Будинок з австрійської поштівки нині майже не змінився. Але одразу впізнати його трохи проблематично. Чому? Та бо змінилося середовище.
Слава чудотворної ікона Діви Марії, знану багатьма чудесами та зціленнями, гриміла далеко за межами Станиславова. Спочатку вона зберігалась у невеличкому вірменському костелі. Храм був старий, ще дерев’яний, не міг вмістити багато вірних. Через те Потоцький кинув ідею перенести образ у великий латинський костел (теперішній Музей мистецтв Прикарпаття).
Невже артилерія вела вогонь лише по цивільних будинках? Інколи (хоча й значно рідше, ніж того хотілося б наводчикам) накривало і військові об’єкти.
Молоді іванофранківці створили у соцмережі спільноту ГіфНО про нетуристичний Франківськ. Тут викладають зафіксовані ляпи, “проблемні” точки міста, неграмотність або оригінальність місцевої реклами. Мета – звернути увагу на ті проблеми, яких не помічають перехожі.
Яким був Івано-Франківськ 100 років тому? “Репортер” зібрав матеріали про старе місто на інтерактивній карті. Тут знайдете поштівку чи фото історичної будівлі початку ХХ століття та сучасний вигляд цього ж об’єкта, а також довідку про те, що там було колись і що ж є тепер.
Якщо не враховувати Перемишль, то з усіх галицьких міст саме Станиславову найбільше дісталось у Першу світову війну. Та не все згинуло безповоротно.
«Репортер» продовжує спецпроект «Станиславів у Першій світовій». Війна не пожаліла й один із найстарших будинків міста. Ще Грибович у своїй «Історії окружного міста Станиславова» писав, що однією з найкрасивіших споруд у 1847 році був будинок Ланди.
Станиславів був значним залізничним центром. Крім пишного колійового палацу, тут містились великі паровозоремонтні майстерні, а з кінця ХІХ століття додалась ще й дирекція залізниць. Майже 20 років вона не мала власного приміщення та орендувала у міста помпезну кам’яницю на Карпінського (Галицька, 2, медуніверситет).
«Репортер» продовжує спецпроект «Станиславів у Першій світовій». Цього разу розповімо про одну з найбільших і найкрасивіших споруд Станиславова австрійської доби – дирекцію залізниць (тепер – головний корпус медичного університету), спроектовану архітектором Баудішем. За свою більш ніж сторічну історію доля будинку щонайменше двічі висіла на волосинці.
Власникам наріжних кам’яниць можна лише поспівчувати – вони змушені оздоблювати дві фасадні стіни, що пов’язано із додатковими витратами. Хоча згодом видатки з лишком покриваються від оренди, бо є вдвічі більше місця під крамниці, кав’ярні і т. д. У старому Станиславові власники нерухомості це добре розуміли й не шкодували грошей на декор. Тому австрійські кутові кам’яниці й сьогодні є окрасою міста.
На початку ХХ століття Станиславів прикрасився кількома фешенебельними житловими кам’яницями. Балкони та інші «випуклі» частини їхніх фасадів підтримували кам’яні атланти (хлопчики) та каріатиди (дівчатка).
Іпотекою нині називають кредит під заставу нерухомості. Тобто ви берете позику, наприклад, під купівлю квартири, яку й заставляєте. За Австрії квартири не купували, а орендували. Іпотечні ж кредити брали частіше для придбання землі.
Перший і єдиний раз площа Міцкевича змінила ім’я за німецької окупації — 25 вересня 1941 року. Тоді її назвали пляцом Горста Весселя. Так звали нациста, який написав марш штурмовиків СА «Прапори вгору».