У неділю, 22 червня, ініціатива «ветераницивільні Петрос» спільно з центром ініціатив «Повернись живим» провели тригодинний воркшоп з адаптивних видів спорту для відновлення ветеранів. Подія зібрала близько 50 учасників — військових та їхніх рідних, фізичних терапевтів, психологів. Було людно, цікаво, а головне корисно — Репортер бачив, як адаптивний спорт повертає радість до життя і дозволяє відчути себе спроможним у новому тілі.
Почали з невеликого обговорення, а продовжили практикою. Цього дня кожен охочий міг спробувати стрільбу з лука, бочу, баскетбол на колісних кріслах, велосипеди та тренажери для греблі.
Надламані, але не зламані
Перед практичною частиною керівник ветеранського відділу центру ініціатив «Повернись живим» Тарас Ковалик каже, дуже важливо допомогти ветерану чи ветеранці відчути впевненість у своєму новому тілі — фізичну й психологічну.
Ми маємо продукувати посил про те, що ми, умовно, можемо бути надламані, але не зламані. Ми можемо бути побиті, але — живі, — говорить Ковалик. — Ми можемо бути різними. Але ми точно не жертви. Ми — воїни, ми захисники. І адаптивний спорт є одним з ефективних інструментів набуття цієї спроможності.
За його словами, через травму війни багато хто змушений наново шукати те, що приноситиме радість, бо вже нема пристрасті до того, що вони робили в минулому житті. І починати спочатку – як у 25, так і у 50 років – складно: матеріально, фізично і психологічно. Але треба це робити.
Була ситуація в житті, яка нас надламала, не вбила, і ми йдемо в посттравматичне зростання. Це не швидко – в середньому це займає від півтори до трьох років, — каже Тарас Ковалик. — Якщо не знаєте, чим хочете займатись, приїдьте на якийсь спортивний захід чи змагання в інше місто чи інший регіон України, просто для того, щоб виїхати з дому і прийти в середовище до інших ветеранів, пізнати щось нове.
В приклад наводить роботу ініціативи «Петрос», що почалася з тренування зі стрільби з лука, а нині вже самі ветерани можуть теж проводити ці тренування для інших.
Наталка Найда і Катерина Дубровіна провели нам майстер-клас, і я так цим захопився, що й зараз цим займаюся. Вже двічі виступав на чемпіонаті України. І проводжу заняття в обласній лікарні пораненим хлопцям і дівчатам, – говорить ветеран Олександр Зірка. – Мені стрільба з лука дуже зайшла і допомагає в реабілітації. Почуваюся набагато краще і хочу, щоб ви сьогодні спробували постріляти з лука. Може, комусь, як і мені, зайде і ви оберете цей вид спорту.
Вправи з м’ячем і колісним кріслом
Присутніх розбивають на чотири команди. У нашої команди перша локація — баскетбол на колісних кріслах.
Основи пояснює Тарас Ковалик. Допомагає Михайло Дамаскін — ветеран, речник Мінветеранів. У ветеранському відділі центру «Повернись живим» усі фахівці — ветерани, що пройшли реабілітацію.
Перше завдання — звикнути до маневрування кріслом. Штовхаєш однією рукою — повертаєш у протилежний бік. Двома — їдеш прямо чи назад. Щоб закріпити навичку — їзда змійкою між фішками.
Такі колісні крісла, розповідає Тарас Ковалик, підходять і для гри у великий теніс чи регбі.
Далі — вправи з м’ячем: повідбивати від землі, аби звикнути до різної висоти відбиття, а потім — і вести м’яч. Покласти просто м’яч на коліна і котитися на кріслі — це фол. Тарас Ковалик пояснює: крутимо м’яч на себе і кидаємо до землі. М’яч відбивається і повертається до гравця. За цей час можна встигнути прокотитися вперед. Тут уже треба більше зусиль, аби скоординуватися.
