж до початку 1890-х, значиться Теофілія Дошот. Скоріш за все, це була вдова Моріца.
Куди зникли Дошоти?
Третє покоління Дошотів породичалось з однією з найвпливовіших аристократичних родин Галичини. Донька Октавіана — Марія, у 1893 році вийшла заміж за графа Мауріція Дідушицького, власника села Палагичі. Чоловік був на 20 років старшим за наречену, але це не завадила подружжю народити двох синів — Володимира (1893-1916) та Октавіана (1894-1918). Цікаво, що обидва народились у… Станиславові. Можливо, вони побачили цей світ у будинку на Липовій.
У генеалогіях згадується ще один Дошот — Октавіан ІІ (1887-1933). Відомо, що він був сином Емілії Пертак та Альфреда. Однак якого саме — Альфреда-Домазія чи Альфреда-Бенедикта? Цей Октавіан теж непогано влаштувався у житті та звабив графиню Цецилію Дідушицьку (1885-1962). У Львівській телефонній книзі за 1916 рік він підписаний як повітовий комісар, що мешкає на вулиці Бельовського, 5 (нині Ковжуна).
Графиня подарувала йому двох доньок. З них Марта Дошот, по чоловіку Дзеза-Лозінська, померла порівняно недавно — у 2008 році. Але рід Дошотів не перервався. У 1905-му землями біля села Джурин, що в Чортківському повіті, володів Мауріцій Дошот. Серед членів Мисливського товариства Галичини (1914 рік) зустрічаємо Альфреда з Палагичів А на цвинтарі оборонців Львова похований якийсь Октав Дошот, вбитий у 1918-му. Можливо, хтось із них залишив нащадків чоловічого роду.
Як бачимо, генеалогія розселення Дошотів у ХХ столітті була досить обширною. А щодо Станиславова? У переписі 1900 року в будинку на Липовій проживало 11 осіб: велика єврейська родина агента Зухера Бер Йонаса, сім’я Якова Гаммермана та військовий Моровітц фон Мальтвіц. Про Дошотів — жодної згадки…
Comments are closed.