Одного дня у родину франківчанки Віри Бочкур прийшла біда. У п’ятимісячного сина виявили онко. А потім рак знайшли й у самої Віри. А далі вони боролись і перемогли! Син здоровий. Натомість, після довгого лікування та серйозних операцій шлях до повного одужання жінки ще триває.
Однак, це не заважає їй радіти життю, пише Репортер.
Маленька гулька й велика біда
Підступну хворобу в сина виявили випадково. За словами Віри, під час купання чоловік помітив маленьку гульку в зоні живота. Батьки звернулись до лікарів. Звичайне УЗД виявило пухлину, і сім’я одразу вирушила до Києва, де почався важкий шлях лікування.
«Дослідження показали, що у Макса рак печінки. В цей момент здавалось, що все скінчено, – розповідає Віра Бочкур. – У моїй голові було багато думок, емоції переповнювали, але я розуміла, що не маю права розкисати. Зізнаюсь, на початку в мене не було віри, що він одужає, я готувалась до гіршого. Та все змінилось, коли ми почали лікування, і я побачила успішні приклади одужання».
А далі хімія за хімією, маленький організм переносив усе відносно добре і згодом прийшов час операції. Лікарі довго відмовлялись її робити через вік і необхідність трансплантації. Адже, за всіма аналізами, шанси на успішне видалення пухлини та функціонування печінки після того були невеликими.
Читайте також:
Дива творять люди. Чому прикарпатцям варто стати Миколаєм для дитини з інтернату
«Лікар запевнив, якщо він зможе зберегти сину печінку, то обов’язково це зробить, але потрібно мати донора, щоб в разі чого зробити трансплантацію, – каже Віра. – Тож я кинулася робити всі дослідження, готова була віддати все, аби допомогти своїй дитині».
На щастя, операція пройшла успішно, донорський орган не знадобився, і вже через 10 місяців малюк одужав. Але саме цей випадок виявив хворобу в самої Віри.
«Ми його вилікуємо, але…»
«Я сиділа в палаті з Максом, коли йому капали хімію, і тут мені принесли результати аналізів. Те, що я побачила, шокувало – рак кишечника четвертої стадії з множинними метастазами», – згадує жінка.
Для неї це звучало як вирок, адже мати Віри померла на її очах від цієї ж хвороби. Зізнається, десь на підсвідомому рівні й раніше розуміла, що ця недуга може її наздогнати, але не очікувала, що це станеться так швидко, ще й під час хвороби сина.
«Лікарі спершу навіть не вірили, що в мене рак, тож зробили біопсію. Коли отримала результат, нікому нічого не казала, просто сиділа в палаті та плакала. Думала, чому саме зараз, чому не через пів року, коли мій син вже може бути здоровим?! – розповідає Віра Бочкур. – Але потім зібралась і вирішила, що головною ціллю залишається здоров’я сина, а я потім все одно вилікуюсь».
Але хвороба стрімко прогресувала, треба було діяти вже. Однак, жінка тоді цього ще не розуміла та віддавала всі свої сили на одужання дитини.
«Лікар Макса в коридорі зловив мене за руку і спитав, що я збираюся робити. Відповіла, що поки зачекаю одужання сина, – говорить Віра. – Тоді він сказав слова, які привели мене до тями: «Макса ми вилікуємо, але ти до цього просто не доживеш».
Читайте:
За інформацією медиків, якби хворобу вдалося виявити на ранніх стадіях, то можна було б обмежитись операцією. Але тепер життя жінки могло обірватися просто будь-коли, адже метастази перетискали життєво важливі органи.
Вона пройшла три операції різної складності та багато сеансів хіміотерапії. Під час однієї з операцій Вірі сформували стому.
«У Бога все під контролем. Ми думаємо, якщо у нас стаються труднощі, то він нас не любить. А я вважаю, що саме таким способом він демонструє нам свою любов, – тим, що допомагає це пережити. Я молилась і казала, що довіряю йому, бо він дав мені цю дитину і має право її забрати. Так само він вирішує і за моє життя», – впевнена жінка.
Після трьох років лікування були й пів року ремісії. Нещодавно Віра зробила чергові обстеження та, на жаль, з’ясувалось, що у жінки є нові вогнища захворювання, а отже боротьба триває. Нові курси, нові випробування. Віра каже: «Я сильна, отже я й це витримаю».
Як жити з «мішечком» на животі
Стома – штучний отвір, сформований на животі спереду. Саме через нього відбуваються випорожнення кишечника.
Спершу звучить страшно. Так думала й Віра, коли почула від лікарів, що іншого виходу нема. Тож кілька разів переносила операцію, щоб відтягнути цей момент. Довго не могла повірити, що з цим можна нормально жити. Читала різні форуми, слідкувала за жінками, які без сорому показували фото з «мішечками» на животі. А тепер готова доводити всім, що ті страхи не мають сенсу.
«Знаходила в Інстаграмі сторінки дівчат-спортсменок, які виглядають просто неймовірно. Перекладала їхні пости з англійської і так надихалася. Стома потрібна задля збереження життєвих функцій, а завдяки теперішнім технологіям можна навіть влаштувати собі комфорт. Таке можна порівняти зі зміною прокладок – проста процедура заради гігієни», – говорить Віра Бочкур.
Це тепер вона знає, що стома ніяк не впливає на щастя. Тут немає жодних обмежень, можна займатися спортом, плавати в басейні, купатись і засмагати на морі, носити будь-який одяг. Для комфорту є спеціальні «мішечки», які приклеюються до шкіри, також можна використовувати додаткові спецзасоби – гелі.
Випорожнення кишечника відбуваються неконтрольовано, але це не боляче, не створює дискомфорту та не заважає жити. Потрібно лише більше слідкувати за своїм раціоном. Також багатьох цікавить питання неприємного запаху. Віра каже, усе залежить від типу мішків. Є такі, що мають фільтр, і будь-які запахи просто відсутні.
«Усе в нашій голові. Мені пощастило, що зі мною поруч люди, готові підтримати. Чоловік завжди казав, що на кону моє життя, й зі стомою він не стане любити мене менше», – каже нині Віра.
За час хвороби знайшлося багато зовсім чужих людей, які допомагали, – і морально, і фінансово. Тепер Віра впевнена, що Бог любить їхню родину, що рук опускати не можна, а щастя можливе завжди.
Вона бореться і каже, що щаслива. Але їй таки треба допомогти.
