Язловецькі старожитності. Колись маленький Язловець був містом, яке конкурувало із самим Львовом

Сьогодні Язловець – звичайне село на 600 мешканців. А колись то було місто, яке конкурувало із самим Львовом. З тих часів залишилися руїни потужного замку та старовинного костелу.

А ще там є палац останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Тепер у ньому діє римо-католицький монастир, який притягує до себе тисячі паломників, пише Репортер.

Руїни костелу. Прагматичні австрійці позбавили завмерлий Язловець статусу містечка

Торгові війни

Язловець розташований на Тернопільщині, якось так збоку від цивілізації. Аби туди потрапити, треба з траси Бучач-Чортків звернути на Товсте та подолати 10 км дороги середньої паршивості. Уздовж неї будуть тягнутися села, що плавно переходять одно в одне. І біля кожного – обов’яковий цвинтар. Язловець теж починається з цвинтаря, але на відміну від попередніх, там посередині височіє капличка ХІХ століття. Це усипальниця баронів Блажовських, колишніх власників містечка. Вони належали до гербу «Сас», і цей геральдичний знак досі прикрашає стіну усипальниці. А ось у підвали каплиці заходити не радимо, особливо людям зі слабкими нер­вами. Якісь вандали перегорнули там усі труни і тепер мумії баронів і баронес лежать прямо на підлозі.

Каплиця баронів Блажовських

Ще трохи й починається село. За часів СРСР була мода перейменовувати населені пункти, названі на честь власників-шляхтичів. Тож у 1947 році Язловець став Яблунівкою, і лише за незалежності повернув свою історичну назву.

У XV столітті сюди прибули вір­мени, які заснували досить впливову колонію. За них почалось бурхливе економічне піднесення міста. Цьому сприяли знамениті язловецькі ярмарки. Поруч був молдавський кордон, проходив торговий шлях на Львів. Іноземні купці розпродували в Язловці найкращі товари, а залишки везли далі. Обурені львів’яни накатали скаргу королю і той спрямував торгові каравани до столиці Руського воєводства. Так почався занепад Язловця.

Хіба дитина винувата?..

Історія міста тісно пов’язана із магнатською родиною Язловецьких – відгалуженням роду Бучацьких. На місці дерев’яної фортеці княжих часів вони спорудили потужний кам’яний замок, що зберігся до наших часів, але потребує негайної реставрації.

У глибині парку ховається дивна споруда, що водночас нагадує церкву, склад і фортецю. Це монастирська гробниця, побудована у 1874 році за зразком римських катакомб

Найцікавішою є головна вежа-донжон. Її в’їзна брама розташована на… рівні третього поверху. Язловецькі дбали про безпеку, тож до замку вів довгий похилий дерев’яний міст, який легко було розібрати. Над аркою зберігся барельєф із гербом «забудовників» – «Абданк», що нагадує латинську літеру «W». Геральдисти допускають, що в ньому заховані чотири лицарських чесноти – Veritas, Victoria, Virtus et Vita, тобто істина, перемога, доброчинність та життя.

Кажуть, що ті Язловецькі погано закінчили. Останній з них, Ієронім, був ще той хуліган і пересварився з усіма сусідами, при чому «пересварився» – то ще м’яко сказано. Цей добродій вів справж­ні громадянські війни районного масштабу. Є легенда, що одного разу він наказав відрізати бороду вірменському єпископу. Той прок­ляв Ієроніма і незабаром нахабу знайшла страшна кара. Дворова дівка, що була нянькою єдиного сина магната, не догледіла дитину, малюк упав у криницю та втопився. У розпачі дівчина стрибнула за ним, але Язловецькому від того було не легше. У 1607 році він помер і на ньому скінчився рід, який володів замком понад півтора століття.

Незабаром Язловець купив великий гетьман коронний Станіслав Конецпольський. Нині його посада відповідає міністрові оборони, тож гроші у магната були. Він разом із сином Олександром розгорнув тут велику будову, підсумком якої стало зведення так званого Низького замку, що більш ніж удвічі збільшило площу фортеці.

Облогу козаків Хмельницького замок витримав. А от турецьке військо у 1676 році без проблем захопило твердиню і залишило тут свій гарнізон. Через сім років на язловецьких стінах «обламав зуби» наш земляк Андрій Потоцький, і лише король Ян ІІІ Собеський повернув контроль над твердинею у 1684-му.

