Є різні райцентри. Деякі мало відрізняються від сусідніх сіл і не затримуються у пам’яті. Втім є такі, що примушують відпасти нижню щелепу і здивовано вигукнути: «Та це справжня Європа!». Жовква, що за 30 км на північ від Львова, – саме така, пише Репортер.
Магнат, льотчик і знову магнат
У Жовкви та Франківська є багато спільного. Обидва міста заснували польські магнати, обидва закладались «з нуля», обидва перейменувала радянська влада.
Наприкінці ХVI століття шляхтич Станіслав Жолкевський заклав на землях села Винники однойменне місто. І то не була купка хаотично розкиданих будиночків із костелом та складами – ні! Магнат залучив сюди найкращих будівничих Галичини, які вже прославили себе у Львові – Павла Римлянина, Амброзія Прихильного, Павла Щасливого. Останній навіть став жовківським бургомістром.
Тоді у Європі були популярні ідеї «ідеального міста», бездоганного у планах безпеки, архітектури, соціального устрою та гармонічного поєднання з навколишнім середовищем. На території сучасної Україні подібних проектів було реалізовано лише три – Жовква, Броди і… наш Станиславів!
Жолкевський займав посаду гетьмана польного коронного – це як нині заступник міністра оборони. У 1603 році він розгромив шведів під Ревелем. Розчулений польський король надав Винникам магдебурзьке право та дозволив наректи місто на честь магната-переможця – Жовквою.
За радянщини міста, які носили імена усіляких гетьманів (крім Хмельницького), магнатів чи навіть шляхтичів середньої руки, тотально перейменовувались, аби стерти пам’ять про період «проклятого феодалізму». Жовква потрапила до їх числа і в 1951 році стала Нестеровим. У такий спосіб влада відзначила російського льотчика Петра Нестерова, що першим виконав «мертву петлю» та став батьком вищого пілотажу. 8 вересня 1914 року, на околицях Жовкви, Нестеров здійснив перший в історії авіації повітряний таран ворожого літака. І російський, і австрійський пілоти загинули.
При всій повазі до льотчика, городянам все ж була ближча історична назва, тож у 1992 році Нестеров знов перетворився на Жовкву.
Жовківська ратуша, а правіше – Глинська брама, в яку колись не вписався радянський танк
Величні храми маленького міста
Більшість туристів заїжджають сюди з боку Львова. Ліворуч привертає увагу старовинна дерев’яна церква святої Трійці. Вона була зведена у 1720 році, екскурсоводи з гордістю наголошують, що донедавна це був наймолодший храм Жовкви.
Церква Святої Трійці включена до списку світової спадщини ЮНЕСКО
Іконостас цієї непоказної церквиці просто заворожує. Очікуєш побачити щось провінційне, а тут на тобі – п’ять ярусів, близько 50 ікон, золочені оклади. Цей шедевр на початку ХVIІІ століття створив знаний маляр Іван Рутовський – представник Жовківської іконописної школи. Влітку 2013-го церкву включили до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Містом вештаються багато польських туристів. Їх, немов магнітом, притягує величний костел святого Лаврентія, який вони називають «Малим Вавелем» (Вавель – замковий комплекс у Кракові, де розташована усипальниця польських королів). Костел Лаврентія також має крипту, де поховані представники найшляхетніших родів Речі Посполитої – Жолкевських, Даниловичів, Собеських. Якщо уважно придивитись, храм збудований на підвищенні. За легендою цей пагорб насипали полонені турки.
Ззовні костел багато прикрашений, на фризі можна побачити горельєфи святих Георгія та Мартіна – натяк на войовничу вдачу Станіслава Жолкевського та благодійність його дружини Регіни. А сам храм названий на честь християнського мученика Лаврентія. Кажуть, що почуття гумору не залишало його до останніх хвилин життя. Римські язичники живцем кинули праведника на решітку, під якою палало вогнище. Через кілька хвилин Лаврентій нібито промовив: «Хлопці, я вже наполовину запечений. Скоріше перегортайте і можете мене їсти».
