В одному з віршів поета Сергія Жадана є ніби й проста, але дуже влучна фраза – «йде війна, виростають діти». Поруч з поганими новинами, тривогами і неспокоєм діти дорослішають і стикаються з тими ж питаннями, що й їхні однолітки в усьому світі. Що відбувається з моїм тілом, чи я правильний/правильна, що таке секс і коли й з ким ним займатися.
Як батькам відповідати на ці питання – у розмові з Ольгою Новак, тренеркою зі статевого виховання, мамою двох дітей та координаторкою ініціативи «Дівчата творять».
Олю, ви проводите тренінги з сексуального виховання для дітей. От, приходите у школу і що бачите? Наскільки вони – «в темі»?
Я працюю з різними аудиторіями і в різних обставинах. Це може бути школа, літній табір… Але загальна тенденція, з якою стикаюся, це те, що діти цікавляться темами сексуальності, сексуальної орієнтації. У підлітковому віці вони багато часу проводять з однолітками своєї статті і буває, що не можуть відрізнити закоханість від дружби. Відповідно, вони переживають, особливо, якщо в сім’ї є гомофобія…
Скажу так, що вони гуглять ті речі, які є на слуху. Але не гуглять очевидні, з якими вже стикаються, наприклад, – менструація, гігієна чи назви статевих органів. А дітям треба давати все.
Одразу перейдемо до наче очевидного, сексуальне виховання – то не тільки про секс. Про що ще?
На жаль, противники сексуальної освіти апелюють тим, що це тільки про секс, що це – навчити дитину займатися сексом. Сексуальна освіта – це дуже комплексне поняття. Це про анатомію, про наше тіло, про статеве дозрівання. Що відбувається з дітьми в підлітковому віці, про гормони, які на це впливають. Коли є час, я багато уваги приділяю темам особистих кордонів, культури згоди, про те, що не існує віктимної (віктимна – та, що, начебто, провокує насильство – ред.) поведінки…
Також це і про секс, але й про секс як відповідальність. Потрібно не забороняти і не залякувати, бо ми не можемо зробити так, щоб діти до 18 років не займалися сексом, хіба що ти закриєш дитину в клітці. Ми не можемо це попередити, але можемо дати інформацію – про хвороби, про ранню небажану вагітність, про контрацепцію.
У школах нема окремого предмету «статеве виховання», вони беруть інформацію по частинках на різних уроках. В мережі інформації аж забагато, але діти ще не вміють її фільтрувати. Тобто завдання навчити – на батьках. Але їх самих не дуже цього вчили. То з чого починати?
Починати треба, коли дитина ще маленька. От коли дітки торкаються до вушка, розглядають пальчики – батьки тішаться. А коли торкаються до своїх статевих органів, то батьки забирають руку. І це вже фіксація на тому, що це соромно.
Коли дитині 2-3 роки, батьки миють чи перевдягають, то дуже часто не називають статеві органи правильно або називають їх якимись евфемізмами – не «пеніс», а «бобик» чи «петрушка». І перше правило сексуальної освіти – це називати статеві органи своїми іменами.
І тут я зазвичай приводжу історію, яку почула на тренінгу про протидію сексуального насильства. У сім’ї було сексуальне насильство, тато чи вітчим змушував дитину займатися оральним сексом і пеніс називав «чупа-чупсом». Якщо дитина не знає правильної назви статевих органів, навіть якщо звернеться по допомогу, ви її не зрозумієте.
Друге правило – твоє тіло належить тільки тобі. Тобто це і не примушувати дитину цілувати тітку, якщо дитина цього не хоче. Чи навіть у побутових речах – дати дитині самій вибрати одяг. У мене двоє дітей і я знаю, як це іноді подовжує справу. Але можна виховувати суб’єктність: давати одягнутися самій, давати вибір, що ти будеш їсти.
