У Національному заповіднику «Давньому Галичі» зараз кипить робота – науковці разом з реконструкторами ГО «Чорна Галич» відновлюють історичні вбрання тутешніх мешканців XII-XIII століть. А ще готуються до середньовічного табору, який має відбутися на День Незалежності. Це складові проєкту «Вбрані в історію: середньовічний одяг княжого Галича», який реалізують за підтримки Українського культурного Фонду.
Боярин, писар, селянка
В рамках проєкту планують створити шість історичних костюмів. Як розповідає його керівник, науковець Андрій Стасюк, перші два костюми – це вбрання галицької знаті. Чоловіка – представника боярства. І жінки – дружини боярина або доньки.
Бояри, в принципі, одягом мало чим відрізнялися у той період від князів, – Андрій Стасюк.
Інший костюм – галицький воїн в повному бойовому обладунку. Це буде піхотинець, бо в кавалерії тоді були представники знаті. Адже в ті часи, щоб бути знаттю, треба було служити у князівському війську.
Крім того, будуть костюми ремісника, якщо точніше, то шевця, а також селянки.
Селяни в ті часи були найбільшою верствою населення, але вони не так часто потрапляли в історичні документи, – каже Стасюк. – Це у нас буде жінка, яка займається переробкою пшениці на хліб.
І останній костюм – писаря. Очевидно, що на той час це була персона духовного сану. Тож будуть відтворювати костюм середньовічного галицького монаха, який займався переписуванням та укладанням книг. І навчав у церковних школах дітвору.
Усі костюми будуть максимально відтворені з тих автентичних зразків, якими нині володіє наука. Звісно, з сучасних матеріалів, – пояснює Стасюк. – А особливістю будуть відтворені елементи декору, прикрас, зброї, які віднайшли в Галичі під час розкопок.
Для прикладу, хочуть відтворити відомий оберіг – змієвик. Два таких змієвики знайшли в околицях теперішніх сіл Залуква й Вікторів. Ці змієвики, звісно, носила знать і були вони срібними. З одного боку зображений Архангел Михаїл, з іншого – міфічна істота з головою лева чи жінки та зміями замість волосся. Змієвики вважалися оберегами від чарів. По колу там є напис – заклик до Святого Михаїла берегти. А оскільки відомо, що він є начальник воїнства Божого, то змієвик використовували ще як і захист у битвах і походах.
Інші елементи, які будемо відтворювати – це жіночі прикраси скроневі кільця, можливо навіть і стилізований золотий колт. У 1940 році його віднайшов Ярослав Пастернак. Очевидно, що походить він з Візантії. Очевидно, що носила його знатна особа, – каже науковець. – Це золота річ, виконана в перегородчастих емалях. І оскільки колт пустотілий, то вважається, що туди можна було вкладати пахощі.
Також будуть відтворювати кольчугу воїна, шолом, зброю. Таких артефактів у “Давньому Галичі” достатньо.
Найновіший зразок, який буде відтворений – це голка шевця. Її випадково знайшли в селі Залуква і принесли нам, – додає Андрій Стасюк.
Те, що можна помацати
У рамках проєкту заплановані дві події – виставка й середньовічний табір «Ремісничий двір княжого Галича». Табір проходитиме 23-24 серпня.
Як і минулого року, табір буде на Крилоській горі, в межах історичного дитинця, – розповідає Андрій Стасюк. – Зберуться реконструктори з усієї України, саме ті, які відтворюють період XII-XIII століть.
Середньовічна кухня, гончарство, ковальство, елементи бою – все це планують продемонструвати під час табору. І саме тут будуть показувати, як шиють ці костюми чи відтворюють певні елементи до них.
А вже сама виставка планується на другу половину вересня. У нас тоді буде ювілейна конференція, присвячена 30-річчю Національного заповідника, – розказує Андрій Стасюк.
Певні елементи виставки зроблять інтерактивними, оскільки це реконструкція, то вона буде максимально доступна для відвідувачів. Наприклад, людина зможе підійти до писаря і спробувати писати на вощеній дошці стилосом, дослідити скриню знатної жінки, подивитись у люстерко та приміряти прикраси. Або ж спробувати, як лягає в руку меч воїна.
Вперед у минуле
Галич XII-XIII століття був одним із найбільших східноєвропейських міст, з усіма притаманними середньовіччю атрибутами – зрадами, інтригами, боротьбою за престол.