Від палацу до монастиря

Коли небезпека татарських наїздів минула, панство потроху почало перебудовувати замки у палаци. У 1740-х роках господарем Язловця став Станіслав Понятовський. На верхній замок він махнув рукою, а ось із нижнього зробив магнатську резиденцію. На його фронтоні привертає увагу барельєф із двома гербами – «Цьолек» і «Погоня». Перший належить Понятовському, а інший – його дружині Констанції з Чарторийських. Саме вона принесла бідному чоловікові гроші та впливові зв’язки при дворі. Гербовий картуш прикрашає корона – натяк на те, що один із синів магната став польським королем. Його звали Станіслав Август і за «популярністю» він може сміливо конкурувати з президентом Ющенком – на обох покладали великі надії і обидва їх не виправдали. Щоправда, Понятовський-молодший пішов ще далі – Річ Посполиту поділили Австрія, Росія та Пруссія.

Прагматичні австрійці позбавили завмерлий Язловець статусу містечка. Власники часто змінювались, але палацом не переймались, тож він потроху занепадав. Коли Язловець успадкував барон Віктор Блажовський, то надав перевагу сусідньому селу Новосілки, в якому постійно мешкав. І, можливо, колишня резиденція Понятовських повторила б сумну долю багатьох шляхетських гнізд, якби не одна енергійна жінка.

Її звали Марцеліна Даровська. Після смерті чоловіка й сина вона вирішила присвятити життя Богові. Жінка їде до Риму, де засновує Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. У 1862 році з благословення папи Пія ІХ Марцеліна вирішує перенести Згромадження на Галичину. Вона прямує до Язловця і вмовляє тодішнього його власника Кшиш­тофа Блажовського подарувати палац і парк монастирю, при якому діятиме жіноча школа. Єдиною умовою барона було, аби сестри щороку безкоштовно брали на навчання якусь одну бідну дівчинку із сусідніх сіл.

Підприємлива сестра Марцеліна здобула велику позику і швидко відновила занедбаний палац. Школа, де викладали монахині, вважалася однією з найкращих у краї, серед її учениць були онука барона Блажовського та донька майбутнього диктатора Польщі Юзефа Пілсудського.

Якщо інші монастирі славились своїми чудотворними образами, то язловецький пишався чудотворною скульптурою Діви Марії. Її у 1883 році виконав з каррарського мармуру скульптор Томаш Сосновський. Молитви до статуї зцілили багатьох вірян, тож у 1939-му папський престол дав дозвіл на її коронацію.

Алеями парку

Совіти закрили монастир у 1946 році. Монахиням вдалося врятувати свою святиню – вони переправили чудотворну статую до Польщі. У монастирі розмістили протитуберкульозний санаторій, замок продовжував руйнуватись.

Тим часом за кордоном поширювався культ Марцеліни Даровської. У 1996-му Папа Іоанн Павло ІІ проголосив її блаженною, а через рік відновили монастир в Язловці. Щоправда, не в повному обсязі. Сестри займають ліве крило палацу, а протилежне продовжує утримувати лікарня. Її одразу можна впізнати по обідраних стінах – бо монахині на своїй половині давно зробили ремонт. Чудодійна скульптура в Україну так і не повернулась, натомість виготовили її точну копію, що зайняла гідне місце у монастирській каплиці. Також при обителі функціонує кімната-музей заснов­ниці Згромадження.

А ще у Язловці є чудовий парк. Він розташований на вершині невисокої гори, одразу за палацовим комплексом. До нього провадить арка, яку прикрашає різьблений портал – справжній витвір мистецтва – із девізом роду Понятовських «Honestus Rumor Altruv est Patrimonium» (Добра слава є друга спадщина). Недарма відома в Україні дослідниця замків і храмів Ірина Пустиннікова так охарактеризувала Язловець «Це не лише місто-привід, це насамперед місто найгарніших порталів. Вони тут надзвичайні…».

У глибині парку ховається якась дивна споруда, що одночасно нагадує церкву, склад і фортецю. Це монастирська гробниця, побудована у 1874 році за зразком римських катакомб. Там знайшли вічний спочинок 84 сестри, серед яких і блаженна Марцеліна. Біля її могили завжди живі квіти.