Далі – говорити, що в тебе є твої інтимні зони, і їх ніхто не має права торкатися. Інтимні зони – це ті, що під трусиками. У дівчат підліткового віку – це ще груди. І це також рот і губи.
Дитина йде в перший клас – таке уже більш-менш вільне плавання. Яку базу на цей час вона має мати?
Цю базу, про яку я сказала. І також про особисті кордони, що це двосторонній процес, що ти захищаєш не тільки свої кордони, але й не можеш порушувати кордони інших. І також, що інтимні місця ти нікому не маєш показувати і ніхто тобі не має показувати. Якщо хтось тобі показує – це стосується картинок, відео, чи іноді діти можуть побачити на вулиці – ти маєш звернутися до дорослих. І скласти список цих дорослих.
Одна людина з цього списку має бути не з кола близької сім’ї. Якщо в сім’ї відбувається насильство, щоб дитина мала куди звернутися по допомогу. Також говорити про приємні та неприємні дотики, навчити дитину говорити, що їй це неприємно.
У певний час починає змінюватися тіло і з’являтися певні ознаки дорослішання. Про що варто знати дитині завчасно?
Вже з 4-5 класу варто дітям розказувати про менструацію та полюції, те, що їх чекає дорослішання. Я працюю в школах з 5 класу, спочатку вони можуть дуже сміятися. Коли дітям перед тим не розказувати, вони дуже бурхливо реагують на слово «пеніс», «матка», «вульва». Але рано чи пізно вони звикнуть. У мене є школа, де я викладаю 3 роки і діти нормально реагують.
Повертаючись до менструації – чому варто говорити з 4 класу? Тому що іноді у дівчаток навіть у 9 років починаються менструація. І коли їй не розказати, вона може дуже злякатися.
Читайте: Жінки говорять. У Франківську відомі поетки читали вірші про війну, любов і менструацію
Уявіть, дитина знає, що кров – це небезпека. І тут вона іде в туалет і бачить кров. І навіть згадую книжку «Ті, що співають у терні», де головна героїня думала, що помирає. І зараз є такі випадки. Бо навіть якщо діти чують слова «місячні», «менструація», «прокладки», вони не можуть собі уявити, що це кров’янисті виділення, що це нормально. Мені навіть розповідали випадок, що дівчинка пішла у школі в туалет, почалася перша менструація, і в неї сталася істерика, тому що дитина не знала, що відбувається.
Як батькам підготуватися до такої розмови? Може, щось почитати порадите?
У нас, на щастя, є багато хороших книжок для дітей різного віку. Для молодшого віку – їм цікаво, як ми народилися – є книжка «Не в капусті і не лелека». Можна спочатку самим прочитати, або читати вже з дітьми.
І це має бути дуже невимушено, а не так, як лекція, чи не так, що от я тобі зараз розкажу і до 20 років все, ми відпочиваємо. Воно тому й називається «статеве виховання», бо це тривалий процес. У дитини завжди будуть якісь запитання. І дуже класно, якщо вона буде з цим до вас приходити, бо у вас тоді складуться довірливі стосунки.
Або, якщо дитина вже не хоче говорити, ви можете їй підсовувати книжки для читання. Дитина має знати, що вона може до вас звернутися.
Зараз книжок є багато. Тут більше запитання до того, чи батьки хочуть. Коли я приходжу в клас, то питаю, а з ким говорили батьки про дорослішання. Руку піднімає навіть не половина класу.
Як почати розмову про секс, коли це треба робити?
Ще одне правило – говорити, коли дитина запитує. Просто залежно від віку це можуть бути дуже різні відповіді. Це може бути відповідь, що секс – це просто інший рівень стосунків у дорослих людей, або секс – це те, чим займаються дорослі.
Але це може бути й відповідь, що це, коли чоловік з жінкою перебувають у стосунках і хочуть показати свої почуття, один із способів – це займатися сексом або кохатися. Тоді пеніс чоловіка вводиться в піхву жінки і при найбільш приємному моменті виходять сперматозоїди. Але ось це останнє потрібно говорити вже після того, як ви говорили про статеві органи, про стосунки, про почуття, тобто не так, що в 5 років дитина запитала – і ви одразу їй дали оце все.
