У цей день, 26 листопада, Україна відзначає 100 річницю з дня народження відомого художника та шістдесятника Опанаса Заливахи. Він народився на Харківщині, навчався в росії, але саме на Прикарпатті, у Косові відчув свою українську сутність і любов до національної культури. Після політичного ув’язнення й до кінця життя мешкав в Івано-Франківську, тут створив сім’ю, намалював сотні робіт. А пересічні франківці були добре знайомі з творчістю Заливахи через інтер’єри улюблених кафе «Медівня» і «Білий камінь».
З нагоди сторіччя з дня народження митця у Франківську запланувати різні події, пише Репортер.
«Вам вікна вже не б’ють?»
Опанас Заливаха народився у селі Гусинка Куп’янського району. Від Голодомору сім’я втекла на Далекий схід, мешкали в Уссурійському краї. У 1947 році вступив до Інституту живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді, але на другому курсі його вигнали за «поведінку, недостойну радянського студента». Завершити навчання зумів тільки в 1960 році. Поміж тим, у 1957 році, він приїхав на практику до Косова, а після завершення навчання оселився в Івано-Франківську.
Читайте: Привиди колишнього Франківська. Що сталося з легендарними кафе
У 1965-1970 роках Опанас Заливаха відбував покарання в Сибіру «за антирадянську агітацію та пропаганду». Навіть бувши в ув’язненні, протестував проти репресій щодо українських правозахисників, разом з В’ячеславом Чорноволом, Аллою Горською, Святославом Караванським.
Після повернення з таборів Опанас Заливаха одружився з Дарією Возняк, племінницею Степана Бандери. У шлюбі народилися син Ярослав і донька Ярина.
Ми знали, що тато був репресований, що він відбув ув’язнення в Мордовії, – розповідає Ярина Заливаха. – У нього є багато творів, у яких він піднімав тему українського політв’язня. Наприклад, дуже цікава робота «Чай», коли в’язні сідали ввечері відпочити, заварювали міцний чай і передавали колом. Щоб уявити, як йому жилося після, варто згадати 1984 рік, коли нам уночі били вікна шматками цегли. Найгірше було з четверга на Страсну п’ятницю, побили дуже багато вікон. Потім батька викликали в КДБ і єхидно спитали: «А вам вікна більше не б’ють?».
Опанаса Заливаху не раз викликали в КДБ, змушували написати заяву, що він не займатиметься «антирадянською діяльністю». З 20:00 по 08:00 щоночі мав сидіти вдома й нікуди не виходити – за ним був нагляд. Прослуховували телефон, слідкували за хатою.
Він знав, як з ним щось станеться, його дітей виховають. За собою мав міцний тил жінок, які пережили горнило репресій. А мій дідусь, Василь Бандера, і його рідний брат Олекса Бандера, загинули в «Освенцимі» мученицькою смертю, – каже Ярина Заливаха.
Інтер’єри знищили у двотисячних
У 1989 році, коли у Заливахи була виставка у Франківську, зал був забитий. Його знали добре, – пригадує франківський художник, товариш Опанаса Заливахи Богдан Бринський. – Тоді ще багато жило жінок, чиї чоловіки загинули в Сибіру, то вони передали про це «сарафанним радіо». Тоді вже був «Рух», мітинги, я ходив з синьо-жовтим прапором на одязі. Там ми й більше роззнайомились з Заливахою – він звернув увагу, що молодий чоловік не боїться носити прапор.
Після відновлення української незалежності до Опанаса Заливахи прийшло визнання, його виставки проходили як в Україні, так і за кордоном.
Читайте: “Музей відкрито на ремонт”. Як активісти евакуюють твори мистецтва з прифронтових міст
Він малював живописні роботи, не було полотна – малював на картоні, – розповідає Ярина Заливаха. – Якщо не було навіть картону, одного разу хтось із друзів привіз йому шматки липи і за літо він вирізьбив дуже цікаві роботи. Займався керамікою і, звичайно, графікою. Робив вітальні листівки на Великдень чи на Різдво для друзів.
