Гуманітарний центр «Оаза Архангела Михаїла» неподалік Слов’янська рік тому допомогли відкрити словацькі волонтери. Нині він справді є оазою спокою, підтримки й домашнього затишку для тих, хто не відчував цього вже давно.
У центрі надають допомогу як цивільним, так і військовим. Також волонтери займаються евакуацією, пише Репортер.
Казкове місце з руїни
За головну в гуманітарному центрі є координаторка від Caritas-Spes Слов’янськ Ксенія Лаптєва. Вона з Одещини, у Слов’янську – майже рік. Сюди її з іншими волонтерами запросив тутешній священник, отець Юліан Хабіняк. Він свого часу був настоятелем парафії в її містечку на Одещині.
Вони тоді приїхали з гуманітарною допомогою для стабпунктів, а потім отець Юліан попросив Ксенію пригнати з Одеси бус для евакуації. І Ксенія пригнала, а потім і сама стала працювати на евакуації. Недавно отець Юліан мобілізувався у ЗСУ капеланом. Замість себе в гуманітарному центрі делегував Ксенію.
Вона проводить невелику екскурсію оазою. Каже, спершу це місце назвали «Оаза під горіхом». Адже тут ріс великий горіх, навколо якого будувалися різні зручності для відпочинку. Та горіх почав гнити і його зрізали.
Оазу переназвали на честь Архангела Михаїла. Його статуя стоїть у каплиці, вона мандрувала з Польщі і далі по прифронтових містах, але оселилась тут.
За словами Ксенії, гуманітарний центр побудований завдяки волонтерам із Словаччини та Чехії.
Словаки також від Caritas, вони від початку вторгнення їздили на Покровськ, а сюди заїхали на каву, бо знали місцевого священника, – розказує Ксенія Лаптєва. – Але тут вже був отець Юліан. Познайомилися, попили кави, порозмовляли й запропонували щось робити. З руїни, яка тут була, зробили просто казкове місце. На сьогодні центр працює вже більше пів року.
Читайте: Страх бути тягарем. Чому українці залишаються в окупації і як починають з нуля після виїзду
Кожен раз, коли сюди заїжджають словацькі волонтери, збільшується мозаїка при вході в центр. Це робота волонтера Джонні. З різних кольорових камінців і розбитих черепків він створює на цілу стіну картину з біблійними сюжетами. У центрі мозаїки, звісно, – Архангел Михаїл.
«Ніби вдома побував»
У центрі надають допомогу цивільним і військовим. Для останніх це місце, де можна відпочити, привести себе в порядок, розслабитись і з новими силами їхати знову «на роботу».
Родзинкою «оази» є сауна. Вперше вона запрацювала 24 грудня минулого року. Хлопці можуть приїхати та попаритися. Також є пральні машинки, сушарки. Усі послуги безкоштовні.
Далі просторий зал, що слугує за вітальню й кухню. Затишку додає мурована піч. Ксенія розповідає, що завжди готує щось домашнє.
Коли вони виходять з позицій, їм теж нелегко, – говорить Ксенія Лаптєва. – Можуть поспілкуватися з нами. Коли приїжджають, то говорять: «Ми трішки повернулися додому». У нас є настільні ігри. Хлопці кажуть: «О, а я вдома з дітьми у це грав!». Так, давайте і ми тут пограємо? Сидимо, граємо. Буває, просто розмовляємо – ні про що.
Ксенія розказує за одного військового. Чоловік жаліється, що не може зараз поїхати додому. Боїться, що йому вночі щось може наснитися, він закричить і налякає свою трирічну дитину.
Цей центр саме для того, аби хлопці могли забути про те, що вони пережили, хоч би на один день. Якщо у нас це виходить, то дуже добре, – говорить Ксенія.
На другому поверсі є хостел. Там переважно зупиняються волонтери, які приїздять з різними місіями. Вони тут ночують, відпочивають, а потім знову рушають у дорогу. Ксенія пригадує, що тут, наприклад, тиждень жив ілюзіоніст з Франції, давав вистави для дітей у Слов’янську та Краматорську.
З точки «А» у точку «Б»
В гуманітарному центрі допомагають і цивільним – харчовими наборами та грошовою допомогою – після евакуації.
За словами Ксенії, зараз евакуацій дуже багато. Каже, завтра приїдуть ще бусами волонтери з Чехії, разом будуть вивозити людей. Адже дзвінків дуже багато, усе розписано далеко наперед.
Читайте також: Від підвалів Донеччини до паліативних центрів Франківщини: як громади і волонтери дають другий шанс людям із зони бойових дій
Люди телефонують, усі хочуть виїхати, бо стало зовсім нестерпно, – розповідає Ксенія Лаптєва. – Ми і з козою вивозили, з худобою. На жаль, не можемо одразу всіх вивезти. Тим паче, ми веземо людей до точки, яку вони вкажуть. Наприклад, інші працюють так, що вивозять лише до Павлограда. Там їм надають допомогу, а далі, наприклад, саджають на потяг.
За її словами, їхні волонтери розвозять людей по всій Україні. От, забрали з Донбасу й везуть туди, куди вказали чи вони, чи їхні рідні, які вже виїхали швидше. Так Ксенія вивозила людей у Стрий, Чернігів, Нововолинськ, на Одещину.
Хтось до родичів їде, хтось їде туди, де знайшов будинок, – пояснює волонтерка. – Наприклад, люди які евакуювались у Нововолинськ, то вони спершу найняли ріелтора, який знайшов їм квартиру. Тим, хто не має куди їхати, ми намагаємось допомагати. Наприклад, у Хмельницькій області є селище, де голова запропонувала будинки безкоштовно й безстроково. Селище недалеко від центру, можна знайти роботу. Тому ми пропонуємо і я даю номер телефону голови.
Також Caritas -Spes мають свої шелтери по різних областях, але цей варіант не дуже зручний, бо в шелтері можна перебувати лише місяць. До речі, перша евакуація Ксенії була саме на Прикарпаття – в шелтер у Яблуниці. Це були жінки з дітьми з Костянтинівки.
То була перша моя поїздка за кермом 16 годин, – пригадує Ксенія. – Приїхали туди під ранок. Нас ще вночі зупинила поліція, мовляв, комендантська година. Кажу: «Розумію, але евакуація з Донбасу. Я не можу чекати, бо маленька дитина. Хочу, аби дитина могла лягти в ліжко і спокійно поспати». І поліцейський мені: «А, то ви з Донбасу? А ви хто?». Я показала документи, сказала, що я волонтерка, ось сім’я з Константинівки, то я везу. І він так знітився, поклав мої документи і каже: «Дякуємо. Їдьте. Тільки обережно, бо там дуже погана дорога». Це була перша така для мене несподіванка, наскільки люди все розуміють.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.