Ми живемо у світі, де настрій потроху перемагає текст. Більшість з покоління репу вже не бажає, аби їхній щоденний настрій залежав від трансляції текстів. Вони не хочуть отримувати жодних повідомлень, в яких міститься некомфортна інформація, тривожні меседжі або щось, створене для роздумів.
Вони не хочуть текстів, які ставлять перед вибором та нагадують про складність оточуючого світу, пише Володимир Єшкілєв для “Репортер”.
Нове покоління хоче, щоби настрій виникав без посередництва текстів, повідомлень, аналізу. Вони прагнуть мімішних картинок, музики, котра «не грузить», і повідомлень-смайликів. На відміну від класичних міленіалів, нове покоління не прагне успіху за будь-яку ціну. Воно не хоче обмінювати свій теперішній час на майбутній комфорт. Воно не бажає напружуватися заради того, чого ніхто не зможе їм гарантувати.
Воно ліниво дивиться на відродження кастового світу. Воно сміється з досвіду та ігнорує приклади. Почувши про обмеження свободи, воно запитує: «А що воно таке, та свобода?».
Десь у фундаменті такого світосприйняття лежить те, що називають «базовим настроєм».
До теми: Володимир Єшкілєв: Про очевидне
Це в старших поколінь у світоглядному фундаменті лежать тексти і травми. А в покоління репу – переважно настроєвий туман, в якому замість їжачка ховається передчуття невідворотного краху теперішнього світу. Передчуття катастрофи – швидкої або повільної – але однаково неминучої. Катастрофи, спричиненої нагромадженням токсичної брехні, токсичних грошей і зростаючого (й також токсичного) відчуження між людиною та створеним нею середовищем. Яке нагадує вселенський смітник.
«Просто дайте нам жити, – каже покоління репу. – Поки ще можна жити у цьому грьобаному світі, створеному неправильними текстами тих козлів, що жили до нас і зовсім нічого не розуміли».
Мало хто з молоді вимагає від старших поколінь пояснень. Для молодих й без тих пояснень все начебто зрозуміло. Вони бачать своїх батьків і дідів – навчених різним «ідеям» невдах, що за високими словами та великими планами ховали (й далі намагаються сховати) власну порожнечу, нікчемність досягнень і розгубленість перед майбутнім, яке виходить назустріч їм не з подяками й не з добрими очима.
До теми: Володимир Єшкілєв: Про вибух провінційності
Молодь здогадується, що в тому майбутньому певна безжальна сила, знана людям під багатьма іменами і назвами, вже приготувала для нових поколінь Критичне Повідомлення. Суть якого: приїхали. Або приплили. Або ж «врємя істєкло». Слова повідомлення не важливі. Слова тепер перетворилися на сміття. Головне в Критичному Повідомленні те, що гра закінчена, а за її межами немає теплих домовленостей.
Звідси й базовий настрій – граємося в котиків, мурчимо й зависаємо на приколах доти, доки півень не проспівав. Вже просрали спадок минулих імперій, вже все навколо дрібнішає та деградує, але ми будемо робити вигляд, що все окей. Будемо жити сьогоденням, не влазити до хомута відповідальності та сподіватися на халяву.
У цьому базовому настрої білосніжна посмішка приліплена до беззубого рота, готового до гримаси відчаю. А ще готового визнати рятівним та євангельським будь-який текст, в якому пообіцяють продовження теплого карнавалу. Навіть текст присяги тим найтемнішим силам, що завжди готові виповзти з тисячолітнього мороку.
Ще, певно, ніколи каїніти не були так близько від здійснення своїх мрій. Ще ніколи пресловуті «народні маси» не були настільки дозрілими, аби поставити на кін все те, що раніше оголошувалося наріжними цінностями. Крок, ще крок, ще. Вселенська блудниця вже наклала макіяж на своє революційне обличчя.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.