До цієї ж теми, якщо секс – це такий уже рішучий крок, то переписки в мережі виглядають не так загрозливо, на них легше зважитися. Тобто поговоримо про секстинг – пересилання інтимних фото, повідомлень.
Почну з випадку, про який нам теж розказували на одному з тренінгів, коли дівчинці писав чоловік, і вона почала йому надсилати фото. Далі – він почав її шантажувати. Це продовжувалося довший час, аж поки чоловік не почав вимагати фото її п’ятирічної сестрички. Тоді вона вже розказала батькам, в роботу включилася кіберполіція та інші.
У дітей справді зараз багато доступу до Інтернету. І тут є кілька правил. Є «правило білборду» – не пиши в мережі нічого, що ти не хочеш, аби було розміщено на білборді біля твоєї школи.
Друге, якщо в тебе є інтернет-друг чи подружка, то найкраще, якщо ти будеш знати цю людину особисто.
Третє, тобі пропонують зустрітися (якщо мова про підлітків) – попередь батьків. Вони можуть піти, десь стати збоку і подивитися, хто до тебе прийде.
Для більш дорослих людей, якщо у вас вже такі стосунки і ви знаєте цю людину, то можуть бути трішки інші варіанти безпеки. Чати, які зникають, також не фотографувати обличчя, родимки, тату – те, що може вас ідентифікувати.
Важливо – якщо почався шантаж, завжди йдіть до дорослих, бо це не завершиться, коли ви скинете ще одне фото чи гроші.
На завершення – про те, як у дітей формується сприйняття себе. Це, напевно, більше стосується дівчат. От, я затовста, в мене малі груди, треба пофарбувати волосся…
У нас досі є стереотипи, і в нас досі дівчат виховують по-іншому. Дівчинка має бути красива, в платтячку, вона не має голосно говорити, має бути скромна, тощо.
Внаслідок таких вимог розвивається самооб’єктивація. Вона виходить з родини, з того, що тато чи мама скаже про когось: ой, вона занадто товста, чи в неї там негарний ніс. І дівчинка дивиться на себе і розуміє – у мене така ж фігура, то я теж негарна.
В моїй сім’ї є правило – ми не обговорюємо зовнішність інших людей, тому що всі ми різні, і всі люди прекрасні по-своєму.
Звісно, ми не можемо вкласти в голову дитині, скільки б не повторювали, що вона гарна. У підлітковому віці у них змінюється тіло, вони бачать якісь канони краси в поп-культурі. Але якщо весь час нагадувати, що всі різні й усі прекрасні, і ти теж дуже гарна, то це працює. Дитина матиме, на що опертися, навіть якщо сумнівається.
Читайте: Оргазм – найкраща профілактика, – франківський гінеколог про рак грудей
У підлітків розвиваються і змінюються статеві органи. Тож, якщо вони десь подивляться якесь порно – фото чи відео – то можуть переживати, що з ними щось не так. Вони ще не розуміють, що там і пластика, і ретуш. І я навіть знаю випадки, коли здорові молоді жінки робили собі пластику інтимних органів. Бо от різноманіття зовнішності – ми бачимо щодень, а цього, звісно, – ні. І про це також треба з дітьми говорити.
Чи, наприклад, у дитини починає рости волосся на статевих органах, під пахвами – і що з ним робити? Це тільки твій вибір – я можу сказати, що я роблю. Можеш робити так само, а можеш нічого не робити, це також нормально.
Іноді нам здається, що це базові речі, це не потрібно проговорювати, бо це само собою розуміється. Але насправді – потрібно. Тому що звідки дитина візьме інформацію – або від нас, або від друзів. І тут ми не зможемо простежити, яка то інформація.
Авторка Женя Ступ’як
Comments are closed.