Відомий франківський музикант та військовий Мишко Адамчак і тернопільська журналістка й письменниця Зоряна Биндас знімають документальний фільм «Побратими». В його основі історія пса Паркера, який прибився до військових. Спершу він мав за господаря Олега Сенцова, а зараз є вірним побратимом військовому Олегу Ревезі.
Про майбутню стрічку та про те, як собака допомагає військовим з «Репортером» поділилися Мишко Адамчак та Олег Ревега разом з Паркером.
Собака породи курцхаар прибився до військових з 72 бригади у 2022 році. Тоді вони разом з тероборонівцями вели важкі бої на Київщині. Пес забіг до хлопців у бліндаж, аби сховатися від обстрілів. Серед військових був і режисер Олег Сенцов, якому пес одразу припав до душі. Він забрав його собі.
У той час на Київщині був і Олег Ревега. За його словами, коли Сенцов поїхав у на схід, то попросив його забрати Паркера від родичів й привезти йому туди.
Прикольний такий собака, вихований, – розповідає Олег Ревега. – Класно сидів в машині, поки ми їхали. Коли я приїхав, то віддав йому собаку, але вже якось не хотячи.
Через два тижні Сенцов мав їхати на Бахмут, а Ревега залишався, то знову попросив його перетримати собаку у себе.
За на три місяці я звик до нього, а він до мене, – каже Ревега. – І я сказав Сенцову: «Я тобі більше його не віддам». Сенцов жартома говорив, що я в вкрав у нього собаку. Але поставився з розумінням, бо за три місяця він дійсно вибрав мене за господаря. Він скрізь зі мною і не лише для мене, але й для всіх уже став таким дійсно справжнім побратимом, справжнім другом. Він настільки все розуміє , що просто капець. Усі собаки розумні, але Паркер…
«Мене гріло те, що я повернуся, що він мене зустріне»
Паркер допомагає Олегу та побратимам пережити найважчі моменти. Якщо господар десь поїхав без нього, то у всіх перше питання: «А де Паркер?». Для військових його підрозділу це не просто запитання про собаку, а про когось зі своїх.
Ревега згадує дуже важкий Запорізький контрнаступ. Перед одним із виїздів на бойові Олег мусив залишив Паркера у місцевих, які допомагали війську.
Коли я його залишав, то розумів, що можу не повернутися. І хто далі буде за ним доглядати? – говорить військовий – І після цих боїв мене гріло те, що я повернуся, що він зустріне мене і піде полюбкатися. Він ляже біля мене, аби я його гладив. Ось ці саме думки, якось вони завжди тягнуть мене до нього. Я не можу якось сильно барвисто розказати, але це відчутно, що він дійсно зцілює мою психіку. І скільки ми з побратимами розмовляли, що і їхню психіку також. Він допомагає тримати її в рівновазі.
Зараз Паркеру близько 11 років. За словами Олега Ревеги, ветеринари оцінюють його вік за людськими мірками приблизно у 77.
Втім, характер у нього зовсім не старечий. Господар каже, що Паркер у душі ще дуже молодий і любить гратися та постійно приносить м’ячик.
Втім, вік та війна позначилися на здоров’ї собаки. У нього проблеми з серцем, через що активні навантаження йому заборонені. Крім того, Паркер дуже гостро реагує на вибухи.
До пострілів він уже більш-менш звик, от до вибухів — ні, — розповідає Олег. – Якщо вибухи, він шукає максимально тісного укриття. У машині з сидіння може забитися в багажник, де дуже мало простору. Якось ми їхали і працювала мінометка. Її добре чути. Він тоді сидів на задньому сидінні і від страху аж зубами цокотів.
Зараз Ревега консультується з ветеринарами щодо заспокійливих препаратів, які могли б допомогти собаці легше переносити стрес.
Тримати свою менталку вкупі
Саме ця історія і зацікавила Мишка Адамчака та Зоряну Биндас. Вони хотіли розповісти не лише про порятунок Паркера та його шлях від одного Олега до іншого, а й про його роль у житті військових. Так виникла ідея документального фільму «Побратими».
Я впевнений, що це все разом сплететься в сильну історію, — говорить Мишко Адамчак. — Наприклад, у мене є мотоциклетний проєкт. Я і мої побратими неодноразово переконалися, що мотоцикл — дуже класний спосіб для вимітання, вивітрювання всього зайвого з голови.
Читайте також: «В_цілі_ТИ»: відеопоезії Зоряни Биндас про життя під час війни збирають десятки тисяч переглядів
Він впевнений, що саме так працюють і тварини.
Паркер, чи інша собака, а в когось, можливо, кіт — це теж абсолютно самодостатній і дуже ефективний спосіб, аби тримати свою менталку вкупі. Причому навіть не одній людині, а цілому підрозділу, – вважає Адамчак.
Саме тому автори хочуть через історію Паркера показати ширшу тему — побратимство, взаємодію військових та прості речі, які допомагають їм залишатися людьми під час війни.
Зйомки документального фільму відбуваються у місцях проходження служби військових, на прифронтових територіях, а також у селищі Путила на Буковині, звідки родом Олег Ревега.
Там за його ініціативи побудували реабілітаційний центр для військових, ветеранів та їхніх родин — «Купол Гуцула». Центр має форму купола, а «Гуцул» — позивний Ревеги. У фільмі також використають архівні відео, пов’язані з Паркером та фронтовими завданнями.
За задумом авторів, центральною залишиться історія собаки, а через неї вони хочуть розповісти про досвід військових, їхню взаємодію та способи відновлення.
Йдеться про те, аби показати справжню історію, яка зачепила нас і яка, ми віримо, зачепить і глядача, — говорить Адамчак.
Перші закриті презентації «Побратимів» автори планують провести у кількох містах у жовтні-листопаді. Після цього стрічку хочуть подати на кінофестивалі.
Авторка: Світлана Лелик
