Нещодавно у Франківську відкрилося кафе, в якому живуть п’ять котів. Їх не можна будити, коли вони сплять, і брати на руки, якщо вони цього не хочуть.
Натомість пухнастим можна все, бо вони там – господарі, пише Репортер.
Різні історії – різні характери
Котокафе відкрило молоде подружжя – Христина та Юрій Тиркоти. Наразі саме вони виконують роботу офіціантів, барменів і барист у закладі. Поки Христя готує каву, Юра подає гостям замовлення. За процесом уважно спостерігають п’ять пар очей – раптом щось смачненьке?
«Меню ще допрацьовується, бо ми не знали, що люди будуть замовляти і чи взагалі захочуть їсти поряд з котами», – каже Христина.
Але люди їдять, п’ють і граються з чотирилапими. Коти, на диво, контактні, хоч і з різними характерами. До «Репортера» на коліна одразу вилазить Неоніла – дуже ніжна кішка, яку волонтери підібрали в одному з франківських дворів.
«Її знає весь Facebook, – говорить Христина. – Ця кішка, поки жила у дворі, весь час намагалася потрапити в чиюсь квартиру – дуже хотіла мати домівку. Волонтери забрали її на стерилізацію, потім помістили в зооготель «Пані Коцька», а паралельно підшукували їй сім’ю. Сім’я не знаходилась, а період реабілітації закінчувався. Ми прийшли на неї подивитися і забрали».
А от про Чері взагалі нічого не відомо – її в «Дім Сірка» просто підкинули.
«Вона нас побачила і через кліточку почала просовувати лапку. Не взяти її ми не могли, – розповідає Христина. – Вона дуже маленька, ми думали, що їй і року немає. Але прийшли на перший огляд до ветеринара і він сказав, що їй десь 6-7 років. Наразі вона у нас найстарша та найпасивніша – може спати по 14-17 годин на день».
Хром, Каспер і Пушок – раніше були домашніми котами. Власник Хрома й Каспера виїхав за кордон, а від Пушка просто відмовилися.
«Позаяк вони були домашніми, то в притулку їм було дуже погано, а тут – свобода, – каже Христя. – Хром і Каспер нерозлучні, всюди разом. Каспер дуже довго адаптувався, а Хром завжди був біля нього, вилизував. Це дуже мило. Пушок вже до них прибився, вони з ним інколи гризуться».
Взяти котів саме із «Дому Сірка» Тиркоти вирішили не випадково. По-перше, у «сірків» усі тварини стерилізовані та мають необхідні щеплення. По-друге, у притулку вони, так би мовити, соціалізовані – звикли до інших тварин і легше переносять переїзди.
Усе як у Європі
Усі «хвости» мають паспорти. Документи висять при вході, аби відвідувачі могли переконатися, що з тваринами гратися безпечно. Також за потребою у кафе приїжджають грумери, які вичісують котів і стрижуть їм кігті. Ночують чотирилапі у спеціальній кімнаті. Там же стоять лотки, тарілки з їжею та водою. Для кожного – окремо. Щоранку кімнату прибирають і провітрюють.
«Ми навіть придбали спеціальний пристрій, який нейтралізує поганий запах, але ще не вмикали, витяжка справляється», – говорить Юрій Тиркот.
Взагалі, витяжки – це чи не основне, на що Тиркоти звертали увагу, підшукуючи приміщення для кафе. Адже для закладу харчування дуже важливо, аби там не було сторонніх запахів. Також для власників кафе було принципово, аби коти не мали доступу до кухні.
«Коли ми прийшли в санстанцію і сказали, що хочемо відкрити котокафе, нам спершу відповіли, що мухи окремо – борщ окремо. Та, зрештою, таки пішли назустріч, – розповідає Христина. – Тут головне, аби кухня й зал відповідали санітарним вимогам. А щодо котиків, то вони мають бути здорові, а люди мають бути про це проінформовані. Ми ж вирішили, що зробимо все за європейськими вимогами, аби нас не закрили через місяць. Головне правило – аби коти не мали доступу до місць, де готується та зберігається їжа. Зараз їхні та людські продукти не перетинаються в жодному з приміщень, навіть у коридорі».
Знайти підходяще місце під кафе виявилося непросто. Зрештою Тиркоти зупинилися на клубному будинку Kovcheg Residence, що на Незалежності, 87А.
«Раніше тут був сирець, просто бетон, – каже Христина. – Але нам пощастило. Орендодавець сказав, що є закладений бюджет на ремонт і погодився зробити його спеціально під нас. Поставив перестінки, вивів дві окремі витяжки. Тобто з кухні йде одна витяжка, а з кімнати для котів – інша, і вони не перетинаються. Тож у квітні ми підписали угоду про оренду, домовились про ремонт і почали працювати над дозвільними документи».
Усі папери робили самі й поступово. Щоправда, на початках пробували радитися з власниками схожого львівського кафе.
«Ми написали їм в соцмережах. Мовляв, хочемо відкрити таке котокафе у Франківську. Вони відповіли, що можуть нас проконсультувати, але попросили за це непосильну для нас суму. Тому ми вирішили робити все самі», – говорить Христя.
Обмеження мають бути
Аби котам та відвідувачам закладу було комфортно, потрібно дотримуватись певних правил:
- не будити котиків, коли вони сплять;
- не смикати їх за хвоста;
- не годувати їжею зі своєї тарілки;
- не фотографувати котів зі спалахом;
- не брати їх на руки, якщо вони цього не хочуть.
Також сюди заборонено заходити з дітьми до 12 років. Це правило ввели нещодавно. А все через те, що коти від надмірної уваги малечі страждають.
«Річ у тім, що коти в нас дорослі й самостійні. Вони граються тільки тоді, коли самі цього хочуть. А діти пробували провокувати їх на якісь дії. Потягували їх, кидали м’ячики, вмикали пищалки. Дійшло до того, що Каспер, коли бачив дітей, одразу йшов у свою спальню і виходив, коли в залі вже була тиша. Тому ми порадились і вирішили, що потрібні обмеження», – розповідає Христина.
«На самому початку ми думали, що сім’ї з дітьми – це наша основна цільова аудиторія, – додає Юрій. – Але виявилося, що коти й діти – несумісні. Зараз розуміємо, що втрачаємо в грошах, але коти – важливіші. Це для нас не просто бізнес, а справа всього життя».
Зараз Христя з Юрою думають над тим, чи не взяти їм ще одну кішку. Так би мовити, для гендерної рівності. А ще подружжя сподівається, що люди, які до них приходять, з часом схочуть забрати когось з пухнастих додому. Бо хоч у кафе дуже добре живеться, їм все ж потрібна сім’я.
