Процеси суспільного занепаду зазвичай відбуваються в три етапи. Перший називають «стадією тривоги». На цьому етапі негативні явища лише окреслюються, їхні вогнища зачіпають другорядні громадські структури, зримо проявляються бодай у найбільш вразливих місцях – в освіті й культурі.
Суспільний організм відчуває незручності і посилає сигнали регуляторній надбудові – державі. Та реагує в міру компетенції чиновників, пише Володимир Єшкілєв у “Репортері”.
На другому етапі, котрий звично називати «кризовим», суспільна хвороба вражає практично всі галузі та інституції. Корумпований державний механізм не реагує на сигнали. Або імітує реакцію, або ж створює фейкових «ворогів народу», на яких офіційно переноситься відповідальність за кризу. Громада намагається компенсувати бездіяльність офіційного регулятора волонтерством і різноманітною (часто хаотичною) самодіяльністю, яку малоосвічені люди можуть сприймати за прояви чогось зовсім іншого. Скажімо, за «ознаки становлення громадянського суспільства».
Третій етап називається «стадією деградації». На цьому етапі значну частину суспільства охоплює прогресуюча байдужість. Державна бюрократія повністю зациклюється на свої станові та кланові інтереси, не реагуючи ані на зовнішні виклики, ані на виклики з боку місцевих еліт. Правоохоронні органи частково криміналізуються, частково перетворюються на приватні «магазини», що торгують безпекою. Зростає еміграція, освіта й культура остаточно втрачають ціннісні орієнтири і формалізуються до символічної «вивіски».
Читайте Володимир Єшкілєв: Про «гібридну махновщину»
На третьому етапі руйнуються навіть механізми самозбереження правлячого класу. Держава ще продовжує призначати «ворогів народу», але каральні органи саботують переслідування цих «ворогів», бо не бачать в цьому особистої (грошової) зацікавленості. Політичні еліти не спроможні висунути справжніх лідерів, їх просто немає.
Але якщо на кризовому етапі еліти висувають «лідероподібних» політиків, котрі намагаються імітувати ознаки провідників та управлінців, то на етапі деградації кандидатами в лідери стають відверті клоуни, шахраї та «люди-функції», завданням яких є радше посилення хаосу і невизначеності, ніж системна боротьба за владу. Якісна суспільна дискусія стає неможливою, позаяк «люди-функції» не запрограмовані на діалог, а лише на його блазенську імітацію або ж блокування.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про абсолютну еміграцію
На етапі деградації з’являються фінансово-політичні групи, які готові заробляти на демонтуванні держави. Їхні учасники починають розуміти, що входження в подієвий потік деградації є більш прибутковим, аніж опір цьому потокові. Першими на цей шлях стають ті, хто володіє інструментами управління деградацією, тобто банками, механізмами розподілу бюджетних грошей, силовими структурами та ЗМІ.
Сторонній спостережник дивується тому, що зрощена з бізнесом бюрократія робить одну помилку за іншою. Сторонній спостережник не розуміє: те, що він сприймає за помилки сановних топ-менеджерів, насправді є логістичними кроками по управлінню деградацією. Що на третьому етапі прибутковим є правильно організоване руйнування суспільства.
При цьому ті, хто заробляє на деградації, знають, що навіть задимлені руїни суспільства можна буде згодом вигідно продати зовнішнім «стейкхолдерам». Що навіть доведений до жебрацтва, сповнений ненависті та хворий на світоглядну шизофренію соціум можна буде виставити на міжнародний аукціон. Що можна буде продати суспільство без території, або ж територію без суспільства, в залежності від побажань покупців. Що один замовник може претендувати на біомасу, інший на природні копалини, а третій навіть на атрибути розмонтованої держави, якщо недорого.
Читайте Володимир Єшкілєв: Про цивілізацію невивчених уроків
В принципі, ті, хто призначив себе продюсерами деградації, вже виставили ріжки. Можна, звісно, вважати, що постановники водевілю з естрадним кандидатом у президенти вправно торпедували амбіції іншого естрадника. Але, так само, можна припустити, що це нас щойно перевірили на глибину деградації.
Comments are closed.