Наступна вправа — пасування м’яча. А на завершення — кидки в кільце. Час пролітає швидко і вже треба йти на іншу локацію. Після усіх майстер-класів можна повернутися на локацію, яка сподобалася найбільше, і ще повправлятися.
Боча — гра для всіх
«Щось чули про цю гру? Можливо, хтось колись грав?», — запитує В’ячеслав Сабельников, фахівець ветеранського відділу центру ініціатив «Повернись живим».
Двоє членів команди — на колісних кріслах, тому сідаємо на стільці, аби бути в однакових умовах. Для гри потрібна парна кількість гравців. Через одного отримуємо по три кульки червоного та синього кольору. Сині — одна команда. Червоні — інша.
Починається гра з кидка м‘яча білого кольору. Наступний кидок — синім м’ячем. Завдання – аби він зупинився найближче до білого. Далі хід червоної команди. Треба кидати, доки червоний м’яч буде ближче до білого, ніж синій. Наступними ходять сині. І так по черзі, поки члени команд не викидають усі м’ячі.
Ми часто з цією грою приїжджаємо в реабілітаційні центри та госпіталі, щоб люди виходили з палат, більше спілкувались між собою, — говорить В’ячеслав Сабельников. — Звично домовляємося, до якої кількості очок. Якщо до 10, то команда, яка першою набрала 10 балів, — перемогла. Сьогодні будемо грати, поки час не закінчиться.
Поряд зі мною — Віталій Ожиховський з донькою. Вони кидають за червону команду. Я — за синю. Його кидки максимально точні. Питаю, яка в нього військова професія.
— Я звязківець. Але у 2015 бігав з мінометом, — усміхається Віталій.
У кінці раунду — підрахунок балів. Перемагає команда, чий м’яч найближче до білого. Кількість балів зараховують відповідно до кількості м‘ячів одного кольору, які найближче до білого. Після кількох раундів рахунок 4:5.
Це гра з низьким порогом входу. Але для досягнення наших цілей вона ідеально підходить. Боча — доволі азартна, проста, в неї може грати будь-хто, — говорить В’ячеслав Сабельников. — Після важких травм чи захворювань люди лишаються наодинці зі своєю проблемою. Часто їм потрібно поспілкуватися з людьми, які проходять такий самий досвід, щоб зрозуміти, що людина зі своєю проблемою – не одна, що є інші люди, які пережили те саме і можуть підказати, як подолати ці труднощі.
В’ячеслав розповідає, як сам після поранення спини проходив реабілітацію і зустрів дівчину з травмою коліна, яка декілька місяців сиділа вдома. І попри зовсім різний досвід травми, проблема в обох була та ж: вони довго не могли стати на ноги й почати ходити. Каже, це спілкування було дуже цінним — обоє говорили про одинакові виклики.
Часто ми запрошуємо хлопців спочатку хоча б посидіти збоку. Але бачимо, як через півгодини, годину вони починають з кимось спілкуватися, посміхатися, — говорить В‘ячеслав. — Для нас це і є результатом, бо ми хочемо, щоб люди не закривалися в собі, а більше соціалізувалися. Адаптивний спорт допомагає вибудовувати такі спільноти.
Усе життя в спорті
Наступна локація — стрільба з олімпійського лука. Береться спробувати і дружина ветерана Романа Семенишина з Вигоди, яка на попередніх двох локаціях лише спостерігала.
Роман каже, постріляє, як не буде охочих. Він — один з учнів школи зі стрільби з лука для ветеранів, яку проводить ініціатива «ветераницивільні Петрос». Займається луком з березня і вже має перші результати.
Приїжджаю з Долини щотижня. А вчора тут був турнір міського голови — я здобув перше місце, — розповідає Роман Семенишин.
До вторгнення він був тренером з вільної боротьби в ДЮСШ. Після поранення тренувати дітей не може. Зараз працює директором спортшколи. Але хоче займатися з ветеранами стрільбою. Каже, запит є. З усього, що встигли спробувати, Роман найбільш вражений баскетболом.
