Десь майже посередині між Коломиєю і Городенкою є на Прикарпатті селище Гвіздець. Колись тут князювали польські шляхетські родини, височіли величні костел і синагога, йшла жвава торгівля. А далі війни та радянська окупація призвели до занепаду.
На жаль, роки незалежності ситуацію не змінили. Мешканців усе менше й менше, як і загалом по українських селах і селищах, а головна туристична принада – Гвіздецький костел – роками чекає на реставрацію, пише Репортер.
Без ікон і статуй
Костел святого Антонія і зараз височіє посеред селища. Він належить невеликій римо-католицькій громаді, правиться тут по неділях і на свята. В інший час костел стоїть закритий, ключі має парафіянка Христина Жмендак. Жінка каже, нині в їхній парафії залишилось тільки зо два десятки людей – багато померли, виїхали. А богослужіння наразі відбуваються поруч у невеликому приміщенні в Бернардинському монастирі, бо у костелі вже небезпечно.
Римо-католицька парафія у Гвіздці існує з початку XVIII століття. Фундатором костелу став тодішній власник, князь Михайло Пузина, його рід відзначився тут найбільше. Тоді з дозволу Львівського архієпископа Яна Скарбека у Гвізді звели костел і кляштор для ченців-бернардинців.
Спочатку храм був дерев’яний, через кілька років його пошкодила пожежа. Тоді почали зведення уже кам’яного костелу. Гроші на будівництво заповіла княгиня Софія Пузина. Для костелу створили вівтар святого Антонія, а на передньому подвір’ї встановили статую святого Яна з Дуклі.
Раніше костел прикрашали 12 дерев’яних статуй святих: 10 всередині та дві – у нішах на фасаді храму. За словами пані Христини Жмендак, їх виготовив відомий скульптор Йоганн Пінзель, але точного підтвердження цьому немає. Ті, що були на фасаді, зараз зберігаються у Львові, в приміщенні римо-католицької дієцезії. А три дерев’яні скульптури з вівтаря – на збереженні у Музеї мистецтв Прикарпаття в Івано-Франківську. Решту до відновлення храму не дожили. Як і більшість ікон та орган.
За радянських часів костел використовували як лікарню, потім – музичну школу, бібліотеку. У 1991 році Івано-Франківська обласна рада надала споруду римо-католицькій громаді. Його освятили знову як костел святого Антонія. Богослужіння всередині вели ще з 10 років, а згодом через аварійний стан і невелику кількість вірян перейшли у приміщення монастиря.
Читайте: Рогатинщина втрачає пам’ятки. Чому спалили колишню лікарню і що чекає садибу Рея
Проблеми з реставрацією
Зараз Бернардинський монастир і костел Непорочного зачаття найсвятішої Діви Марії (костел святого Антонія) є пам’яткою архітектури національного значення. Але, як у випадку з багатьма пам’ятками, ні у держави, ні у місцевої влади грошей на реставрацію нема.
Як розповідає пані Христина, ще понад 10 років тому знайшовся спонсор у Польщі, який був готовий реставрувати костел. Втім, поки тривав важкий процес з оформленням документів на споруду, меценат помер, а його діти перерахували гроші на відновлення інших пам’яток. Навіть зараз триває процедура з оформлення землі, на якій стоять костел і монастир, але процес чомусь буксує.
З господарськими витратами на храм допомагають небайдужі, які жертвують гроші. Ще до повномасштабної війни було багато туристів, зокрема молодят, які приїжджали на фотосесії. Вони теж кидали гроші у скриньку. Але зараз це рідкість. Та для тих, хто хоче подивитися пам’ятку, пані Христина завжди готова відчинити двері храму.
Приміщення монастиря поруч з костелом використовуються більше. Крім богослужінь, тут займаються учні музичної школи.
Читайте: Знищені перлини. Палаци і костели Франківщини, які треба відвідати, поки не стало пізно
Всередині зберігся маленький дворик, в якому колись гуляли монахи. А звідти, як розповідає пані Христина, колись вів підземний хід аж до річки.
Вхід на територію увінчує дзвіниця, яка слугує і ворітьми на територію, хоч самих дзвонів там немає вже багато років.
Церква, цвинтар, синагога
Звісно, костел – основне, чому треба їхати у Гвіздець. Крім нього, у селі ще є стара дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1850-х роках. Зараз, на жаль, покрита бляхою. Поруч стоїть дзвіниця, теж із дерева.
Колись, крім церкви і костелу, в селі була синагога, адже тут мешкала велика єврейська громада. Гвіздецька синагога, збудована у 1640 році, відзначалася розписами. Сама споруда була дерев’яною, а головний молитовний зал – весь у розписах із зображеннями тварин і рослин, візерунків та арабесків.
Під час Другої світової війни синагогу спалили. Зараз невідомо навіть точне місце, де вона розташовувалась. На щастя, зберігся рукопис живописця Кароля Зиндрама Машковського, який перебував у Гвіздці у 1891 році. За його малюнками інтер’єр синагоги відтворили у Польщі. Нині реконструйовані склепіння і біма (підвищення з кафедрою) синагоги можна побачити у Музеї історії польських євреїв у Варшаві.
Читайте: Бойківщина – край туризму. На Калущині активісти збирають історію регіону
А з того, що збереглося, хоч і не в найкращому стані, – старий цвинтар неподалік від центру села. Він був у першу чергу католицьким, «польським», хоч місцеві кажуть, що тут поховані й українці. Серед заростей і бур’янів розкидані старі хрести і скульптури. Зокрема, тут похована родина Пузин.
Поїздку до Гвіздця можна поєднати з відвідинами Городенки. Там теж головне визначне місце – величний костел, який так само як і Гвіздецький, потрохи валиться в очікуванні реставрації.
Читайте: Вражає величчю. Чому кожному варто побачити костел у Городенці
Авторка: Ольга Романська
