«Репортер» познайомився з ним у потягу. 46-річний Андрій Мельниченко якраз розпочав чергову подорож.
Нині він четвертий серед українців за кількістю відвіданих країн – 135. Родом чоловік із Коростеня, але вже багато років живе у Старих Кутах – це батьківщина його дружини.
Змалку на місці не сидів
Подорожувати він почав ще у 14 років. Спершу об’їхав на ровері всі 110 сіл свого району, потім усі райцентри Житомирської області. Далі почав їздити країною. Каже, став першою і поки що єдиною людиною, яка об’їхала всі 459 міст України.
«Я встиг закінчити цей проєкт ще до війни, у 2012 році, – розповідає Мельниченко. – Написав останній репортаж – із Прип’яті й Чорнобиля – й через два дні до мене приїхали представники Книги рекордів України. Думаю, найближчим часом ніхто його побити не зможе».
Нині він водночас працює ще над трьома проєктами. «Регіони Росії» розпочав ще в дев’яності, відвідав 65 із 85 регіонів РФ, зараз згорнув – не на часі.
За проєктом «Світ для всіх» Андрій хоче потрапити у кожну країну. Розпочав він його лише дев’ять років тому, але встиг уже багато. Паралельно триває проєкт «Від народу до народу» – тут ціль відвідати якомога більше етнічних груп, які ведуть господарство традиційним способом.
«Звісно, можна зустріти представника будь-якого етносу і в Києві, підійти, сфотографуватись і вважати, що вже знайомий з цілим народом. Але мене цікавить побувати на їхній історичній батьківщині, – говорить мандрівник. – Етнографи досі не можуть зійтися на точній кількості народностей, тож я хочу перерахувати всіх, навіть веду список у себе на сайті».
Упівці, обідранці, серцеїди. Богдан Савлюк розповів, як створює “Теплі іграшки”
Блокнот і смартфон
У мандри він збирається завжди зі списком, уже навчився пакуватись за 30 хвилин.
«У перших подорожах рюкзак був 20 кг на два тижні, потім усе меншав. А тепер можу їхати на місяць і везти 7 кг. З таким наплічником й по місту зручно гуляти», – пояснює Андрій.
Дуже важливим у подорожі є смартфон, бо заміняє і тяжкий фотоапарат і купу карт, які раніше роздруковував удома. Також має блокнот, у якому поденно розписує маршрут, місця ночівлі, пам’ятки і т. д. Так само він спланував поїздку до Індії та Сінгапуру, перед якою ми й познайомилися.
«Дивіться, плюс – це все організовано і заброньовано, а мінус – ще ні. Поки що я не знаю, де заночую, лише в Делі, але вирішу по ходу», – показує Мельниченко.
Коли зрозумів, що може добре організовувати подорожі – став цим заробляти на життя. Нині консультує, допомагає купувати недорогі авіаквитки в будь-яку точку світу. Крім того, на своєму сайті, де публікує репортажі та веде статистику, розмістив рекламу – «Організую вашу подорож в обмін на спонсорство». Каже, за рік на таку пропозицію зголошуються мінімум двоє-троє людей.
«Інколи клієнти, які мають достатньо грошей, але бояться подорожувати самостійно, дають мені навіть обрати країну, – посміхається Андрій. – Звісно, я обираю ті, де ще не був. От зараз везу трьох людей у Сінгапур. Його я вже бачив, але не повністю, тож склав маршрут так, щоб було цікаво і їм, і мені. А далі їду з товаришем до Індії, це вже власним коштом, там усе буде скромніше».
З мов Андрій знає лише англійську, з його слів – на рівні школи, але стверджує, що цього цілком достатньо.
Дружина чекає вдома
Коли одружувався, то знав, що жінка мандрувати не любить. Одразу сказав: «Я тебе люблю, але подорожувати не припиню».
Втім, кожного разу все одно пропонує їй поїхати разом, але вона відмовляється. Крім того, в них є домовленість: 300 днів на рік Андрій має бути вдома, а 65 – у мандрах.
«Але перед кожною поїздкою, я організовую все так, щоб у неї не боліла голова, де, наприклад, взяти гроші, або що робити з поламаною технікою, – пояснює Мельниченко. – Тож вона ніколи не хвилюється, тим більше я щодня на зв’язку. Зараз інтернет є у найвіддаленіших селах Африки».
Сувенірів з-за кордону не везе, «бо вони на полицях пилом припадають». Каже привозить лише екзотичні продукти, щоб дружина й рідні скуштували.
Хворів Африкою – захворів малярією
Одним із найцікавіших континентів для нього завжди була Африка.
«Я знав, що їду в Західну Африку в найризикованіший період – сезон дощів. Тому перше, що зробив по приїзду, – купив ліки від малярії. Хоча до останнього сподівався, що не вхоплю», – розповідає мандрівник.
Різке погіршення здоров’я відчув уже вдома. Каже, 15 років не хворів, а тут за пів години температура підскочила за 40, почало лихоманити. Про малярію ще раніше прочитав усе, перші симптоми збігалися, тож викликав швидку і сказав, що в нього малярія.
«Збили мені температуру й повезли у косівську лікарню. А там лікарка дивується, звідки у вас та малярія могла взятися? – сміється Андрій. – Я все пояснив, але вона мені доводила, що у мене взагалі може бути кір, бо якраз епідемія».
Зробили аналіз крові – все добре, легені теж чисті, попросили підписати відмову від госпіталізації. Назавтра, вже вдома, краще не стало. Довелося телефонувати знайомому лікарю, який за дві години підтвердив діагноз. Андрія терміново повезли у франківську інфекційну.
«Мене там зустрічали всі – лікарі, завідувачі, студенти. По кілька разів перемірювали температуру, чомусь оформили одразу в реанімацію, – згадує Мельниченко. – Але там і близько не було ліків від малярії, бо останній випадок в області був за п’ять років до мене – у льотчика, який працював у Конго».
Андрій зізнався лікарям, що вже почав приймати ліки, коли йому вперше не підтвердили діагноз, але ті заборонили продовжити курс, бо знайшли «свої» ліки. Як з’ясувалося потім – неефективні, бо були від найлегшої форми малярії.
А потрібні ліки знайшли аж у Німеччині, й за ніч літаком привезли до Франківська…
Серед мандрівників досі немає єдиної думки, як рахувати відвідані країни, говорить Андрій.
«Я зараховую країну, лише коли походив ногами по землі, побачив побут народу, – каже він. – А то можна транзитом об’їздити весь світ, чи облітати лише за рік, але так не цікаво».
До речі, Мельниченко навіть має двомовне «Посвідчення мандрівника», яке видала йому міськрада Коростеня. Каже, хоч воно й не державного зразка, проте не раз виручало. І деякі українські мандрівники також почали робити собі подібні.
Авторка: Тетяна Скоропляс
Рульовий з «Черкас». Мешканець Тисмениці Володимир Бойко згадує події весни 2014 (ФОТО)
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.