Олег Басараб майже 11 років пропрацював на швидкій у Франківську, рятуючи життя людей. Тепер він інструктор з домедичної та тактичної медицини, навчає військових і цивільних по всій Україні, пише Репортер.
Після школи Олег вступив до медичного коледжу. За направленням почав працювати на швидкій, а паралельно здобував вищу освіту біолога й педагога. Згодом його запросили викладати у фізико-технічному ліцеї.
Мої співробітники зі швидкої одружилися. І лікарку, яка постійно їздила в поїздки з ліцеєм, потрібно було підмінити. Я поїхав. І в перший день мого перебування у хлопця починає боліти живіт. Кажу вчителям, треба їхати в лікарню, бо я підозрюю, що в нього апендицит, – розповідає Олег Басараб.
У місцевій лікарні підтвердили діагноз і хлопця прооперували. Після цього випадку йому запропонували працювати в ліцеї. Зараз він викладає біологію, основи медичних знань та захист України.
Можна добре знати медицину, але не вміти навчити іншого. А це зовсім інша справа. Треба бути і викладачем, і трохи актором, щоб вміти зацікавити людей, – каже Олег Басараб.
На початку повномасштабного вторгнення Олег Басараб проводив тренінги ледь не щодня. Адже до цього, зі слів Олега, мало хто тим цікавився або мав якісь знання з тактичної медицини. Зараз інструктора знають не лише в Івано-Франківську, а й у Харкові, Дніпрі, Одесі, Миколаєві, Львові та Вінниці.
Паралельно я, як медик, чергую на спортивних змаганнях з різних єдиноборств: карате, ММА [ ред. – змішані єдиноборства ], боротьба, кікбоксинг, – каже Олег.
Проводить заняття і для різних військових бригад. З посмішкою згадує 114 бригаду тероборони. Каже, його улюблена.
Для Олега найбільша нагорода – це почути, що знання, які він передав, врятували життя. Нещодавно до нього зателефонував військовий, якому під час обстрілу відірвало руку. Він сам зміг поставити собі турнікет та дійти до машини медичної евакуації.
Він каже, що це я зробив – його руками. Бо він памʼятає мої слова. І в такі моменти я розумію, що працюю недарма, – говорить Олег Басараб.
Тактична й домедична
Олег проводить тренінги з тактичної медицини для військових та з домедичної допомоги в умовах війни для цивільних.
На заняттях для військових більше уваги приділяє накладанню турнікетів, транспортуванню поранених, бинтуванню та фіксації поранень. Для цивільних акцент робиться на реанімаційних заходах.
Тактична медицина – це чіткі, покрокові дії, але в дуже складних умовах. І вони звужуються до того, що потрібно виконати умовно пʼять пунктів. Не вдається – йдеш допомагати іншому, – каже інструктор.
У цивільних умовах спочатку допомогу надають дітям. На війні ж — жінкам.
Відсоток виживання дітей на війні низький. А жінки зможуть ще народити дітей. Це цинічно, знаю, але на війні суспільний інтерес завжди вищий від індивідуального, – говорить Олег.
За статистикою, понад 67% загиблих військових на передовій – від кровотеч. Тому, за протоколом, у першу чергу, перевіряють саме наявність кровотечі.
У цивільному житті не так. Якби посеред вулиці комусь стало погано, я не буду одразу перевіряти людину на наявність кровотечі. Бо немає прильотів і вибухів. Буду перевіряти, чи людина дихає, – каже Олег.
На полі бою на порятунок життя виділяється лічений час. Олег каже, якщо вдалося виконати базові дії й людина вижила — чудово. Якщо ні — потрібно дати шанс вижити іншому.
У першу чергу, допомагають тому, хто сам попросити про це не може. У цивільному житті людину без ознак життя рятують негайно. На фронті ж така людина вважається мертвою, — каже інструктор.
