Більшість мешканців Івано-Франківська вважає, що в нас є сквер імені Міцкевича. Бо там є дерева, квітники, доріжки, лавочки, одним словом — зелена зона. Втім, на міських мапах Міцкевича зазначається як площа, а на австрійський манер — пляц. Таку ж атрибуцію бачимо на поштівці, яку в 1914 році випустило краківське видавництво «Штука» (Мистецтво).
Колись тут був фортечний мур. На початку ХІХ століття австрійська влада ліквідувала станиславівську фортецю, мури розібрали, рів засипали. На місці еспланади утворився пустир — так звана Жидівська площа, де процвітала ринкова торгівля. Тогочасні журналісти порівнювали торговицю із «базаром в азійській частині Константинополя». Також там часто зупинялись мандрівні цирки, виступи яких збирали сотні зівак.
У 1870-х, за бургомістра Ігнаци Камінського, площу нарекли іменем Адама Міцкевича. Цей поет ніколи не був у Станиславові, втім користувався шаленою популярністю у поляків, як в українців — Тарас Шевченко. Тоді ж провели впорядкування території, яка остаточно позбулася базарного «шарму».
Перший і єдиний раз площа змінила ім’я за німецької окупації — 25 вересня 1941 року. Тоді її назвали пляцом Горста Весселя. Так звали нациста, який написав марш штурмовиків СА «Прапори вгору», відомий також як «Горст Вессель». Пісня стала настільки популярною, що вважалася неофіційним фашистським гімном. Як тільки німців прогнали, площі повернули історичну назву.
Сьогоднішнє фото мало нагадує австрійську поштівку. Насамперед кудись зник пам’ятник. Плюс позаду проглядаються якісь загадкові вежі, подібні на мінарети. З останніми все просто. Це вежі поступової синагоги, які розібрали у 1950-х під час адаптації божниці під клуб медінституту. А з пам’ятником пов’язана довга історія.
Наприкінці ХІХ століття польська громада Станиславова вирішила вшанувати пам’ять свого головного поета. Організували збір коштів і провели невеличкий конкурс проектів, який виграв краківський скульптор Тадеуш Блотницький. У розпорядженні митця була посмертна маска Міцкевича, і це зіграло важливу роль у рішенні комісії. Багато дискусій точилось навколо місця встановлення пам’ятника. Митці пропонували площу Міцкевича, частина ж громади наполягала на центральному пляці Франца Йосифа (Вічевий майдан). Перемогла думка, що Міцкевич має стояти на «своїй» площі.
Спочатку планували робити пам’ятник із теребовлянського каменю, але потім вирішили не скупитись і замовили статую з білого італійського мармуру. Виготовлення масивного постаменту доручили місцевому різьбяреві Яну Бембновичу. Цікаво, що Блотницький хотів розмістити свого Міцкевича обличчям до дирекції залізниць (тепер головний корпус медуніверситету), але за рекомендацією політехнічного товариства пам’ятник розвернули у бік вулиці Яховича (Василя Вишиваного).
Відкриття планували на 29 вересня 1898 року, але у зв’язку з вбивством цісареви Єлизавети церемонію перенесли на 20 листопада. Вартість проекту становила 10 тисяч корон.
Під час польсько-української війни пам’ятник дещо пошкодили. З відбитим прикладами носом він простояв до 1930-го року, коли його відлили у бронзі. Тоді ж, за проектом Станіслава Трелі, перепланували площу. При цьому статую перенесли ліворуч і розвернули по осі площі, як того хотів скульптор. Саме через це на сучасному фото Міцкевича не видно — до кадру потрапив лише фрагмент клумби навколо пам’ятника.
Цікаво, що за німців місто ледь не позбулося свого Міцкевича. Окупанти розпиляли статую та планували відправити на переплавку. На щастя, завідувач пункту прийому металобрухту польський патріот пан Беднарський закопав обидві половинки бронзового поета й тим зберіг найдавніший пам’ятник Івано-Франківська.
