Це не те місто, в яке закохуєшся з першого погляду. Тут вітер носить під ногами сміття, вуличками ганяють мопеди, дивом не збиваючи пішоходів, а старовинні особняки стоять закинуті й облуплені.
Сідаю за столик у вузькому провулку і кажу: «Уно капучіно, пер фаворе». У Неаполь треба зануритися з головою й тоді він тебе закрутить, пише Репортер.
Місто королів
У Неаполь зараз потрапити легко і дешево: лоукостери продають квитки зі Львова по 10-30 євро. Втім, для в’їзду потрібен сертифікат вакцинації і тест – або швидкий на антиген, або ПЛР. Без Green Pass – сертифікату про вакцинацію, до того ж з QR-кодом, в Італії взагалі не дозволять зайняти столик у кафе чи відвідати будь-яке визначне місце. Навіть при вході на посадку в аеропорту сканують коди. Не маєш – роби тест.
Центр міста не дуже компактний, за кілька годин його не обійдеш. Головна площа – П’яцца дель Плебішіто. На ній королівський палац і церква Святого Франциска Паоланського, схожа на римський Пантеон.
Зараз Неаполь – мільйонник, третє найбільше місто в Італії. А в Середньовіччі він був другим у Європі, поступався лише Парижу. Навколо багато спогадів про часи, коли за місто змагалися між собою Бурбони, Валуа та Габсбурги. Наприклад, у центрі височіє білосніжний готичний собор Святого Януарія, покровителя міста. Через кілька кварталів – монастир Санта-К’яра, де поховані представники місцевої гілки Бурбонів, які правили в Неаполі. На високому пагорбі зависла міцна фортеця – замок Сант-Ельмо. А ближче до моря стоїть Кастель-Нуово, з масивними круглими вежами. Ще одна середньовічна фортеця, замок Кастель-дель-Ово, розташований на маленькому острівці у морі.
Біля головної площі – оперний театр Сан-Карло. До речі, відомий тенор Енріко Карузо був саме з Неаполя. Театр з’єднує з площею Данте вишукана крита галерея Умберто І, трохи скромніша від міланської Вітторіо Еммануеле. Далі від центру, на високому пагорбі, звідки відкривається гарний вид на місто, стоїть палаццо Каподімонте, колишня резиденція Бурбонів. Тепер тут – картинна галерея і музей, де, серед іншого, можна побачити твори Караваджо, Рафаеля, Тиціана, Ворхола.
Любителям мистецтва не можна пройти і повз капелу Сан-Северо, колишню усипальницю багатої сім’ї Сангро, а зараз музей. У ній є багато скульптурних шедеврів, найголовніший – «Христос під плащаницею» авторства Джузеппе Санмартіно. Але найвідоміший музей – археологічний, де зібрані предмети побуту, скульптури та фрески, знайдені під час розкопок Помпей.
Час для капуччо
Але справжній дух Неаполя – далі від пишних площ і прекрасних скульптур. Щоб його відчути, треба зануритися у лабіринти Іспанського кварталу. Тут трохи темно навіть удень, а біля кожного будинку припаркований двоколісний транспорт. Його у місті, здається, більше, ніж автівок: по вузьких вуличках інакше не проїхати. Мотоцикли, веспи й мопеди тут ганяють наввипередки, несподівано вилітають з-за спини і взагалі все місто наповнене їхнім шумом.
Майже у кожному неаполітанському дворику чи вуличці є скульптура Богоматері чи Ісуса або ж маленька ікона Мадонни. Біля таких святилищ ставлять штучні квіти.
Знаменита картина – балкони, де сушиться білизна – перемістилася з туристичних районів у простіші, бідніші. Там можна побачити простирадла, нічні сорочки й халати, які звисають з кованих балкончиків, навіть на першому поверсі, одразу над головами перехожих. А між будинками хлопці ганяють у футбол – тут це ще одна релігія.
У Неаполі багато сміття, баки стоять переповнені. Але місто не виглядає брудним, до того ж, пахне тут гарно. Зранку все наповнює аромат кави і свіжої випічки – круасанів, сфольятелла (місцеві булочки з рікоттою). Кави тут два види: «кафе´» – маленька чорна кава типу еспресо, й капучино, яке місцеві ніжно називають «капуччо». Кава й булочка – традиційний італійський сніданок. Тут годі шукати омлет чи вівсянку – глобалізація, здається, ніяк не зачепила культуру споживання їжі в Неаполі. Навіть каву з собою ніде не купиш. Бо як може не вистачити часу, щоб посидіти у кав’ярні?
