«У кожному з нас є віра в перемогу». У Франківську переселенки сплели 3,6 га маскувальних сіток

Ініціатива «Маскувальна сітка Івано-Франківськ» з’явилася ще до повномасштабного вторгнення. Але тільки після 24 лютого 2022 року сформувався кістяк команди. Ним стали жінки, які, втікаючи від війни, оселились на Прикарпатті. На сьогодні вони сплели майже 800 сіток загальною площею 3,6 га, пише «Репортер».

Об’єднані ідеєю

Хаб з плетіння маскувальних сіток з’явився в Івано-Франківську з ініціативи місцевого підприємця Олега Федяніна у 2021 році. Тоді, будучи у відрядженні в Києві, пан Олег випадково потрапив на захід, присвячений плетінню маскувальних сіток.

Я цим ніколи раніше не цікавився, але тоді вирішив витратити кілька годин свого часу, щоб навчитися, – розповідає Олег Федянін. – На заході познайомився з багатьма волонтерами, які плетуть сітки ще з 2015 року і мають колосальний досвід. Так, власне, почалося моє знайомство з процесом плетіння маскувальних сіток.

Восени 2021 року до Федяніна звернулися коломияни, які просили допомогти їм організувати акцію з плетіння маскувальних сіток. Плели просто посеред вулиці, запрошували долучитися перехожих і ті долучалися. Після цього в пана Олега з’явилася ідея створити у Франківську волонтерський хаб, який би займався виключно плетінням маскувальних сіток.

Знайшли приміщення, привезли обладнання, виготовили першу раму з чотирьох. І почали, – говорить Олег Федянін. – Пам’ятаю, що перші сітки були в білому кольорі, бо була зима. Люди приходили плести по кілька разів на тиждень. Але якби ми знали, що через два місяці почнеться повномасштабна війна, то справа рухалась би швидше.

Після 24 лютого 2022 року у хабі людей було валом, а от однієї триметрової рами було замало, тож почали додавати ще. В результаті вийшла конструкція на 12 метрів.

Нас об’єднала спільна ідея. Наприклад, я вважаю, якщо ти не на фронті, то маєш робити все, аби допомагати, – каже Олег Федянін. – Звісно, з кожним місяцем людей в хабі ставало менше, а через пів року залишився тільки кістяк, який є і зараз. Але багато хто, повернувшись додому, знайшов подібні ініціативи у своїх містах і продовжує плести сітки там.

 Можуть накрити авіаносець

Нині в хабі робота кипить щодня. Хтось приходить зранку і плете до обіду, а хтось з обіду до вечора. В основному, це літні жінки, які приїхали в Івано-Франківськ з прифронтових регіонів.

В нашій команді є зараз люди з Харкова, Херсона, Миколаєва, Луганська, Слов’янська, – розповідає Олег Федянін. – Я низько кланяюсь цим жінкам, їхній витримці та самовіддачі. В нас навіть були випадки, коли Аллі Поляковській – вона приходить раніше за всіх і йде пізніше від всіх – доводилось викликати швидку.

Сьогодні сітки плетуться під конкретні запити військових. Комусь потрібно замаскувати колісну техніку, комусь артилерійські установки, комусь зенітно-ракетні комплекси.

Один мій хороший товариш, старший лейтенант ЗСУ, свого часу сказав, якщо буде потрібно накрити авіаносець, то він звернеться до нас. Тож нам є чим пишатися, – каже Федянін.

На сьогодні волонтери сплели майже 800 сіток загальною площею 3,6 га.  Сітки дуже легкі, мобільні. Їх можна швидко розкласти, скласти, перемістити.

Коли наша команда в повному складі, ми плетемо одну сітку – приблизно 40 м² – за один день, – говорить пан Олег. – Коли є замовлення на щось специфічне й потрібні нестандартні матеріали, то 100 м² можна плести 4-5 днів.

Підтримували один одного

Алла Поляковська, яка вважається найактивнішою волонтеркою ініціативи, приїхала в Івано-Франківськ з Харкова у березні 2022 року. Розповідає, що жила на Північній Салтівці. Її квартиру росіяни зруйнували в перші дні повномасштабної війни.