Щоб зрозуміти, в яку епоху нас переносять науковці та реконструктори, Андрій Стасюк трохи розказує про найбільш цікаві віхи з історії князівства.
В Галицькій історії скандалів не бракувало, – посміхається він. – Місто було особливе тим, що тут концентровано жили, як би то нині сказали, олігархи, які дуже непогано заробляли на продажі солі. І якщо десь по інших землях ці феодали жили по околицях, то в Галичі бояри проживали в самому місті. І за деякими дослідженнями, центральна адміністрація князя була оточена цими боярськими садибами. І князь завжди мусив зважати на думку місцевих еліт.
А були ці бояри настільки сильними, що навіть дозволяли собі втручалися в особисте життя князів. Та й самі князі були фігурами вельми цікавими.
От, для прикладу, князь Володимирко Володаревич, який постійно лавірував між угорським королем, київським і волинським князями. Він кілька разів потрапляв у полон, прикидався, що при смерті, відкуповувався. Присягав київському князеві на хресному цілуванні, а потім насміхався з того цілування – мовляв, замалий то був хрестик. І як каже, літопис, зразу після того й помер.
Далі понад 30 років княжив Ярослав Осмомисл, який підняв Галич і культурно, і економічно. Але була в нього одна проблема – любов. Мав князь за дружину Ольгу, доньку Юрія Довгорукого. Але як було заведено в ті часи, це був шлюб з розрахунку. І от сталося так, що Ярослав закохався – у жінку з боярського роду Чагрів. Як каже літопис, звали її Настаська. В їхньому позацерковному шлюбі навіть син народився – Олег. І літопис так його і називає – Настасіч.
І тут втрутилися бояри, які хотіли повернути князя до Ольги. Ярослава замкнули в палатах і розправилися з усією родиною Чагрів.
Саму ж Настаську «взяли на вогнище», як таку, що причарувала князя.
Ярослав ще княжив після того, а коли помирав, то заповів Галич своєму сину Олегу Настасічу. Але бояри його отруїли і поставили князем Володимира, сина Ольги.
Володимир пішов слідами батька. Не відомо, чи була в нього офіційна дружина, але знаємо, що жив він із жінкою священника і від неї мав дітей. Ясно, що це теж викликало невдоволення бояр у Галичі і вони підняли таке собі повстання. Князь утік до Угорщини, де місцевий король ув’язнив його та його дітей, бо хотів поставити в Галичі свого малолітнього сина.
І от Володимир утік з вежі, сплівши з простирадл мотузку. І утік він до німецького імператора Фрідріха Барбароси, якому заплатив шалені гроші, щоб поміг повернути князівство.
Йому це вдалося і він повернувся в Галич, але так і помер без спадкоємців чоловічої статті. Тож ці землі прийняв Роман – князь Володимирський. І коли той об’єднав Волинь і Галичину, то придумав собі одружитися з якоюсь представницею візантійської імператорської династії. Ми знаємо її як княгиню Романову.
Але от біда – Роман уже був одружений. Тож не придумав нічого кращого, як постригти першу дружину, тестя і тещу в монастир.
Роман був владний князь, який не дуже любив слухати бояр. Західні джерела, зокрема польські, пишуть, що він цілими групами особисто розстрілював їх із лука. Можливо, це перебільшення, але є такі свідчення, – каже Андрій Стасюк. – І як тільки Роман загинув в 1205 році, бояри вижили його дружину з двома малими синами – Данилом і Васильком – з Галича.
Почалися політичні ігрища, а Данило майже 40 років боровся за княжий престол і таки зміг утвердитися у Галичі. Але згодом він заснував місто Холм і княжий двір переїхав туди, а пізніше поряд з Галичем постав і Львів.
З часом Галич став столицею більш релігійною.
І це релігійне тло перемагає навіть в його назві – Галич починає фігурувати як Крилос – місце, де проживало вище біле духовенство, – розповідає Андрій Стасюк. – А сам Галич, як місто, трошки перекочував на північ, де ще животіло економічне життя – де був Дністер, пристань, торгова площа.
Але вже менш ніж за місяць атмосфера середньовічного бурхливого міста повернеться на галицький дитинець. Не пропустіть.
Авторка: Женя Ступ’як