Читайте також: Банда братів. «Едельвейс» Роман Берчак з Надвірнянщини воює разом з братом і дядьками (ВІДЕО)
Хто може бути інструктором з домедичної допомоги
Війна щосекунди несе загрозу життю. Але ще одна велика проблема – це невміння допомогти. Мені хочеться, щоб якомога більше людей мали базові знання і навички, — каже Олег Басараб.
Він розповідає, що навчати домедичної допомоги має право лише той, хто відповідає певним вимогам. Передусім інструктор повинен мати медичну освіту щонайменше рівня бакалавра, щонайменше два роки стажу роботи у сфері охорони здоров’я та дійсну сертифікацію в акредитованому державному закладі.
Людина без медичної освіти може бути чудовим рятівником, може допомогти на полі бою. Але вона не має права навчати інших, – розповідає Олег. – А я бачив, що на курсах більше як половина викладачів не мали базової освіти.
Олег Басараб погоджується з браком спеціалістів на фронті. Причину нестачі фахівців він бачить у двох факторах: до повномасштабного вторгнення майже не готували спеціалістів, а у школі на предметі “Захист України” майже нічого не вчать.
У багатьох школах рівень викладання предмета “Захист України” практично дорівнює нулю. І я не боюся цих слів, бо йдеться про ціну людського життя, — говорить інструктор.
Під час роботи в ліцеї Олег Басараб разом з ветераном Юрієм Галагузою виробили спільну методику викладання. Поєднали знання медицини Олега та бойовий досвід Юрія.
Ми створили, мабуть, один із найкращих тандемів. У нас є фото та відео, які це підтверджують. Коли Юрій показував їх бійцям на фронті, ті не вірили, що у школі можна навчити цьому дітей, — розповідає Олег.
Каже, що навіть один урок може врятувати чиєсь життя. І підтвердженням є приклади його учнів. Один із випадків стався торік у ліцеї. Того дня учні відпрацьовували накладання різних пов’язок, зокрема й так званої «шапки Гіппократа».
Коли ввечері одна з учениць повернулася додому, її дідусь раптом впав і сильно вдарився головою.
Вона мені казала, що кров заливала йому обличчя. Дівчина згадала урок і самостійно наклала йому пов’язку. А в лікарні медики здивувалися, що це зробила шістнадцятирічна школярка, – посміхається вчитель.
Один неякісний турнікет і життя під загрозою
Тренінги для військових він проводить безкоштовно, для цивільних бере оплату тільки за матеріали.
Також проводжу тренінги для різних підприємств. І за ці кошти купую матеріали, щоб вчити військових безплатно, – каже Олег Басараб.
За його словами, на початку повномасштабного вторгнення були проблеми з турнікетами: їх або не вистачало, або вони були неякісні. Каже, зараз ця проблема не такого масштабу.
Турнікети потрібно обирати як інструкторів — з сертифікатами. Якщо він є – турнікет нормальний. Якщо немає – можеш ним тренуватися. Але не використовуйте його за призначенням. Бо може 9 з 10 будуть працювати, а один ні, а це – одне життя, – розповідає Олег Басараб.
Вважається, що відносно безпечний час накладання турнікета – до двох годин. Але в бойових умовах не завжди є можливість швидко евакуювати пораненого, щоб замінити турнікет. Інструктор каже, що в такій ситуації важливим є поняття «конверсія турнікету». Це коли після ревізії рани її тампонують, накладають кровоспинну пов’язку чи ізраїльський бандаж, і лише тоді поступово послаблюють турнікет.
Вчасно проведена конверсія може врятувати не лише життя, а й кінцівку. Але проблема в тому, що далеко не всі військові володіють цими знаннями, – каже Олег Басараб. – Нерідко трапляється, що турнікет залишається на тілі кілька годин поспіль, а кінцівку потім доводиться ампутувати. Але головне, що людина залишається живою.
Читайте також: Субвенція на їдальню. Що з ремонтами харчоблоків у школах на Прикарпатті
Comments are closed.