Мандрівка в «одноразову» долину

Туристичні маршрути бувають різні. Найчастіше це відвідування пам’яток архітектури, як то старовинні замки, пишні палаци чи величні храми. Популярні й природні об’єкти, на кшталт дендропарку Софіївка, озера Синевир або карпатських водоспадів. Усі вони доступні протягом всього туристичного сезону, тобто з весни й до пізньої осені. Але є кілька місць, куди їздять лише раз на рік. У будь-який інший час там просто нема чого робити. Яскравим прикладом такого «одноразового» туризму є Долина нарцисів.

Тут бронепотяг не промчиться…

Туристи хочуть за невеличкі гроші побачити все та одразу. Тому оператори під зав’язку насичують тур різними об’єктами. Тож і Долина нарцисів ніколи не буває сама по собі. Її комбінують або з озером Синевир, або з водоспадом Шипіт, або і з тим, і з другим водночас.

Аби усе це встигнути, виїжджають з самого ранку – у шостій годині. До Долини (не нарцисів, а райцентру) дорога ще більш-менш, навіть помітні сліди недавнього ямкового ремонту. Втім одразу після повороту на Вигоду починається справжній жах. Шлях до Торунського перевалу складається із суцільних ям. Таке враження, ніби всі танки Збройних сил України, з «Булатами» та «Оплотами» на чолі, пройшли могутньою колоною незадовго перед нашим автобусом. Шофер виявився із почуттям гумору та припустив, що місцеві мешканці незабаром сажатимуть на дорозі картоплю. Однак після кільком влучних ­потраплянь у вибоїни його настрій таки спаскудився.

На Закарпатті ситуація з дорогами дещо краща, але не набагато. Враховуючи зупинки на Синевирі й Шипоті, до Хуста ми доплентались лишень о 17.30. І то був непоганий результат! Долина нарцисів лежить у чотирьох кілометрах від райцентру, в урочище Кіреші.

Низьке падіння високогірної квітки

Здавалося б, чого дивного у тих нарцисах? У нас їх можна побачити на будь-якій присадибній ділянці. Воно так, але садові нарциси люди садять самі, а в Долині вони ростуть самостійно з незапам’ятних часів. У дикій природі нарцис вузьколистий зустрічається високо у горах, від кілометра й вище. А урочище Кіреші розташовано на відмітці 180-200 метрів над рівнем моря. Саме це робить Долину природним феноменом.

Чому нарциси так низько пали? Вчені пояснюють це льодовиковим періодом. Мільйони років тому, коли суттєво потеплішало, з Карпат сповз величезний пласт землі із насінням квітів. Потім з гір натекло багато талої води, завдяки чому нарциси тут добре акліматизувалися.

Легенди Долини нарцисів

Наукові речі туристам слухати не дуже цікаво. Їх більше захоплюють легенди, яких Долина має достатньо. От найбільш популярні.

Легенда перша, егоїстична. У сиву давнину в німфи Ларіопи та річного божества Кефіса народився син Нарцис. Віщун напророчив хлопчикові довге і щасливе життя за умови, що той ніколи не буде дивитись у дзеркало. Юнак виріс надзвичайно вродливим, і в нього пачками закохувались і дівчата, і хлопці, але Нарцис їх усіх відшивав. За це боги вирішили його покарати. Під час полювання Нарцис побачив у річці своє відображення та з першого погляду закохався в нього. За однією версією, він милувався собою, поки не загнувся від голоду, за іншою – поліз цілуватись та втопився. На місці загибелі хлопця виросла красива біла квітка. Кажуть, річка та була – Хустець, що тече крізь Долину.

Легенда друга, підступна. У ХІІІ столітті на Закарпаття вторглася татаро-монгольська орда. Замки, що чинили опір, кочовики легко здобували, захисників вирізали вщент. Мешканці околиць Хуста не мали змоги боронитися, тому вирішили віддатись на ласку переможців та влаштували щедру гостину. Коли завойовники понапивались, їм принесли подушки та поклали спати. На ранок ніхто з монголів не прокинувся. Річ у тому, що підступні закарпатці напхали у подушки пелюстки нар­цисів, які є отруйними. Наступної весни братська могила монголів була вкрита велетенською квітчаною ковдрою.

Легенда третя, романтична. Ця історія є типовою для Карпат і розповідає про нещасливе кохання. Сюжет банальний – бідний гончар Івасик любить багату княжну Русю. У знак кохання він дарує їй вазу, прикрашену білими нарисами. Батько-князь не в захваті від пролетарського зятя та на знак протесту трощить отой глечик. Там, де падають уламки, виростають нарциси.

По газонах не ходити!

Назва «Долина нарцисів» закріпилась завдяки ужгородському професору ботаніки Василю Комендарю. За часів СРСР керівництво колгоспу Кіреші вирішило провести тут меліорацію, аби розширити орні землі. Професор кидався під трактори, але природну пам’ятку таки врятував. За його ініціативи у 1975 році тут створили ботанічний резерват, який згодом передали у відання Карпатського біосферного заповідника. Втім 50 га Долини нарцисів все ж встиг­ли переорати.

Екологічний баланс таки був порушений, внаслідок чого популяція нарцисів суттєво зменшується. Серед екскурсоводів ходить байка про скандал, який влаштували молдавські туристи. «Що за неподобство, репетували вони. Ви обіцяли показати нам Долину нарцисів, а показали поляну в долині!». Старші люди підтверджують – раніше квітів було значно більше. Хоча в молодості усе здається більшим і довшим…

Сьогодні вхід на територію заповідного масиву коштує 15 грн. Зазвичай нарциси масово розквітають у першій декаді травня, але цього року почали розпускатись наприкінці квітня. Організатори екскурсії хвилювалися, чи буде на що дивитись туристам, втім у заповіднику запевнили, що цвіте вже понад 40 % рослин.

Не знаю, як виглядає долина при «повному навантаженні», але зараз видно лише великі білі острівці. Глядачі пересуваються асфальтовими стежками – заходити у траву суворо заборонено. Усюди натикані вказівники з погрозами штрафу за кожну зірвану квітку (49 грн). Хоча на автобусній стоянці повно місцевої малечі, яка пропонує букети отих вузьколистих за десятку.

Для милування квітами обладнані дерев’яні спостережні майданчики. Нарциси цвітуть досить далеко від дороги. Деякі туристи ризикують підійти ближче, аби зробити кращий кадр. Ці спроби рішуче присікаються охоронцями, які раптово з’являються та кричать у мегафони.

Брендом Долини нарцисів є Дерево. Саме так – з великої літери. Воно фігурує на мільйонах фото. Схожі ростуть в африканській саванні і біля них відпочивають леви або пасуться зебри. Під хустським Деревом фауни немає, натомість повно нарцисів. Пейзаж дійсно гарний. Охоронець сказав, що це звичайна верба, яка взята під охорону ЮНЕСКО, як і весь заповідник.

P. S. Після відвідин Долини нарцисів шофер заявив, що зворотнім шляхом він не поїде, най би його різали. Верталися через Рахів. Таким чином ми зробили транскарпатську мандрівку, навіть бачили у вікно Румунію. І чому це вони, а не ми у Євросоюзі?