Валентин Ємбрик з Бурштина захоплювався музикою змалку. Хлопець грав на різних музичних інструментах, але його натхненням стала скрипка. Потім був університет у Києві, концерти, власні композиції, майбутня кар’єра. Все перекреслила війна: ще до завершення магістратури Валентин долучився до ЗСУ як оператор дронів.
А навесні 2025 року загинув з побратимами від ворожої бомби. Йому було 24 роки, пише Репортер.
Зі скрипкою з дитинства
Валентин Ємбрик народився в Ужгороді 31 серпня 2000 року. Коли йому було вісім, сім’я переїхала до Бурштина, де мешкали батьки мами, Галини Ємбрик. Саме тут хлопчик почав займатися музикою.
Моя мама була ініціаторкою, щоб віддати Валіка на скрипку, – пригадує Галина Ємбрик. – Її тато – мій дідусь – дуже гарно грав на цьому інструменті. З родини зібрав цілий ансамбль – цимбали, скрипка, акордеон. А у шостому класі вчитель взяв Валентина в місцевий ансамбль «Кредо». Там були старші хлопці, уже з училища – і наш шестикласник. Вони брали участь у різних концертах.
Після дев’ятого класу Валентин вступив на економічну спеціальність в Бурштинський енергетичний фаховий коледж ІФНТУНГ. Закінчив його й таки обрав музику.
Він майже рік їздив до Києва. Ніч у поїзді, день навчання, і ніч назад. Моя подруга, яка викладає у столиці, його навчала, – розповідає мама Валентина. – Він готувався до вступу в Київську академію мистецтв імені Чемберджі. На музичні екзамени Валік, зокрема, готував Баха. У результаті вступив на державне, хоч там було тільки чотири місця. І він, хлопець з Бурштина, зайняв одне з них.
Під час навчання Валентин з одногрупниками створили свій оркестр, грали концерти у Києві, Львові. Рідні завжди його підтримували, їздили на всі виступи.
Читайте: Банда братів. «Едельвейс» Роман Берчак з Надвірнянщини воює разом з братом і дядьками (ВІДЕО)
Коли були концерти у Львові, ми їхали двома бусами. Як тільки концерт у Києві – я там. Він грав у квартетах, ансамблях, – каже Галина Ємбрик. – Також вони з друзями були дуже свідомі, створили свій творчий простір, де пропагували українську культуру, грали твори українських композиторів.
Валентин закінчив академію з дипломом з відзнакою, хотів продовжувати навчання. На магістратуру вступив у Київський інститут музики імені Глієра, також на бюджет. По завершенню мріяв продовжити академічну кар’єру в Європі. Паралельно навчав дітей гри на гітарі, на укулеле. Але всім планам завадила повномасштабна війна.
«Смичок» на війні
Коли українці прокинулися від перших вибухів війни, Валентин вирушив додому, в Бурштин, добирався довго. По приїзду майже одразу пішов з друзями дитинства у тероборону. Зі старшим братом Олександром ходив на полігон у Франківську, готувався йти захищати Україну.
Він з перших днів казав: «Я також йду». Ми відмовляли, пробували переконати. Я казала, що він молодий, повинен далі будувати Україну, з правильним світоглядом. Валік казав – спочатку треба виграти війну, – розповідає Галина Ємбрик. – Наступні 10 місяців були дуже болючі для сім’ї. Валентин серйозно готувався, займався спортом, багато читав мотиваційної літератури. Постійно шукав, куди записатися, щоб піти на фронт. Він твердо знав, чого хоче, я б його не відмовила. Але мені дуже боляче, адже це вперше мене не послухала моя дитина. Хоч ми їх так і виховували – самостійними, здатними самим приймати рішення.
Наприкінці грудня 2022 року Валентин повідомив рідним, що на початку січня підпише контракт. Пішов у 102 бригаду ТрО, в аеророзвідку. Місяць пробув на навчаннях в Іспанії, а потім відправився в Гуляйполе, до товаришів.
Згодом Валентин з хлопцями створили свою «Махно Group». Розробили логотип, прапор.
Вони, напевно, побачили реалії військового радянського управління і хотіли відокремитись. Тому створили свою групу дронарів, – каже пані Галина. – Хлопці були розумні, сміливі, загалом всі були на рівні. Багато сміху, гумору, позитиву. Водночас всі дуже відповідальні.
З фронту Валентин кілька разів був у відпустці. Тоді мама, брат, бабуся відкладали всі свої справи і проводили час разом.
Ми їздили на Бакоту, на море, в гори, каталися на лижах. Якісно проводили час, – розповідає Галина Ємбрик. – Востаннє Валік приїжджав у грудні минулого року на два тижні. Потім лише переписувалися, говорили по телефону. Ми майже щотижня відправляли йому та побратимам смаколики: закрутки, пляцки. Також збирали донати їм на машини.
Позивний у Валентина був «Смичок». Але, на жаль, зіграти на скрипці для побратимів йому так і не довелося.
«Де б ми всі були?»
«Махно Group» виконувала бойові завдання з підвалу суду в Гуляйполі. Місце дислокації не змінювали – кращих варіантів у місті не було. А 26 лютого 2025 року росіяни прицільно скинули на будівлю бомбу.
Хлопці мали велике перекриття, яке витримувало «п’ятсотку». А ті дізналися і знайшли більшу бомбу, – каже пані Галина. – Тоді на місці був командир розвідки і четверо наших хлопців – лейтенант, молодші сержанти. Це була їхня «спецоперація» (росіян – авт.), вони потім показали по своєму телебаченню, що знищили керівний штаб дронарів. Їх дуже боялися, казали, якщо працюють «махновці», то вони навіть нікуди не виходять.
Майже два тижні родини Валентина Ємбрика та його товаришів провели у страшному очікуванні, поки розкопували місце удару. Сподівалися, може, хлопці десь під плитами, живі. Рятувальна операція тривала довго через постійні обстріли окупантів. Але у квітні Галині Ємбрик повідомили, що загибель її сина підтвердили.
Валентина поховали у Бурштині. Прощання було у Бурштинському палаці культури «Прометей». На ньому грали його композиції, зачитували твори, розповідали про Валікове життя. Адже виявилося, що Валентин писав не тільки музику, а й вірші, пісні. Їх мама планує видати у книзі.
Читайте: Вони загинули за Україну. Сержант Роман Мохняк
А 31 серпня 2025 року, у день, коли Валентин мав святкувати свої 25, Галина Ємбрик влаштувала вечір пам’яті. Записала інтерв’ю з його викладачами, запросила музикантів, які грали музичні твори Валентина. Зал на 800 місць був повний.
Досі не віриться, що це сталося. Ці діти з Богом, їх забрали від цього зла, але на 50 років зарано, – говорить пані Галина. – Де б ми всі були, якби не вони? У нас чудова країна, бо маємо таку молодь. Вона не має ДНК рабства, вона – наше майбутнє.
У пам’ять про сина Галина Ємбрик мріє створити у Франківську творчий простір, де гратиме його музика та згадуватимуть всіх «махновців». А також і далі допомагає «Махно Group» – проводить збори, продає прапорці, шопери, чашки з логотипом дронарів на фестивалях. І сподівається продовжувати популяризувати творчу спадщину Валентина.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.