Брати Артем та Ілля Хансени кілька років тому перебралися у село Шевченкове Долинського району з Донецької області.
Там вони були успішними фермерами й улюблену справу продовжили на Прикарпатті. Розводять кіз та коней, а їхні дружини роблять просто неймовірні десерти з козячого сиру, пише Репортер.
Фермери своїх не лишають
До ферми «Вікінги Карпат» у Шевченковому спровадить кожен. Вона розташована в кінці села, біля річки й лісу. Але спершу «Репортер» таки трохи зблудив, бо ж нічого на ферму не вказувало. Ані шуму, ані запаху.
Великі дерев’яні ворота з підковами відкриває один з братів-фермерів – 40-річний Ілля Хансен. Каже, мешкають вони тут уже п’ять років. Сміється, що 5 квітня святкують день переселенця.
У Шевченкове Хансени перебралися з Донецької області. Говорять, що спершу мали багато варіантів, куди їхати, але якось дісталися сюди та й визначилися. За добу зібрались і переїхали.
На Долинщині їм усім дуже подобається, бо тут усе під боком – гори, ліс, річка. І є можливість продовжувати улюблену справу.
На Донбасі брати тримали велику ферму. Розводили різне дрібне – кроликів, нутрій, курей. Але головним їхнім захопленням є коні. Мали їх тоді більше 20. Коли переїздили – усе розпродали.
Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає (ФОТО)
Ілля водить територією та розповідає, що тут було голе місце – смітник, зарослий хащами. Лише стояла невелика стодола й фундамент. То два місяці брати жили в тій стодолі, поки споруджували будинок і стайні для тварин. Дружин і дітей добрі люди тоді забрали в Долину, а потім брати знімали для них квартиру. Тварин на перетримку взяв фермер-сировар, також з Долини. До речі, донецькі легко потоваришували з місцевими фермерами, навіть покумились.
Їхня ж ферма називається «Вікінги Карпат». Цікаво, що у братів є данське коріння. З Данії – їхня бабуся Марія Хансен. Дід під час Другої світової потрапив до німецького полону, і в Данію його відправили на роботу. Працював там на фермі, закохався у доньку господаря та й привіз її в Україну.
Нині в Данії мешкає багато близької родини Хансенів. Вони приїздять в гості, відвідують закордонних родичів і брати. Лише по одному, бо хтось завжди мусить бути на місці.
Ілля каже, що рідні постійно кличуть їх у Данію, мовляв, там є два гектари поля й вільна прадідова хата, аби переїздили. Але вони хочуть робити щось тут.
Можна жити й помирати
З кавою та солодким виходить Артем Хансен. Вони з Іллею двійнята. Артем сміється, що він таки старший брат – на 15 хвилин.
Кажуть, їх з дитинства тягнуло до тварин і землі, а дідусь завжди змушував вчити вірші напам’ять. Та коли в 11 років переїхали жити в село, то все стало на свої місця.
У них 22 роки офіційного фермерського стажу. Пригадують, що колись приїздило телебачення – знімали сюжет про наймолодших фермерів району.
Ще розповідають, коли якісь делегації приїздили в район, то всіх везли до них на ферму. І зараз до «вікінгів» часто приїжджають туристи з різних куточків України та закордону. Нерідко й цілими автобусами паркуються біля річки.
Ілля каже, оскільки у Вигоді чи Мізуні відпочивальникам не дуже є куди подітися, то власники садиб і радять їхню ферму. Гостям страшенно подобається побути серед тварин, серед природи. Особливо тішаться діти, бо є можливість погратися з маленькими козенятами.
Для туристів брати недавно зробили велику альтанку, аби вмістилося з 50 людей – цілий автобус. Щоб вони могли тут собі відпочити, від дощу сховатися, посидіти за величезним спільним столом і покуштувати різної смакоти, яку з козячого молока виготовляють дружини братів. От, масло двох видів – звичайне й шоколадне, а ще десерти з козячого сиру – така собі сиркова маса, залита шоколадом. Дуже ситно, корисно, а головне – страшенно смачно.
«Козяче молоко набагато корисніше, ніж коров’яче, – говорить Ілля. – Його можна пити навіть з огірками й нічого тобі не буде. У нас часто беруть для маленьких діток. Ми самі коров’яче молоко не п’ємо вже 16 років, відколи у брата народився син».
А ще туристи на фермі можуть навчитися подоїти козу чи постригти овечок і взяти собі трохи шерсті на сувенір.
І звісно – проїхатися верхи на гарних конях. Брати й самі катаються і туристів возять. Розказують про 76-річну бабусю, яка приїхала на відпочинок у місцеву садибу та вперше в житті сіла на коня.
«Ми їй зробили сходи з сіна, аби вона на коня залізла, – з посмішкою згадує Ілля. – А вона сіла, проїхалась і каже: «Ну, все – тепер можна й помирати».
Фотогенічні й ручні
А красиві скакуни живуть по сусідству з козами. Ті, здається, усі ручні, бо одразу йдуть до рук, даються гладити і позують до фото. Брати спеціально тримають рідкісні породи, аби дивувати гостей. Кажуть, люди звикли, що кози волохаті та з запашком, але не в них. Мають у загородах бурські породи кіз, англо-нубійські, мурсія гранада та екзотичних дорперів.
Цікаво, що у стайні вправлються тільки брати, нікого більше туди не пускають. Дружинам лиш віддають молоко, а вони вже далі займаються. Що простіше – масло, бринзу, десерти – то роблять вдома. Ще здають молоко на сироварню «Еко-Карпати» у Долину.
Робочий день братів починається, кажуть, коли встануть. Зазвичай десь о сьомій. Але можуть працювати й до пізньої ночі. Говорять, вночі можна навіть більше зробити, бо ніхто не відволікає. Жодних дзвінків, зустрічей, поїздок. Ото надягають ліхтарики на чоло, що видно, як вдень, і працюють. І так постійно. Кажуть, і відпочивають теж за роботою, бо дуже люблять свою працю. Ферму утримують з того, що продають молодняк.
За словами братів, багато часу й сил займає заготівля корму. Мають комбайн, трактори, прес. Самі косять, возять, сушать. Місцеві дають свої ділянки, аби брати там покосили й заготовили сіно для своїх тварин.
Також до Хансенів звертаються місцеві й просять поради з лікуванням тварин. Недавно козенят врятували, а от козу – ні, бо то було без шансів. А шкода.
