Роман Григорів записав три композиції для камерного оркестру та ракети від РСЗВ “Ураган”. Минулого тижня на день Конституції відео їх виконання в Андріївській церкві з’явилося на Youtube каналі композитора. Роман Григорів розповів “Репортеру” про найшвидшу в його житті партитуру, використання артефактів війни у мистецтві та вплив перформансу на європейців.
Романе, розкажи про цю ракету, звідки вона взялася? І взагалі, по факту, це ж не зовсім ракета?
В народі це – ракета. Але так, фактично це каркас відпрацьованого касетного снаряда від РСЗВ “Ураган”. Його надав нам військовий волонтер Павло для постановки нашої опери “Genesis”. До речі, у Павла в Ірпені була квартира, де стояло раритетне німецьке фортепіано. І, власне, саме такою ракетою розбило його піаніно, а разом з ним і всю хату.
Минулого року ми з Іллею (Роман Григорів та Ілля Разумейко – засновники лабораторії сучасної опери Opera Aperta – Ред.) презентували в Музеї Ханенків п’ятигодинну оперу “Genesis” у 13 мізансценах. В одній з кімнат музею була інсталяція, де ми використали цю ракету. Її вмонтували у центр розтрощеного фортепіано, на якому грала наша перформерка і солістка Марічка Штирбулова. І це немов символізувало, що можна знищити інструмент, але не музику, можна вбити людське тіло, але не творчу силу.
Опера відбулась у жовтні 2022 року. Це стало пророчим таким жестом, на жаль. Бо рівно через тиждень балістична ракета влучила прямо у дитячий майданчик, навпроти музею Ханенків. Музей, звісно, також постраждав, вибило усі вікна. Після прем’єри ракета стояла в нашій студії у Національній спілці композиторів України.
Якось у квітні цього року я збагнув, що та ракета досі у нас, і спробував пограти на ній контрабасовим смичком. Звук, який виходив з тієї груди металу, нагадував стогін і крик, пекельний скрежет, сліпий гул, безголосий біль. І тоді народилась ідея трансформувати цю ракету, перетворити смертоносний кусок металу на щось абсолютно протилежне – на музику, на реквієм, який відображав би весь цей жах і водночас транслював би всю силу незламності українців.
Було надто мало часу на підготовку. Довелось терміново щось зробити з тією ракетою. Від народження ідеї до її реалізації минуло всього два дні. Сьогодні виникла ідея, а післязавтра вже в церкві була зйомка. Звісно, потім тривав ще постпродакшн, але звук теж досить швидко був зведений Андрієм Шахадинцем і відео змонтоване Анною Сороколіт.
Два дні – це таки оперативно…
Думаю, це була найшвидша партитура, яку я міг зробити за такий короткий час. І дуже символічно, що це відбулося саме в церкві. Ми створили умовний відеоперформанс творчого процесу. Цей процес став для мене певним ритуалом очищення і подолання власної травми.
Нам вдалося записати три композиції для струнних і ракети – це «Langsam – 9М27К», «Höllenpfeilstimme» – це «Голос пекельної стріли», та «Vox Humana» – тобто людський голос, де в кінці відео ми умовно співаємо, імітуючи людський стогін. Тобто усі відео пов’язані з голосом, з криком зсередини.
Langsam – це німецька версія повільного темпу в музичному творі, широко відомого як адажіо. Густав Малер використовував Langsam у своїх симфоніях. «Höllenpfeilstimme» – це концертино для ракети й камерного оркестру. Це такий жанр, коли один інструмент солює, а оркестр йому акомпанує. Тобто вийшла досить академічна форма цього твору. Звісно, що ракета – доволі обмежена, на ній неможливо грати, як, скажімо, на віолончелі. Проте її звук має великий спектр обертонів і пронизливих частот. Цю гру також можна назвати роботою по металу, але дещо в іншому контексті.
Хто працював над записом?
Команда талановитих людей, які оперативно приєдналися до перформансу: Національний ансамбль солістів “Київська камерата”, диригентка Наталія Стець. Режисером став мій колега Ілля Разумейко, оператори-постановники Денис Мельник і Вадим Смарченко, режисер монтажу Анна Сороколіт, звукорежисер Андрій Шахадинець. А франківець Віктор Вінтоняк став продюсером і допоміг все організувати. Ідея зняти це все у церкві належить оператору Денису Мельнику.
Спочатку ми хотіли, щоб це відбулося у Кирилівській церкві. Але через причетність до московського патріархату нам довелося змінити локацію. Зняти відео в Андріївській церкві допомогла Неля Куковальська – гендиректорка Національного заповідника «Софія Київська». На зйомку у нас була лише година. В результаті хвилин 40 ми розкладалися, монтували обладнання та мікрофони. Тож на зйомку залишилось всього 15-20 хвилин. Тобто це були єдині дублі, які вдалося записати, єдині!
Використання артефактів війни в тому числі й у мистецтві – це дуже тонка тема. Не боявся, що люди не зрозуміють?
Як реагують люди, які безпосередньо були на війні? По-різному, звісно. Декого це проймає, а дехто дуже критично реагує. І це нормально. Я, звісно, не хотів, щоб це перетворилось на чергову спробу, як ти кажеш, використати артефакти війни. Не хотів, щоб це стало дешевим мистецтвом, пов’язаним з артефактами війни. Бо для мене це значно глибше. Це також і про мою власну травму.
Ритуал і є власне одним зі шляхів до подолання цієї травми. Інший шлях – це творчість. А творчість – це насамперед любов, яка завжди перемагає руйнівну силу. Це мій творчий метод, коли береш предмет або щось не музичне і перетворюєш його на музичний інструмент, таким чином надаючи йому інший сенс, переосмислюючи його природу і функцію.
Так було, наприклад, з літаком у “Аерофонії” на “Порто Франко“. Але “Аерофонія” це про мрію, а ось цей перформанс – про віру та “гуцульське” замовляння нашої перемоги. Тож для мене особисто ця історія максимально особиста. Вона про переосмислення чогось, що несе смерть у щось інше, – те, що несе життя.
Я не хотів естетизувати це гівно, це зло, робити ракету частиною мистецького твору. Тому вважаю, що це був багаторівневий ритуал проклинання та деагресифікації, знешкодження, певний обряд позбавлення сили. З одного боку це було закляття цієї пекельної стріли, з іншого – ритуал очищення нашої країни від подібного гівна та моє власне очищення від цієї травми.
Знаєш, після публікації відео я отримав велику кількість відгуків саме від європейців та американців. Я абсолютно не очікував такої зацікавленості, та й реакції загалом.
Якою була реакція?
Отримав багато повідомлень, репостів, і власне пропозицій зіграти це наживо чи принаймі показати ці відео на фестивалі в Единбурзі, Осло тощо.
Це дуже багатозначна для мене історія, але вона для мене вже відбулася. Відбувся той ритуал, і я не впевнений, що хочу повертатись до нього знову.
У нас, на жаль, в Україні цілий оркестр таких ракет. З початку повномасштабного вторгнення росія випустила по Україні понад 5 тисяч таких ракет. Це в 50 разів більше, ніж росія використала за 4 роки війни в Сирії. Дуже важко говорити про це. Треба кричати, більше кричати безтурботним європейцям, для яких, на жаль, і досі нічого не змінилось: wake up people! wake up fucking people! just wake up!
Те, що ми можемо зробити на культурно-дипломатичному рівні, це просто пробуджувати всю Європу усіма можливими способами. Для мене, в тому числі це акт пробудження світу.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.