Соціум Статті

Веселе: громада має бути багата (ФОТО)

Google+PinterestLinkedInTumblr
Веселівську громаду, що в Запорізькій області, називають громадою екологічних ініціатив. Там є і сонячна електростанція, і мобільна сортувальна лінія, і теплиці, де вирощують овочі для шкільних їдалень.

Втім, це все можна зустріти і в інших регіонах, а от як складають літаки, «Репортер» побачив вперше.

Успішна «велика афера»

Тутешній селищний голова Петро Кіяшко родом із села Пасічна Надвірнянського району. Після служби в армії переїхав до села Менчикури Веселівського району, працював у колгоспі механізатором, а потім зоотехніком-селекціонером. З 1991 року його регулярно обирають головою селища Веселе.

«Я чекав децентралізації, бо мені не подобалися повноваження селищного голови, – розповідає Петро Кіяшко. – Керувати без коштів дуже складно. Аби досягти позитивного результату, часом доводилось перевищувати повноваження».

Каже, децентралізація стала для нього «великою аферою», бо довелося об’єднуватись без нормальної законодавчої бази. Також потрібно було переконати людей, що реформа дасть селам можливість розвиватися. Кіяшку це вдалося. Нині ніхто не скаржиться.

Читайте також: Людське не горить. Як волонтери допомагають погорільцям Луганщини (ФОТО)

«Мені повірили, й ми приєднали до селища Веселе дві сільські ради, – розповідає голова. – У нас одразу стало 13 тисяч мешканців, вісім населених пунктів і дуже багато роботи. Між іншим, коли ми об’єдналися, я один пішов на вибори, ніхто більше не захотів. А зараз уже з’явилися конкуренти, певно, вважають, що основна робота вже виконана. Але роботи ще дуже багато, навіть у плані інвестицій. Думаю, скоро держава перестане нам помагати, і я вважаю, що це правильно. Громада має бути багата».

Петро Кіяшко головує у Веселому вже майже 30 років

За словами Петра Кіяшка до кінця року доходи громади становитимуть 52 мільйони гривень. Каже, це небагато, бо для розвитку витрати мають бути в рази більші.

«На щастя, пандемія на бюд­жет не сильно вплинула. Є деякі промахи, але це випробування треба пережити, – говорить Петро Кіяшко. – Є, звісно, й проблеми. Наприклад, дуже багато людей не платять податки. Якби платили всі, то бюджет збільшився б у два, а то і в три рази. В чому проблема? Закон дозволяє. А в нас немає важелів впливу. Але ми все одно намагаємося підтримувати ініціативи. Наприклад, зараз допомагаємо жителю села Єлезаветівка збудувати міні-ферму на 15 корів. І хотілося, аби такі міні-ферми були в кожному населеному пункті».

Переробляти й заробляти

Громада справді розвивається, і це видно. Вже після об’єднання, у 2018 році, на околиці Веселого запрацювала сонячна електростанція «Солар Парк Веселе». Її збудували на місці великого звалища, закинутого ще у 1990-х.

«Це була просто побита земля, – пригадує голова. – Тільки щоб очистити цю територію від сміття, ми витратили приблизно п’ять мільйонів. Але зараз це наша гордість!».

Читайте також: «ХочуБуду”: громадський майданчик приймає всіх (ФОТО)

Інвестори вклали у будівницт­во 16 млн євро. Електростанція потужністю 16 МВт має 800 стаціонарних столів, на кожному – 72 панелі. Вже два роки станція працює на повну потужність. Усю енергію, яка генерується, відправляють на енергоринок України.

«Можна було спокійно знайти 20-30 га і не витрачати стільки часу й коштів, – каже Петро Кіяшко. – Але нам повірили, що ми зробимо все, аби якнайшвидше оформити землю. І ми робили, бо насправді відвести ділянку під інвестиційний проєкт не так просто. Для цього, як мінімум, має бути генеральний план. Добре, що у нас були напрацювання».

