Статті

«Силянка шукає господаря»: як франківка Наталя Вашкевич плете та в’яже для фронту

54-річна Наталя Вашкевич в’яже з дитинства, а плести силянки почала вже після одруження – навчив чоловік Віктор. Так у подружжя з’явилося спільне хобі, яке з початком повномасштабної війни набуло й благодійного сенсу – допомоги ЗСУ, пише «Репортер».

Задоволення, краса і користь

Наталя Вашкевич родом із міста Бар Вінницької області. Після знайомства з майбутнім чоловіком у 2014 році вона переїхала до Івано-Франківська. Тут вони зайнялися улюбленою справою чоловіка – бісероплетінням. Віктор колись вишивав картини й саме він навчив дружину працювати з бісером.

Якось так зустрілися дві творчі особистості. І перше, що я зробила у Франківську, це вишила собі сорочку бісером, – каже майстриня.

Згодом Наталя спробувала плести силянки. Одного разу до неї звернувся знайомий із проханням полагодити старовинну силянку. До того майстриня ще жодного разу їх не робила, не знала, чи зможе, однак погодилася.

Принесла чоловіку силянку, показую. Він каже: «Не проблема, все зробимо». Підібрав бісер, намалював схему. Бо схеми зазвичай в мене чоловік малює, а я здебільшого плету. І так з того, що було, у нас вийшла дуже гарна силянка, а з неї почалася любов. Оця така любов. Тепер як десь побачу якусь силянку, то вже сама хочу її зробити, – розповідає Наталя.

Так майстриня разом із чоловіком у вільний час створює силянки за сучасними схемами, а також відновлює старовинні, які любить найбільше. За її словами, давні силянки потрібно максимально популяризувати, адже це своє, справжнє, українське.

Старовинна схема якась така особлива. Ти доторкаєшся до того давнього й від нього така теплота. І люди поступово це розуміють. Вони хочуть мати такі речі, – каже Наталя. – Бо коли робиш щось під сучасне, то це більше бізнес. А коли старовинне, то від нього йде тепло. Його робити приємніше.

Читайте: Ґердан покаже, де твій дім. Як на Прикарпатті жінки встановили рекорд України

Найбільшу силянку Наталя Вашкевич плела орієнтовно місяць – щонайменше по чотири години на день. Каже, навіть думки не виникало, що робота може набриднути. Головне – мати бажання.

Без бажання нічого не буде. Але ще треба мати відчуття кольорів, гармонію. То дуже дрібна робота. То бісер часом скаче, то він не одного розміру й треба його трошки підбирати. Це кропітка праця, – говорить майстриня.

Свої вироби Наталя Вашкевич продає через соцмережі, а також на ярмарках, які організовує ГО «Громадська ініціатива Галичини». Участь у них вона бере ще з початку існування ініціативи. Таким чином не лише популяризує українське, а й допомагає військовим, адже 20% з кожного проданого виробу йде на ЗСУ.

Тут, як то кажуть, три в одному: ти твориш, тобто отримуєш задоволення, а ще продаєш свою продукцію і донатиш. Я дуже радію, коли люди розуміють це і купують. Бо що більше продала, то більше задонатила, – говорить майстриня.

За словами Наталі, на ярмарках часто трапляється так, що людині сподобалася одна силянка, вона міряє декілька й купує зовсім іншу.

Ти дивишся на виріб – він гарний, але треба одягти й відчути. Вже таке було не раз, що лежить силянка один ярмарок, другий, третій – не продається. А потім людина оділа і всі так: «Вау, оце твоє!». Тому виходить так, що силянка сама шукає свого господаря, – каже майстриня.

Читайте: “Хочу постаріти у своїй країні”. Як працюють волонтери Прикарпаття і що їх тримає

Тепло своїми руками

Коли ярмарків немає, вироби Наталі Вашкевич, як і інших майстринь організації, можна придбати у магазині GIG Shop — волонтерській крамничці ГО «Громадська ініціатива Галичини». Там серед її робіт є не лише силянки, а і в’язані речі.

В’язанню Наталю навчила мама, коли їй було 10 років. Спочатку спицями, згодом гачком. У шкільні роки дівчинка часто в`язала на перервах, а інколи навіть під час уроків – під партою.

У старших класах у мене вже був свій гардероб. Я шила наряди, кофточки, в`язала шапочки, шарфики повним ходом. Я була наймодніша у класі! – посміхається Наталя.

Нині вона створює дуже різні вироби – від одягу до іграшок. Колись найбільше любила робити дитячі речі, тепер же здебільшого в’яже шкарпетки зі спеціальної шкарпеткової пряжі. За словами Наталі, їх часто купують на подарунок, адже така річ справді вартує своїх грошей.

Сам собі ніби шкодуєш купити, а як хтось подарував – о, це діло. Хто не пробував, ті кажуть: «Ой, дорого», а хто спробував, то: «Зв`яжіть ще, гарна річ», – каже Наталя Вашкевич.

У шкарпетках майстрині ходять усі її рідні, а також військові на фронті. Бо у 2023 році до Наталі звернулася подруга із запитом від волонтерів.

Подруга спитала, чи буду я в’язати для фронту. Звісно, буду. Нам дали спеціальну пряжу. І так ми з дівчатами з Франківська минулого й позаминулого року в’язали такі шкарпетки на фронт, – розповідає Наталя. – А цього року, можливо, краще забезпечення, бо чітких запитів немає, я тільки пару штучок зв’язала.

Читайте: Стає ще тепліше. 95-річна Софія Духович з Франківщини в’яже шкарпетки для військових (ФОТО, ВІДЕО)

Жінка переконана, що нині підтримувати військо має кожен. Адже війна не закінчилася, потреби не зникли. Каже, що не розуміє тих людей, які мають можливість і нічого не роблять. А тим, хто запитує, чи важко плести й в`язати, відповідає: