Історія Статті Фото

Шукаю панну з посагом. Що писали галичани у шлюбних оголошеннях 100 років тому

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У нинішніх шлюбних оголошеннях, як правило, вказують зріст, вагу, знак зодіаку, а ще скромно підкреслюють, що виглядають років на 5-10 молодше.

Натомість, на початку ХХ століття галичани більше писали про статки і статус, пише Репортер.

Матура-посада-сім’я

Серед інтелігенції було багато самот­ніх людей зрілого віку. Виняток – майбутні священики, які мали взяти шлюб до висвячення. Натомість до Другої світової війни більшість селян знаходили пару в 18-20 років, керуючись принципом «Не кайся рано вставати, а замолоду женитися».

Чоловіки з освітою найчастіше одружувалися лише після отримання посади, приблизно у 30-40 років. Вони свідомо ухилялися від шлюбу, намагаючись спершу здобути кошти на утримання сім’ї. Логічний ланцюг «матура – посада – сім’я» вдало переданий у спогадах освітянина й письменника Івана Федорака «Мій шлях». Виконуючи обов’язки тимчасового учителя, він міркував так: «Треба здавати кваліфікаційний іспит. Без нього немає сталої посади, немає теж жінки».

Іван Федорак шукав постійну посаду вчителя, щоб одружитися.

Серед галицької інтелігенції не рідкістю були шлюби, де чоловік був значно старшим. Різниця у 10 чи навіть 20 років не тільки не засуджувалася, а сприймалася як належне. Зокрема, сенаторка Мілена Рудницька згадувала, що окремі пані часто віднімали свої роки, бо, згідно з добрим тоном, жінка мала бути молодшою на десять років.

Кучерява чорнявка вийде замуж…

Інтелігенти обирали пару серед друзів і знайомих, через розгалужену мережу матрон (жінок поважного віку, які зав­жди знали, хто й кому краще підходить), а також – через шлюбні оголошення у газетах. До такого нетрадиційного на той час способу знайомства вдавалися вчителі, службовці, лікарі та інженери.

«Іди, хаме, свині пасти…». Як 100 років тому хлопці з села освіту здобували

Часто в оголошенні зазначалася майнова частка, яку майбутня наречена чи наречений мали внести у подружжя, або особливості фінансового статусу самого автора оголошення. Наприклад, у часописі «Діло» (1911 рік, число 93) читаємо: «Учитель народний, літ 29, посідаючий маєтку около 25.000 корон, пошукує товаришки життя, особи енергічної. Заряд школи Стриганці коло Єзуполя».

Вчителі-члени товариства «Рідна школа». Джерело: irp.te.ua

У газеті «Новий час» 22 лютого 1938 року повідомлялося, що «старший кавалєр, здоровий солідний, технік і купець, покривджений війною і кризою» бажає оженитися з учителькою віком від тридцяти двох до сорока двох років, з приданим у розмірі не менше як 3 тисячі злотих готівкою. Здається, що автор взяв кредит і хоче його терміново повернути за рахунок коштів дружини. Якщо врахувати, що корова на той час коштувала 150-180 злотих, то його обраниця мала володіти щонайменше невеликою фермою.

В інших повідомленнях зазначалося, що лікар-українець ожениться з панною, яка «мала би більший маєток» або «інженер на певному становиську бажає в ціли матримоніальній познайомитися з гарною, інтелігентною, ніжною, господарною, середнього зросту, матеріально забезпеченою панною до 24 років», «урядник на посаді, літ 28, пристійний, лагідної вдачі, шукає цею дорогою дружини подібних прикмет із приданим у формі готівки, чи теж в реальностях*, до літ 28».

 

Шлюбні фото початку ХХ століття. Джерело:photo-lviv.in.ua

Один дуже підприємливий лікар обіцяв одружитися з жінкою, «хоч би й не красивою», яка заповість свій посаг на користь його приватної клініки. На жаль, ми так і не довідаємося, чи увінчалися його старання успіхом.

Цікаво, що оголошення подавали як чоловіки, так і жінки: «Кучерява чорнявка – абсольвентка** учительскої семінарії, з господарською освітою, шляхетною багатою душею, відповідним приданим – вийде замуж за мужну правдиву людину до літ 35», або ж «симпатична учителька, літ 30, бажає вийти замуж за характерного образованого мужчину на скромній посаді».

В окремих оголошеннях йшлося про національність майбутнього нареченого чи обраниці: «Інтелігентна панна, властителька реальности, літ 37, вийде замуж за інтелігентного мужчину на становищі, щирого українця-патріота, завзятого націоналіста до літ 50», або «вчитель (педагогія) сталий, високий, пристійний, в більшому кураційному місті на півночі, бажає пізнати інтелігентну, добре виховану, гарну, струнку панну до 26 літ (не хоче національної пропасти)».

Траплялися оголошення, написані в доволі гумористичному тоні. Наприк­лад, «котра з пань допоможе молодому вчителеві проміняти парубоцьку свободу на золоте подруже ярмо?».

Бо не було у селі пари

Представники інтелігенції укладали шлюби за принципом соціальної ендогамії (від грец. endon – усередині). Тобто переважно обирали партнера, рівного за походженням і соціальним статусом. Доволі поширеними були вчительські сім’ї. Однак, сільському вчителю значно важче було знайти пару, аніж звичайному сільському парубкові чи дівчині.

Як твердить дослідниця феміністичного руху Марта Богачевська-Хом’як, до кінця ХІХ століття вчительки майже ніколи не виходили заміж, бо працювали здебільшого в селах. Низька зарплата не давала їм змоги виїжджати до міста, де вирувало культурне життя.

Багато випускниць учительських семінарій свідомо звужували коло ймовірних наречених, бо не бажали виходити заміж за сільських парубків. Їхнє особисте життя перебувало постійно у центрі уваги місцевих мешканців, що також заважало налагодженню стосунків.

Випускниці жіночої учительської семінарії в Радомі (1906 рік). Джерело:http://www.inst-ukr.lviv.ua

«Вона так і не вийшла заміж, бо не було у селі пари. До неї часто заходив на розмову один селянин, який був начитаний і грамотний. Вчителька трималась окремо. На весілля не ходила, хоч і просили. Дітей відучувала, щоб не ходили на гульки, і сама нікуди не ходила. Подавала приклад у особистому житті», – згадує Наталія Мазур про вчительку з Старого Села (нині Жидачівського району Львівщини) Емілію Ґрубську.

У міжвоєнний період серед вчительок початкових шкіл Львівського воєводства близько 58 % становили незаміжні дівчата, вдови та розлучені жінки. Натомість понад 70 % вчителів-чоловіків були одруженими. Очевидно, вони не могли задовольнити попит на ринку наречених. Тому сільські вчительки здебільшого так і залишалися «старими дівами», часто викликаючи осуд чи співчуття серед односельчан.

*Реальність – тут вжито у значенні «нерухомість».
**Абсольвентка – випускниця навчального закладу.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.