Коли я їхала з Харкова, то квартири в мене вже не було, – розповідає Алла Поляковська. – Три поверхи згоріли і разом з ними моє житло. Документи теж згоріли, то я їх вже у Франківську відновлювала.

Жінка каже, ніколи не забуде те жахіття, яке довелося пережити в перші дні.

Я ж не одразу виїхала, то бачила багато: як росіяни скинули бомбу на пожежний пункт, як газопровід підірвали – полум’я було на пів неба, – розповідає пані Алла. – Безпілотники літали просто над головами, а сховища були закриті. Їх, напевне, десь на третій день повномасштабної війни відкрили. В цей час тероборона відбивала місто, можна сказати, голими руками.

Приїхавши до Франківська з невісткою та внуком, пані Алла вийняла квартиру на вулиці Коновальця. Власниця цієї квартири розповіла, що неподалік – на вулиці Сахарова – плетуть маскувальні сітки. Так Алла Поляковська знайшла відраду у волонтерстві.

Коли я сюди прийшла, то було дуже багато людей з усіх кутків України. Плели тоді сітки з чого попало. Але головне, що люди, травмовані війною, підтримували тут один одного, – каже Алла Поляковська.

Ставай і роби

Світлана Гаврош приїхала на Прикарпаття з Миколаєва у вересні 2022 року. Розповідає, що спершу їй з чоловіком безкоштовно дали житло у селі Княжолука, поблизу Долини. Потім вони вирішили винайняти квартиру у Франківську.

Виїхали ми не одразу. Вісім місяців сподівалися, що от-от все закінчиться, – пригадує Світлана Гаврош. – Обстріли в нас були постійно. 12 квітня 2022 року підірвали водопровід і Миколаїв дотепер залишається без питної води. Спочатку питну воду підвозили, а технічну ходили набирати до річки. Потім почали робити свердловини і зараз є точки, де можна безкоштовно набрати питну воду. Та все одно, літнім людям це важко.

Про ініціативу «Маскувальна сітка Івано-Франківськ» жінка дізналася, коли гуляла поруч з собакою. Каже, через вікно побачила, що жінки плетуть маскувальні сітки та зайшла спитати, чи можна доєднатися. У відповідь почула: «Та що тут питати?! Ставай і роби».

 В кожному є віра в перемогу

Пані Лариса приїхала у Франківськ зі Слов’янська. Прізвища жінка просить не писати, бо син залишився вдома та активно волонтерить. До того ж онук на фронті.

Для мене війна почалася ще у 2014 році. Я ще тоді дізналася, що таке бомбардування, що таке блокада. Ми з чоловіком все це вже пережили, – каже жінка. – Син в мене громадський діяч і волонтерить з перших днів. Він нас одразу вирішив вивезти, бо казав, що ми його «зв’язуємо по руках і ногах». Виявилося, що це дійсно так.

Залишатися у Слов’янську, каже пані Лариса, було небезпечно не лише через постійні обстріли, а й тому, що в місті було чимало тих, хто підтримував росіян.

Багато людей, як виявилось, не мають позиції. Ми навіть не могли бути впевнені в тих, хто знаходився поруч, – говорить волонтерка.

Виїхати жінці допомогли, франківські волонтери, з якими її син  співпрацював ще з 2014 року.

Їхали ми у Вигоду, але вже по дорозі нам запропонували Івано-Франківськ, – розповідає пані Лариса. – А як тільки приїхали, я почала шукати якісь волонтерські ініціативи. Спочатку плела сітки в ліцеї №5, а потім прочитала в інтернеті новину про те, що на Сахарова теж плетуть сітки і прийшла сюди. Тут була дуже тепла атмосфера, яка допомогла мені подолати великі випробування в житті.

За її словами, колектив сформувався дуже дружній. Волонтери діляться один з одним проблемами та допомагають одне одному.

В нас є внутрішня сила, яка дуже допомагає. Та головне – в кожному з нас є віра в перемогу. І поки ми єднаємось, нас не подолати, – каже жінка.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Стаття створена за підтримки проєкту стипендій програми «Голоси України» в рамках ініціативи Ганни Арендт, яка реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним офісом міністерства закордонних справ Німеччини. Фонд жодним чином не впливає на контент і не несе за нього відповідальність.