У крипті костелу Святого Лаврентія спочивають представники магнатських родин Речі Посполитої
За кілька десятків кроків від «Малого Вавелю» стоїть церква Різдва Христового і монастир отців василіан. Перша згадка про храм датується 1612 роком, але сучасних рис він набрав при перебудові 1903-го. Внутрішні розписи у міжвоєнний період виконав колишній січовий стрілець Юліан Буцманюк. Він працював у стилі українського модерну і досить сміливо підходив до трактування біблійних подій. Так, на фресці «Поклоніння волхвів» давні царі нагадують козаків, а Бог Саваоф на склепінні куполу має риси митрополита Андрея Шептицького.
Серце старої Жовкви
Тутешня центральна площа називається Вічева, хоча не треба бути великим краєзнавцем, аби зрозуміти, що то колишній ринок. Здається, що тут зупинився час, сецесійні споруди лиш недавно збудовані, а з-за рогу вийдуть або три мушкетери, або сам ґазда-засновник Жолкевський. На відміну від тих же Бродів і Франківська, маленькій Жовкі (14 тисяч населення) вдалося зберегти історичне ядро і тепер це головна туристична родзинка.
Колись на Ринку торгували, зачитували королівські постанови, обмінювались новинами і… рубали голови. У центрі площі є невеличке кругле підвищення, обкладене камінням. Саме тут стояв ешафот, на якому трудився кат або, як його тоді називали, «інстигатор святої справедливості». На північному боці площі є якісь фундаменти. Це залишки старої ратуші, яку звели наприкінці ХVІІ століття та розібрали через аварійний стан у 1832 році. Вже в наш час під землю провалився екскаватор. У пивницях робочі знайшли коштовності та пляшки зі старим вином. Потім провели археологічні розкопки, виявили підмурівки ратуші та підвали кількох давніх кам’яниць-склепів.
Втім Жовква без ратуші не лишилась. Рівно століття чиновники магістрату тулились по «зйомних квартирах», аж поки у 1932 році львівський архітектор Броніслав Віктор не збудував новий будинок мерії. Місцеві екскурсоводи хваляться, що їхня ратуша найновіша в Україні. Однак це не так – франківська на три роки молодша!
Праворуч від ратуші є Глинська брама, через яку потрапляли до міста з заходу. Вона прикрашена військовими обладунками та виглядає досить давньою, втім є сучасною реконструкцією. Стару браму завалили у 1960-х. Розповідають, що тоді на Яворівському полігоні проводили навчання і один танковий полк на них запізнювався. Аби зекономити час, командир прийняв рішення їхати через центр Жовкви. Перший же танк не вписався у вузьку браму та просто зніс її.
Тут був Петя
Стародавня Жовква була не просто містом, а містом-фортецею. Житлові квартали оперізували мури, а основою оборони був потужний замок, парадна брама якого виходить на ринок. Він зберігся донині й тепер там повним ходом іде реставрація. Частину приміщень уже відремонтували і кілька кімнат займає невеличкий музей – філія Львівської галереї мистецтв.
На фасаді замку є меморіальна дошка Богдану Хмельницькому. Наприкінці XVI століття його батько Михайло Хмель перебував на службі у магната Жолкевського та мешкав у Жовкві. Через те деякі історики припускають, що майбутній гетьман народився саме тут. Може тому Хмельницький і не став штурмувати містечко та задовольнився викупом?
Взагалі Жовкві у плані безпеки щастило. Наприклад, у 1621 році татари несподівано атакували фортецю і швидко видерлися на стіни. Здавалось, замок ось-ось паде, та в останній момент маршалок Ступницький наказав кидати у нападників бджолині вулики. Татари у паніці відступили.
Замкові стіни бачили багато високих гостей. Після розгрому російського війська у 1610 році гетьман Жолкевський привіз до своєї резиденції полоненого царя Василя Шуйського. Певний час замком володів Ян Собеський, який увійшов у польську історію як найрезультативніший король. А протягом чотирьох місяців 1707 року Жовква була тимчасовою резиденцією царя Петра І, чия армія воювала зі шведами й отаборилася на околиці містечка. За замком є симпатичний парк, попри який протікає річка із несимпатичною назвою Свиня. За однією версією там магнатські кухарі мили свиней перед тим, як їх заколоти, а за іншою – російський самодержець якось сам напився до того самого стану та впав у потічок.
Comments are closed.