Уже ближче до обіду й до пізньої ночі з усіх кутків починає пахнути піцою. Саме тут її придумали і вміють готувати правильно. До найвідоміших піцерій – майже годинні черги з місцевих і туристів. На смак тутешня піца відрізняється від української та й навіть від піци в інших регіонах Італії. Головна – класична «Маргарита». Тут її подають усюди. Інгредієнтів небагато: смачне еластичне тісто, томатний соус з великою кількістю оливкової олії, кілька листків базиліку і вершкова моцарела. Сама піца велика, беремо одну на двох. Поки їмо, за сусіднім столиком двоє італійців встигають справитися кожен зі своєю і замовляють ще одну. Піца тут – культ.
Помпеї застигли у часі
Приїжджаючи в Неаполь, туристи переважно відвідують ще й археологічний парк древніх Помпей. У 79 році місто поховала лава з вулкану Везувій. Всупереч міфам, тоді загинули не всі мешканці, більшість встигла покинути його до катастрофи. Наскільки відомо історикам, жертвами виверження стали 2000 людей.
Доїхати до Помпей можна приміською електричкою Circumvesuviana (дослівно – «навколо Везувія»). Вулкан і справді видніється всю дорогу залізницею.
За пів години приїжджаємо до сучасного містечка, яке зберегло назву свого давньоримського попередника. Територія музею під відкритим небом досить велика. Щоб обійти і все побачити, знадобиться щонайменше три години.
Помпеї відрізняються від інших археологічних зон давніх міст. Лава законсервувала для нащадків вулиці, руїни будинків, подекуди – навіть візерунчасту плитку на підлозі. Тут є колишні таверни, всередині яких стоять печі, де пекли хліб, борделі, терми і громадські туалети. У багатших домах збереглися фрески на стінах, колонади і скульптури. Тут є некрополь, театр, амфітеатр, великі сади. Також можна побачити кілька застиглих тіл і глечики, які знайшли під час розкопок. Але основні знахідки треба дивитися в Археологічному музеї в Неаполі.
Давньоримські вулиці досить широкі, з високими тротуарами. Перейти на інший бік можна по камінцях – стародавньому аналогу зебри. Вони слугували для того, щоб помпейці не замочили ноги у воді, яка стікала вулицями.
Греція нікуди не поспішає. Репортаж з країни богів і моря (ФОТО)
Лимони у Сорренто
За кілька десятків кілометрів від Неаполя, над Тірренським морем, повисли маленькі курортні містечка. Це знамените Амальфітанське узбережжя, наймальовничішими містами якого вважаються Амальфі й Позітано.
Але ми прямуємо трохи ближче, у Сорренто, кінцеву станцію Circumvesuviana, ще за пів години від Помпей. Тут панує зовсім інша атмосфера, ніж у Неаполі. Вулицями без поспіху гуляють заможні туристи, дорогами де-не-де проїжджають автівки. На тротуарах біля гарних готелів ростуть пальми.
Давні руїни і кам’яні стовпи. Туреччина, якої ви не бачили (ФОТО)
У ресторанах і тратторіях ціни вищі, ніж у Неаполі. Тут замовляють пасту з морепродуктами або ньокі по-соррентійськи – італійські палюшки у соусі з помідорів та моцарели. На столик ставлять посудину з тертим пармезаном: посипайте, скільки заманеться.
Сорренто славиться своїми лимонними деревами. І хоч на деревах жовті плоди ще не дозріли, лимони тут усюди. Сувенірні крамнички жовтіють у вузьких вуличках: мило у вигляді лимона, фартухи і сумки з лимонами, лимонні парфумовані олії… Улюблений сувенір туристів – лікер лімончелло, який виготовляють саме тут.
Море зараз ще досить тепле – десь 20 градусів. Повітря такої ж температури, але дме прохолодний вітер, тож небагато людей наважуються залізти у воду. З набережної добре видно Неаполь, по інший бік затоки. А поруч височіє Везувій.
Ввечері по головній пішохідній вуличці важко пройти: всі гуляють, їдять джелато, а вуличні музиканти затягують «That’s Amore» і «O Sole Mio».
А нас поїзд несе назад у Неаполь. Тут також усі на вулицях – сьогодні субота. Сім’ї та веселі компанії п’ють аперолі за столиками кафе. На інших вулицях біля телевізорів – натовпи чоловіків: дивляться футбол, вболівають, роблять ставки. Місто радіє і гуляє допізна, щоб потім зустріти спокійну неділю.
Завтра зранку надворі буде тихо, а служби у церквах розпочнуться аж о 10:00. А потім місто накриє звичний гам і запах піци.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.