Але не можна сказати, що франківці безумовно цінували відому постать. Більшість інтер’єрів, виконаних Заливахою, були знищені вже за незалежної України. З найвідоміших – квітковий магазин «Едельвейс» навпроти франківського драмтеатру, кафе «Медівня» на вулиці Франка, ресторан «Скала» з кафе «Білий камінь» на початку Стометрівки.
За словами Ярини Заливахи, робота в колишньому «Едельвейсі» ще є, але вона закрита картоном. Мозаїку на стіні з кафе «Білий камінь» зараз можна побачити – там розташовується магазин «Київстар». Інтер’єр «Медівні» був частково втрачений, але деякі елементи вдалося зберегти, зараз вони у Музеї мистецтв Прикарпаття.
Читайте: Сховане обличчя міста. Де у Франківську можна побачити твори Опанаса Заливахи
Ще був заклад «Пивний бар» і кафе «Картопляники» та «Десертний бар», але ці інтер’єри теж знищені.
Ще одна відома робота – панно у санаторії «Ясень» на Рожнятівщині, 30-метрову стіну він зробив за три тижні. Її відновив Богдан Бринський з учнями.
Опанас Заливаха помер в Івано-Франківську 24 квітня 2007, у віці 81 року. У 2017 на Стометрівці поставили пам’ятник митцю авторства Ігоря Семака.
Тато був дуже добрим, натхненним, щирим. Він світився тією добротою, – пригадує донька художника. – Дуже багато читав. Ще дивувався, як це наші сусіди нічого не читають, а грають в карти й доміно. Він ніколи не сидів без діла. І жив у спартанських умовах. Коли повернувся з Сибіру до Франківська, то не мав помешкання, а обладнав собі кімнатку в келії у Вірменському соборі. Йому за ліжко правила скриня, яку він ще зробив у Тюмені. Уже згодом обладнав собі кімнату біля своєї майстерні й там далі спав на твердій скрині.
Музею поки немає
Ярина Заливаха розповідає: планує провести дослідження і вивчити точну кількість робіт батька – зараз вона невідома. І популяризувати творчість Опанаса Заливахи у світі.
Зараз більшість його робіт зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття, де їх потрохи реставрують. Близько 200 картин можна буде побачити з 26 листопада на виставці у музеї. Також там покажуть елементи інтер’єрів «Медівні».
Загалом на відзначення ювілею з дня народження Опанаса Заливахи з обласного бюджету виділили понад 2 млн грн. Крім виставки та просвітницьких подій у бібліотеках, запланували наукову конференцію у Карпатському університеті. Вона буде присвячена загалом українським дисидентам.
Також недавно у франківському видавництві «Лілея-НВ» вийшов альбом з роботами художника. Там зібрані 259 робіт – живопис, графіка, ескізи.
А от музей Опанаса Заливахи і далі залишається у планах. За словами Богдана Бринського, поки конкретних пропозицій щодо цього немає ні від обласної ради, ні від творчої спільноти міста.
Є будинок на розі Шевченка-Гординського, його раніше пропонували. Його треба було викупити. Там гарні широкі сходи – він би підійшов, – говорить Богдан Бринський. –Там би постійно були виставки, де б постійно ходили люди. Інший варіант, який пропонували – на Заливахи, 10 – це трохи далеко від центру, туди люди не доходитимуть.
Також, за словами художника Михайла Мурафи, який теж був другом Заливахи, поки немає політичної волі поставити меморіальну дошку на будинку, де він жив. Але не звичайну, а з граніту чи каменю, щоб вшанувати особливий внесок у культурне життя міста.
Не йдеться й про те, щоб повернути мозаїку в колишньому «Едельвейсі» або відкрити вхід до ресторану «Скала», який зараз замурований і невідомо, чи хоч якісь елементи інтер’єру ще збережені.
Авторка: Ольга Романська
