У селі Дебеславці на нову школу чекали 40 років. Нарешті, терпець людям урвався і вони вирішили… збудувати її власноруч.
Корпус чекає вітру
У Дебеславцях Коломийського району навчаються 135 учнів із трьох сіл. Шкільні корпуси з десяток років тому визнали аварійними, адже більшість – дерев’яні споруди, яким по 100 років. Коли в одному завалилася стеля, від безвиході перепланували під навчальні кабінети довгобуд, куди мав оселитися дитячий садочок.
Щоправда, якраз на найменших місця й забракло. Їх залишили в одному зі старих корпусів. За радянських часів його звели під спортзал, відтак поспіхом переробили для навчальних потреб. Через підземні води будівля замокала роками: дерев’яна підлога гниє, її щороку міняють, втім ситуацію це не рятує.
У кабінетах на стінах – грибок. Фундамент узявся тріщинами, які впевнено повзуть догори. Стелю укріпили металевими балками, але це мало допомагає. Та найбільше катастрофа відчувається на горищі. Перекриття вібрують від кожного кроку, дерев’яні опори геть струхнявілі.
Школу знищують сирість і грибок, а перший потужний буревій, напевно, складе корпус, як картковий будинок.
Вдягайте каски – журналісти йдуть!
Минулого року сім довколишніх сіл об’єдналися в Матеївецьку територіальну громаду. Допомоги від держави чекати не стали – один із шкільних корпусів вирішили добудувати самі. Зводити стіни почали наприкінці вересня.
«Гріємося, гріємося – нема коли відпочивати», – Дмитро Романюк на будмайданчику за старшого. Каже, без жартів не обходиться, бо так легше працювати.
Щодня на будові до 15 людей, часом більше. Переважно батьки школярів. Жодного сумніву щодо їхньої професійності ні в кого не виникає, бо майже всі тутешні чоловіки свою майстерність довели за кордоном.
В те, що місцеві візьмуться до роботи з таким ентузіазмом, не вірив навіть директор школи Мирослав Николайчук. Пригадує, спершу провели батьківські збори, обговорили ситуацію, потім було сільське зібрання. Справа потроху зрушилася з місця. Селяни у допомозі не відмовили, але особливої активності не проявляли. Було кілька скептиків, та як побачили, що робота кипить і вже ростуть поверхи, то сумніви розсіялися. Тепер працюють або ж долучаються фінансово і мешканці довколишніх сіл. До будови стають і ті, чиї діти вже виросли зі шкільного віку.
«В мене онука вчиться. Треба допомогти школу добудувати, аби діти прийшли сюди швидше», – немолодий чоловік внизу пересіває пісок. Поруч кран на другий поверх піднімає цеглу.
На народній будові працюють не лише чоловіки.
«Вдягайте каски – журналісти йдуть!», – командує жінка на другому поверсі.
Іванна Томенко двох дітей уже вивчила, у школі лишився найменший. Вона на майданчику майже щодня. Жартує, що за майстра її ще не беруть, а от статус головного підсобника вже заслужила. І справді, жінка встигає чи не в кожен кут – кілька хвилин тому підкидала цеглу чоловікам на підмурівку стіни, за мить – уже вантажить її в тачку та везе іншим.
«Чоловіки мене до роботи не залучають – я сама беруся, – Іванна навіть не зупиняється для розмови. – Усі батьки працюють: одні пісок сіють, одні розчин мішають, батьки у нас чемні».
Усе можливо
У кабінеті директора школи – стоси паперів, звернень, прохань про необхідність кращих умов для навчання. Згідно з проектом, 10 років тому добудова корпусу коштувала 30 млн грн. Лише за сам проект тоді з районного бюджету заплатили 400 тисяч. Тепер навіть не бралися перераховувати, скільки б то коштувало – вирішили просто економити на всьому. До прикладу, будівельнику за день треба заплатити 300 грн. Тож добровольці-волонтери дозволили заощадити сотні тисяч. Техніка на майданчику теж безоплатна – кожен місцевий підприємець дав, що зміг.
«На фундамент ми мали гравій, який залишився після будівництва спортивного майданчика, який звели перед школою. А що стосується цементу, то громада ОТГ закупила десь 60 тонн. І цього поки що вистачає», – каже директор Дебеславцівської школи Мирослав Николайчук. І додає, що коли люди працюють за власною ініціативою – наче для себе – то виходить економно та якісно.
Цеглу купували теж громадським коштом. За словами директора, були випадки, що цеглу навіть давали в кредит. Придбаного бетонного перекриття вже вистачить. На металочерепицю в бюджеті на наступний рік заклали 360 тисяч – одразу хочуть перекрити і старий корпус. Накрити будівлю планують вже до кінця зими.
Тут буде 14 класів, тож помістяться всі школярі. Почати навчання хочуть за два роки.
«Поки що як планували, так усе і здійснилося, – каже директор школи. – Та коли почалося будівництво, побачили, що лише силами громади потягнути дуже важко. Тому звернулися зараз і до обласної влади, і Президенту написали, щоб десь, може, краєм ока побачив. Можливо, якусь невелику допомогу нам би й виділили. І ми будемо щасливі, бо зможемо це все завершити».
Але навряд вони на цьому зупиняться, адже і голова ОТГ Петро Книшук, і директор школи Мирослав Николайчук уже намітили звести поруч модульний спортзал та ігровий майданчик. А ще ж треба знайти місце, куди прилаштувати дошкільнят…
Але в успіху тут не сумніваються, бо вже таким чином облаштували шкільну їдальню. Її й не було ніколи, а цього року під їдальню висушили підвал, понад 100 тис грн витратили на закупівлю обладнання.
Шкільна будова – це не лише кращі умови навчання школярів. Це й добра можливість згуртувати громаду та довести, що люди самі здатні змінювати власне життя.
