Скоро в Івано-Франківську буде перший в області гарнізонний храм. Його будують на Чорновола, 114 бригади тактичної авіації. Відкриття церкви Святого Лонгина Сотника заплановане на Покрову, 14 жовтня. А нині тут триває будова.
Зводять храм верховинські майстри, які вже побудували більше десятка каплиць на Донбасі. До справи доєднались і місцеві атовці, пише Репортер.
Є потреба
Звуки бензопили, стукання молотків і сокир чути ще з дороги. Як підійти ближче, то ще й приємно пахне свіжим деревом, яке майстри привезли з Верховини.
Троє чоловіків зайняті роботою. На чужих не дуже звертають уваги. Василь Мороз рівняє бензопилою щось на даху спереду, його брат Іван стелить спеціальним покриттям дах позаду. Василь Медвійчук порається внизу. Четвертий майстер – Іван Яцковський – якраз поїхав вирішувати якісь справи додому на Верховинщину.
Медвійчук та Яцковський – атовці. Василь мобілізований у 2014 році. Служив у першій танковій бригаді. Звільнився наприкінці 2015. Після служби їздив на схід волонтером. Потім доєднався до такої ініціативи – будівництва капличок на Донбасі.
«На схід волонтером їжджу десь з 2016 року, – розказує Медвійчук. – Це моя друга церковця. Першу ставили минулоріч під Лисичанськом, у селищі Мирна Долина – за 15 км від лінії розмежування. Будували для львівської Нацгвардії, вони тоді там дислокувалися. Нині чув, що ту церковцю перевозять з місця на місце, бо невелика».
Каже, їздити на війну волонтером було трохи незвично, але легше, бо вже все знав.
Одне «Вікно», троє мешканців і нуль криниць. Як на Прикарпатті живе село Озерце (ФОТО)
«Під обстрілами не працювали, було спокійно, як на мене, – говорить Василь. – Там тепер не те, що ми застали. Найгарячіше в мене було з листопада 2014 й до весни 2015 року. Ми тоді працювали в напрямку Авдіївки. Я – артилерист».
Згадує, що під час служби до них теж приїздили верховинські волонтери з харчами, одягом, дитячими листами. Це було приємно й важливо. А зараз він сам так старається їздити до своїх земляків.
«І тоді, коли йшов на війну, розумілося, що треба, і зараз до будівництва долучився, бо теж потрібно, – підсумовує ВасильМедвійчук. – Бо наші раз, другий, п’ятий повезли капличку, а звідти дзвонять, що ще хочуть. В армії питання релігії було запущене до нуля, як тоді й сама армія. Бо має бути Бог і Україна».
Все як у горах
Будову верховинці розпочали зо два тижні тому. Церква буде дерев’яна – зі смереки, яку завчасно висушили.
«Без жодного цвяха, складаємо зруби, збиваємо ясеновими кілками, – пояснює Медвійчук. – І воно набагато міцніше й надійніше, як цвяхами. У нас так з діда-прадіда будують дотепер».
Василь Мороз розказує, що будують так, як у них в горах. Вони з братом Іваном часто будували каплички, а от трохи більший храм – вперше.
«У нас є традиція, що люди в селі собі ставлять каплички на кожній вулиці, – розповідає Мороз. – У нас хати далеко одна від одної, а до церкви ще більше. Старші люди не годні йти, то ходять молитися до капличок, які ближче. Лише у селі Верхній Ясенів є з 25 капличок».
Половину роботи майстри вже виконали. Найскладнішим, кажуть, буде встановлення куполів. Їх теж зроблять самі, але то робота «трохи делікатніша».
З вулиці храм виглядає невеличким, але всередині досить просторий, може вмістити 45-50 людей. Також планують зробити на вулиці невеликий ґанок, аби в теплу пору року прихожани могли сховатися від дощу чи сонця.
Лонгин – покровитель військових
За словами штатного капелана 114 бригади Віталія Кузьмина, три роки тому його запросили духовно опікуватися частиною. Десь тоді у них з командиром і виникла ідея побудови військового гарнізонного храму. Реалізувати вдалося лише зараз.
«Я знаю з досвіду бойових поїздок, що військовий, воїн, він набагато ефективніший, коли молиться, – говорить капелан. – Це дуже просто – тоді людина значно спокійніша, їй легше приймати виважені рішення».
Отець Віталій тричі їздив на фронт допомагати військовим. Був у Станиці Луганській, у районі Лисичанська, в Бахмуті, Попасній. Відправляв у бліндажах, окопах, зруйнованих будинках.
У Франківську служив у військовому клубі. Зробив там собі невеликий вівтар, а при частині заснували парафію Святого Лонгина Сотника.
«Гай Касій Лонгин був римським воїном, центуріоном, – пояснює капелан. – Він керував стратою Ісуса. Якраз стояв під хрестом, коли страчених добивали. Двом розбійникам зламали гомілки, а Ісусові списом пробили грудну клітку. Звідти витекла кров і вода, що ми знаємо з церковного передання. І вона бризнула в очі Лонгина, в якого тоді була катаракта і він погано бачив. Чоловік зцілився, потім став християнином, мучеником, бо його закатували за віру. Оскільки він був воїном, то став покровителем військових».
Ім’ям цього святого і назвуть майбутній гарнізонний храм. Цікаво, що дерев’яна церква, яку зараз будують, має бути тимчасовою. Згодом, коли знайдуться меценати, навпроти, на іншій частині скверу військової частини хочуть спорудити кам’яний храм. А дерев’яний служитиме як центр катехизації, там можна буде проводити різні бесіди з військовими, навчання, може стати й бібліотекою.
Жодна не згоріла
Традицію будувати каплички й церковці для військових започаткував волонтер Василь Германюк із Криворівні. Він з однодумцями їздить на схід з 2015 року, возять волонтерську допомогу, будують міні-храми.
Нині на сході вже є 12 капличок від верховинців. За словами Германюка, вже є заказ і на тринадцяту, яку хочуть поставити у Попасній, біля госпіталю.
«Жодна капличка не згоріла й не зруйнувалась, – запевняє Василь Германюк. – У Мар’їнці, правда, Біблію розірвали, образи понищили… То вандали, ті, хто не хоче української церкви. Але ми привезли ще».
Особливою для майстра є церковця у Лисичанську. Каже, там є багатодітна родина, якою опікуються військові, тож спровадили верховинських волонтерів до них.
«Подружжя не має своїх дітей, але 10 дітей вони всиновили, – розповідає Германюк. – Ми приїздили до них час від часу, гостинці привозили, колядували на Різдво. І якось та жінка сказала, що дуже бракує їм храму в Лисичанську. Вона не знала, що я будую каплички. Вони всі були у нас, у Карпатах. Дітей похрестили, а пару повінчали, бо були невінчані. А тиждень тому ми побудували для них та громади церковцю».
Василь Германюк радіє, що його ідея, яку він називає місією, продовжує жити, що долучаються інші майстри, що телефонують військові та просять ще.
Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.