Насправді вітер свободи повіяв у Франківську задовго до офіційної дати проголошення незалежності України. Вже у 1989 році відбувались чисельні мітинги і перепоховання жертв сталінських репресій. У 1990‑му демонтували пам’ятники Леніну і вивісили над ратушею жовто-блакитний прапор. Тоді ж з’явилися перші демократичні газети – «Галичина» і «Західний кур’єр». Отже, дату 24 серпня 1991 року Івано-Франківськ зустрів як цілком природне і логічне завершення визвольної боротьби.
Мерський проспект
Традиційно першими зазнали змін назви вулиць. Повернулися старі добрі гетьмани, Грушевський і Петлюра. Проте цей список доповнився й іншими представниками історії: Бандерою, Мельником, Шухевичем, Стусом. Одна з вулиць взагалі отримала назву Джохара Дудаєва. Чи то бунтівний генерал дуже любив Україну, чи то дуже не любив москалів, але чимось він сподобався місцевим депутатам. Тепер це одна з найбільш занедбаних вулиць, і місцеві таксисти жартома прозвали її «проспектом Анушкевичуса».
Але ми забігли наперед. У 1992 році Україну накрила потужна економічна криза. Тоді зупинялися великі підприємства, почалася трудова міграція населення, все це супроводжувалось гіперінфляцією, ростом корупції та злочинності. Проте певні здобутки відчувались у галузі культури – відкривались гімназії, відроджувалась греко‑католицька церква, друкувалася заборонена раніше література.
Перші листівки доби незалежності не відрізняються оригінальністю. На них відображались об’єкти, збудовані за минулих епох. Винятком є листівка з пам’ятником Івану Франку, який спорудили у 1995 році. Також на задньому плані бачимо багатоповерхівку колишнього ЦНТІ (центру науково‑технічної інформації), в якій розміщувалася культова на той час FM-радіостанція «Західний Полюс».
Десь у 2000 році кризу вдається приборкати, і починається стрімкий економічний підйом. У місті споруджуються нові великі будинки, відкриваються банки та престижні крамниці. Так, наприкінці 1990‑х навпроти продуктового ринку звели помпезну споруду банку «Україна». Але вже у 2001 році банк збанкрутував, а все його майно розподілили між кредиторами. Незабаром до порожнього приміщення в’їхав новий власник – ПриватБанк. Саме його можна побачити на листівці 2002 року.
Прикарпатський «Макдональдс»
Поступово центральна частина міста все більше наповнюється сучасними новобудовами, зведеними за останнім словом техніки із широким використанням скла та бетону. Яскравим прикладом може бути наступна листівка. У лівій частині зображений «Укрексімбанк» (2003 р.). Розповідають, що він збудований на місці старого чумного цвинтаря, і ніби саме через це його вже тричі перефарбовували, оскільки штукатурка осипається чи не кожної весни. Праворуч зображений будинок «ПлюсБанку». Дивлячись на фото, важко здогадатися, що будівля зведена ще у 1970 році як комплекс громадського харчування «Карпати». Після зміни власника і капітальної реконструкції споруда докорінно змінила зовнішній вигляд.
Між іншим, у Франківську відкривали (і закривали) не лише банки. На вулиці академіка Сахарова ще з радянських часів завмер довгобуд. Спочатку там хотіли влаштувати російську гімназію, потім ще щось і нарешті зупинились на інституті культури і мистецтв, який урочисто відкрили у 2001 році. Він пофарбований у яскраві жовто-червоні кольори, через що місцеві мешканці прозвали його «Макдональдсом». Пізніше, аби не плутати наш інститут із київським закладом пана Поплавського, франківський виш назвали просто – «Інститут мистецтв». Проте поштівка зберегла первісну назву нашого культурно-мистецького виклику Києву.
Плюси-мінуси
Економічний підйом мав і свої негативні наслідки. У погоні за квадратними метрами забудовники не зупинялись ні перед чим. Так були доведені до аварійного стану, а потім знищені житлові кам’яниці XVIII століття на площі Ринок, австрійські казарми інфантерії навпроти Білого будинку тощо. На їхньому місці зводились багатоповерхові архітектурні монстри, позбавлені художнього смаку. До списку жертв забудовників потрапив і пивзавод – пам’ятка промислової архітектури національного значення. Споруду 1767 року під приводом реконструкції розібрали та почали зводити щось таке, що віддалено нагадує оригінал. «Реконструюють» завод і досі, хоча поруч встиг вирости новий торговий центр того ж власника. Увагу до цього явища привертає листівка із серії «Хто руйнує моє місто?».
І все ж таки справа не така безнадійна. В Івано-Франківську не тільки руйнують пам’ятники архітектури, але й повертають деякі з них до життя.
У далекому 1703 році у Станиславові звели колегіальний костел (тепер Художній музей). Через 20 років поруч постала барокова дзвіниця, яка ідеально вписалась в архітектурний ансамбль. За «совітів» костел закрили, а на площі перед ним влаштували приміську автобусну станцію. Дзвіниця заважала автобусам розвертатись, і тому її розібрали. На щастя, залишились обміри та старі листівки. Під час грандіозної реконструкції центральної частини міста, на замовлення мерії, фахівцями «Укрзахідпроектреставрації» стародавню дзвіницю відновили у первісних формах. Коли дивишся на листівку 2008 року, не скажеш, що цій бароковій перлині лише дев’ять років (на фото). Тут доречно згадати вислів архітектора Зеновія Соколовського: «Дуже хочеться, щоби серце старого Станиславова билося в молодому Івано-Франківську».
***
Отож ми завершуємо цикл публікацій, присвячених історії нашого міста у поштівках. За сотню років, коли існує міська філокартія, було видано близько тисячі видів листівок Станиславова‑Станіслава-Івано-Франківська. Аби хоча б поверхово ознайомитись з ними, потрібно видати величезний парадний альбом. Така ідея є вже давно і колись вона буде реалізована…
У статті використані листівки студії О. Парешних, видавництва «Гостинець»; фото Р. Волошина, видавництво «Лілея-НВ», компанії FlyCards.