Я і у футбол граю, і в волейбол. Усе життя в спорті, — говорить Роман. — Давно хотів баскетбол попробувати, але не було можливості.
Допомагає стріляти ветеран Олександр Зірка. Кілька спроб – і стріла летить майже в ціль. Але в процесі тятива б’є по лікті. «Буде здоровенний синець», — резюмують усі довкола. Нічого не поробиш – вже як буде.
Читайте також: Ветеран Максим Веприк: «Були би в мене ноги – я б паркувався за кілометр…»
Лише вперед
Остання локація — велосипеди і тренажери для греблі. Тарас Ковалик каже, той, що можна крутити руками — хендбайк — то адаптивний велосипед для людей, які не можуть крутити педалі ногами. Інший велосипед — рекамбент або ж лігерад.
Рекамбенти загалом використовують і люди, які не мають функціональних обмежень. Будь-хто може на нього сісти і катати, бо на ньому зручно, і дупи не болять, і під голову можна підлаштувати. Це комфортно, — каже Ковалик.
Один лежачий ровер коштує 5000 доларів. Таких доступних для ветеранів поки в Україні є лише два.
Ми приїжджаємо, показуємо громаді, що є ще велоспорт, адаптивне веслування, боча. Якщо ви хочете робити змагання з велоспорту, будь ласка, пишіть нам лист, ми надамо обладнання для того, щоб і там були адаптивні старти для ветеранів, — розповідає Тарас Ковалик. — Ми купили обладнання, щоб воно працювало, а не лежало в нас на складі. Спробуйте рекамбент обов’язково.
Лежачи крутити педалі справді зручно. Для гальмування й кермування є спеціальні ручки з комфортними підставками для рук. З нюансів – хіба те, що цей велосипед не має задньої передачі.
Читайте також: «Від нас теж залежить, чи буде у військових ПТСР». Як правильно спілкуватися з ветеранами
У нас в адаптивному спорті – лише вперед, – усміхається Тарас Ковалик.
Тренажери для греблі – більш масовий продукт, такі є в багатьох спортивних залах.
Це один з найкращих тренажерів для того, щоб працювати над відновленням практично всіх суглобів тіла, – говорить Тарас Ковалик. – З моїм пораненням я на ньому працюю кожного тижня. І він не травматичний. Якщо правильно займатися, він дуже добре прокачує серце і розпрацьовує суглоби.
У нашій групі – два ветерани з протезами ніг. Тож вони по черзі пересідають на ровер з ручним управлінням.
Це як знову вчитися кататися, – каже Віталій Ожиховський. – Треба розібратися, звикнути. Але мене сподобалося.
Та найбільше, зізнається, сподобався баскетбол.
Грав у баскетбол ще як у школі вчився. З лука дуже цікаво, але треба відчути силу рук, аби натягнути тятиву і міцно зафіксувати. То ще би потренуватися, але взагалі дуже цікаво, – говорить Віталій.
Адаптивний воркшоп добігає кінця. На локації для баскетболу роз’їжджатися ще не поспішають. Він, здається, нікого не залишив байдужим. Завдяки спільним зусиллям для збору на адаптивний спорт ініціативи «ветераницивільні Петрос» такі крісла колісні скоро будуть і у Франківську. Поки є лише три.
Завдяки збору на адаптивні види спорту, що відбувся минулого року в рамках 11 Франківського півмарафону, на купівлю колісних крісел ініціатива «ветераницивільні Петрос» зібрала 500 000 грн. Цих грошей вистачило на купівлю трьох таких крісел. Але для командної гри у баскетбол потрібно 10. Тож є до чого прагнути.
Читайте також: У Франківську Андрій Кропивницький після важкого поранення вчить літати на дронах (ВІДЕО)
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.