Наприкінці ХІХ століття у Станиславові жив інженер залізниці Олександр Осостович. Він одружився на Корнелії Крайківській, яка принесла йому у посаг будинок та землю по вулиці Заболотівської (тепер – Василіянок). Незабаром вона померла, залишивши чоловіку півторарічну донечку. Батько не шкодував коштів на виховання та освіту маленької Марії. У 16 років він віддав її на навчання до монастиря сестер Бенедик-тинок у Перемишлі, де вона опановувала фах вчителя. Але в 1888 році дівчина несподівано померла. Їй було 18 років.
Батько дуже горював, втіху шукав у релігії. Якось, під час служби у костелі, йому спало на думку віддати половину свого маєтку сестрам Василіянкам, аби ті створили там навчальний заклад. Він заприсягнувся перед образом на таку пожертву. Проте справи на службі та інші життєві моменти скоро витіснили думки про монастир.
У 1892 році інженер вдруге одружився, і в нього один за одним стали народжуватись діти. Здавалось, життя налагоджується. Але діти стали помирати. Майже в тому порядку, в якому народжувались. На довершення інженера звільнили з роботи. Нова дружина (вкотре вагітна) якось нагадала чоловікові про його нездійснену обіцянку. Він щиро розкаявся та передав греко‑католицькій капітулі Станиславова половину будинку і землі, за умови, щоб там відкрили Інститут для дівчат під назвою «Інститут Марії».
У 1900 році до Станиславова приїхали сестри Василіянки, які взяли на себе керівництво навчальним процесом. А у 1913‑му тут побудували кам’яний монастир.
Comments are closed.