Тарас Дунець працює рентгенологом у Надвірнянській дитячій лікарні. У лютому 2022 року він пішов добровольцем у військкомат, став санінструктором медпункту у 76 батальйоні 102 бригади ТрО. Після звільнення в запас зайнявся волонтерством, а також вчить дорослих і дітей надавати першу домедичну допомогу, пише Репортер.
Усі мають вміти накласти турнікет
Нещодавно курси домедичної допомоги Тарас Дунець проводив у районній бібліотеці в Надвірній. Його запросили місцеві пластуни, але на заняття прийшло й чимало інших місцевих.
Дунець вчив, як оглядати пораненого, як накладати турнікети, як тампонувати рани, як робити непрямий масаж серця тощо.
Коли звільнився, намагався себе в чомусь знайти, хотів бути корисним, – розказує Тарас Дунець. – Спочатку це було волонтерство, але цього виявилося замало. Оскільки я фаховий лікар, то вирішив ще займатися домедичною допомогою. Тим більше, що мене цьому вчили. Також я додатково пройшов понад десяток курсів.
За його словами, нині багато побратимів, які також звільнені в запас, працюють у ліцеях Надвірної та району. Вони часто просять його, аби приїздив з тренінгами для дітей.
Побратим – директор Лоєвського ліцею – один із перших мене запросив, – пригадує Дунець. – Потім був військово-спортивний ліцей. Зараз я туди часто приїжджаю. В ліцеї № 1 імені Чорновола також побратим викладає військову підготовку, тож часто мене запрошував. Потім почали просити громади – Пасічнянська, Делятинська, а недавно подзвонив й покликав ще один побратим – з Яблуниці. Він там викладає військово-патріотичне виховання.
За словами Тараса Дунця дуже важливо, аби всі вміли надати допомогу, бо часи такі. Згадує, що на початку вторгнення добровольці, які мали завтра-післязавтра вирушати на фронт, не знали елементарних принципів першої допомоги.
Почав цим більше цікавитися. Коли ми готувалися до виїзду, прийшов лист з бригади – відправити медиків на навчання, – згадує пан Тарас. – Нас відправили двох – мене, як санітарного інструктора і фельдшера Богдана Кантора. Навчали нас американці.
Люся і Дунець звикають до цивільного життя
На фронті він працював на другому плечі евакуації. Тобто, перше плече вивозить пораненого з поля бою і передає другому плечу. А ті везуть далі – на медичний пункт чи в лікарню.
Ми забирали поранених, забирали полеглих, як би прикро це не було, – говорить Тарас Дунець. – Також на медпункті приймали хлопців, які зверталися з тиском, з серцем, з якимись іншими хворобами. Тобто в медичному пункті їх колять, капають, стабілізують.
Читайте також: Позивний Док. Олексій Морозов після поранення повернувся до малих пацієнтів у Надвірній
Найтяжче було, каже, коли їхали витягати з-під завалів тіла побратимів.
На склад прилетіли дві ракети С-300, загинуло сім наших хлопців, – згадує Дунець. – Ми приїжджали на евакуацію, відвозили полеглих в морг. Було дуже тяжко, бо буквально ввечері з цими хлопцями пили каву, а ранком ми вже забирали їхні тіла.
Тоді з-під завалів Дунець витягнув і собаку. Вона вціліла. Не відходила від нього, тож забрав собі. Назвав Люся. Нині вона живе з ним у Надвірній.
У нас була любов з першого погляду, – посміхається Дунець. – Я їй пообіцяв, що заберу її додому. Якось так сталося, що я поїхав у відпустку. Це було несподівано для мене. Нас мали забрати автобусом, було багато хлопців, що не мав куди поставити Люсю, то я її не взяв. Побув удома 10 днів і повернувся. Люся два дні не підходила. Образилась. А наступним у відпустку їхав наш фельдшер бусом, і я передав Люсю додому з ним. Мені лиш звідти її фотографії надсилали.
З Люсею Дунець звикає до цивільного життя. Каже, собака досі, як чує гучні звуки – присідає. А в нього залишилась звичка прокидатися о третій ночі. Саме о третій починалися обстріли.
Читайте також: «Усім треба готуватись», – розвідник 76 батальйону 102 бригади ТрО Василь Сіщук
Каже, на передовій обов’язково перевіряли аптечки військових. Крім того, командирам теж було не байдуже.
Наприклад, заступник командира розвідвзводу Василь, позивний «Брат», приїхав до нас у медпункт і попросив, аби його хлопцям провести додатковий тренінг домедичної допомоги, – пригадує Дунець. – Каже, побачив, що хлопці розслабилися. Зібралися всі розвідники, я розказував їм все те, що й сьогодні.
Син не розгубиться
Тарас Дунець показував, як тампонувати рани, коли є поранення в шию. Каже, якщо знати чіткий алгоритм дій, то можна врятувати життя навіть при критичній кровотечі. Цього Дунця вчили американські хірурги на курсі «Stop Blood». А зараз він навчає інших.
Часто на тренінгах батькові асистує 13-річний син Максим. Дунець каже, що хлопець менше року тому почав більше цікавитися тим, чим займається батько.
Він почав багато дивитися відео, почав до мене підходити й питатися: А чому такий шеврон, а не інший? А покажи мені, як накласти турнікету, розкажи, що це таке, – розповідає Тарас Дунець. – Він уже багато знає. Я впевнений, він би не розгубився, якби було треба.
Навчання дітям подобаються. В кінці можуть довго не відпускати. Підходять, додають ще запитань.
І ці питання по суті, а не просто так, – розказує Дунець. – Це приємно. Розумію, що роблю це недаремно.
Авторка: Світлана Лелик
