Цього разу визначити героя нашої постійної рубрики було доволі складно. І не тому, що ніхто не відзначився. Просто негативних персонажів було відчутно більше, а говорити про них зараз чомусь найменше хочеться. Тож ми знайшли людину, яка вартує поваги.
«Репортер» відзначає капелана з Коломиї Василя Довганюка. Довганюк
Довганюк допомагає нашим військовим з самого початку війни. Нині ж священник вирішив підтримати хворих на COVID-19, які не можуть забезпечити себе потрібними ліками, адже деякі з них за потреби необхідно докуповувати. При цьому сам капелан також потрапив до лікарні з діагнозом «коронавірусна інфекція». Його легені були вражені на 82 %.
До теми: Щеплення не поспішає. Хто на Прикарпатті гальмує вакцинацію
«Коли я зіткнувся з хворобою, стало дуже складно, – розповів Василь Довганюк журналістам. – Побачив, що гроші йдуть кожного дня. Аби закупити медикаменти, щодня треба 1000 грн. Також побачив, що є люди, які збирають на ліки буквально по гривні. Тому, коли мені стало трохи легше, я вирішив допомогти цим людям. Зателефонував у Німеччину до знайомих, і вони зібрали найнеобхідніші медикаменти. Вони є і тут, але дуже дорогі».
Читайте також: Олександра Пришляк: «Від пандемії врятує лише вакцинація»
Крім власне ліків, капелан допомагає людям ще й грошима. Віддає їх медсестрам, а ті купують необхідне та звітують квитанціями. А допомоги хворі потребують щодня, бо щодня з’являються нові пацієнти.
«От прийде лікарка ввечері, скаже, що треба купити, а я взяв і купив, – говорить капелан. – Навіть термометрів треба було, то закупив 40 штук, і тепер вони є в кожній палаті. Нещодавно домовився, що з Німеччини передадуть 10 ліжок з матрацами й кріслами, з Ірландії – пульсоксиметри та деякі препарати».
Втім, гроші нині не найбільша проблема. За словами Довганюка, найгірше – це панічні атаки у пацієнтів, які також викликають задуху. Люди бояться смерті.
«Ви знаєте, гроші – це папірці, – каже священник. – Коли я бачу, що мені вистачає на лікування, то можу поділитися з тим, хто цього потребує. Просто треба робити добро, і воно повернеться. Мені здається, якби ми допомагали один одному, то в лікарні було би набагато менше клопоту. Ті санітарки – вони розриваються, реально розриваються, літають, як мушки. Їм справді треба пам’ятники за життя ставити».
Собі він пам’ятника не просить.