В результаті Веселе, окрім залучення значних інвестицій, отримало робочі місця, надходження до місцевого бюджету й розвиток інфраструктури.

У будівництво сонячної електростанції у селищі Веселе вклали 16 млн євро

Також минулоріч у селищі Веселе почала працювати перша в Україні мобільна лінія для сортування твердих відходів. Станцію, обладнання якої розміщене в автопричепі, придбали на державну субвенцію та грантові кошти. Кажуть, ця машина може почистити сміття, що накопичувалося десятиліттями.

Мобільна лінія проста у використанні й розрахована на шість працівників. Відсортовані пластик, скло і метал пресують і здають на повторну переробку. Потужність мобільної сортувальної лінії – 10 тисяч тонн сміття на рік. Пропускна здатність – до п’яти тонн за годину.

Літаки серед степу

Але сонячною електростанцією та сортувальною лінією нині вже мало кого здивуєш. А от як складають літаки, не щодня побачиш. Генеральний директор компанії «Хімічні авіаційні технології» та льотний директор «Української льотної академії» Віталій Яригін геть не багатослівний. І, за словами Петра Кіяшка, владу він не дуже любить. Але так сталося, що вони знайшли спільну мову. Нині тісно співпрацюють і допомагають одне одному: голова громади допомагає підприємцю уникнути бюрократичної тяганини з документацією, а той консультує Кіяшка посадовця з економічних питань.

А надлегкі літаки на підприємстві «Хімічні авіаційні технології», що розташоване у селі Широкому Веселівської громади, складають уже понад 20 років.

Потужність підприємства – 3-4 літаки на рік, двигун і приладне обладнання надходять із США, решту роблять на місці. Вартість одного літака становить від 150 до 200 тисяч доларів – залежно від комплектації. Оскільки усі комплектуючі, крім двигуна, у літака українські, в експлуатації він значно дешевший, ніж закордонні аналоги. Кажуть, жоден з тутешніх літаків не зазнав аварії, а це свідчить про якість.

Випускники академії Віталія Яригіна можуть керувати практично будь-яким літаком
Читайте також: Важко дістатися. Як живе на кордоні з Росією Троїцька громада (ФОТО)

Нині авіаційне виробництво у Широкому дає близько 300 тисяч гривень податків на рік і 30 робочих місць.

«Розташування виробництва визначає вартість ресурсів, які ти витрачатимеш на нього, – каже Віталій Яригін. – Це лише у Києві посеред міста (на заводі Антонова) будують літаки. Приміром, у Нью-Йорку так ніхто не робить. По-перше, через те, що такому виробництву потрібно багато землі, а у великих містах вона шалено дорога. По-друге, літаки проблематично випробовувати над містом, відтак виникають певні проблеми з їхньою логістикою. По-третє, у великих містах кваліфіковані кадри та унікальні розробки дуже швидко переходять до конкурентів. А тут, серед степу, таке неможливо. Мої фахівці з будівництва літаків не знайдуть собі роботу у радіусі щонайменше двохсот кілометрів. Відтак їм немає сенсу тікати до конкурентів. Те саме стосується й інструкторів з льотної справи, яких ми вибираємо з колишніх курсантів».

Щороку тут роблять 3-4 літаки, вартість одного – 150-200 тисяч доларів, залежно від комплектації

Курсанти приїжджають у Широке після навчання у вишах для практичної підготовки. В академії Віталія Яригіна отримують не лише свідоцтва про закінчення льотних курсів, а й 150 годин нальоту. В Україні цього достатньо, щоб стати пілотом великого літака, говорить Яригін. Та й навчання тут дешевше. Натомість принцип управління у всіх повіт­ряних суден – однаковий. Тому випускники цієї льотної школи цілком можуть керувати практично будь-яким великим літаком – від невеликого «Боїнга» до аеробуса.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Матеріал опублікований в рамках проєкту «СВОЇ», який виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Контент є виключною відповідальністю газети «Репортер» і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду США.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.