Люди Статті

Миколай ходить до всіх. Щемливі та веселі історії від відомих франківців (ФОТО)

Google+PinterestLinkedInTumblr
«Якщо будеш нечемна, то Миколай до тебе не прийде», – це могло бути найжахливіше покарання за непослух, на яке мої батьки так і не наважились.

Миколай завжди приходив. Залишав під подушкою солодощі, мандаринки, теплі речі та іграшки. А що найголовніше – залишив теплі спогади на все життя, пише «Репортер».

Людмила Лінник, волонтерка

Зі мною в дитинстві трапилось дві історії, якими я можу поділитися. Перша, коли я була молодшого шкільного віку, не пам’ятаю, скільки мені тоді було років. Підозрюю, що мої батьки не те, щоб забули про день святого Миколая, в них просто не було грошей. Це такий був період – голодні дев’яності. Або, можливо, вони не зорієнтувалися в часі та просторі і пропустили, що Миколая – це сьогодні.

І ось я прийшла в гості до хлопчика, з яким дружила, а він весь такий щасливий – стрибає на одній нозі. Розповідає, що йому Миколай мандаринки приніс. А я така думаю: як це Миколай приніс? Мені ж нічого не приніс. Як так може бути, що йому приніс, а мені ні? Я, звісно, промовчала і зробила вигляд, що так воно і має бути. А коли прийшла додому, то в мене на столі лежав велетенський грейпфрут. Здоровенний-здоровенний! Тоді я зрозуміла, що Миколай може покласти подарунок не лише під подушку. І що Миколай ніколи про тебе не забуде, навіть якщо здається, що вже забув.

Людмила Лінник

А друга історія трапилась, коли я вже була достатньо дорослою, вчилась у сьомому чи восьмому класі. До мене в гості приїхала двоюрідна сестра, яка дуже переживала, чи знайде її в нас Миколай. Ми разом з нею ходили й шукали подарунки для моїх батьків. Грошей було дуже мало, але ми все одно купили якісь шоколадки, цукерки. І на ранок подарунки отримали всі – і батьки, і діти. Це було якось дуже радісно.

Мої діти також свято переконані, що Миколай існує і для нього можливо все. Але вони також знають, що не все те, що написано в листі, вони обов’язково отримають. Вони знають, що Миколай листа розгляне і якщо щось не принесе, то принесе щось інше. Ми з чоловіком на всі листи відповідаємо від імені Миколая, пояснюємо, чому той чи інший подарунок Миколай не приніс. Діти листи зберігають, і це дуже зворушливо.

Тарас Прохасько, письменник

Я виріс у такі часи, коли, принаймні у нашому середовищі, не було прийнято робити замовлення чи писати листи до Миколая. Це був такий час, коли важливим був сам візит Миколая.

Миколай мого дитинства полягав у яблуках, вбраних у позлітку. А ще на сірнику чи трісці трималася голова Миколая з горіха. Там був приклеєний кавалок вати – борода і ковпачок з кольорового паперу. А ще було багато цукерків – ірисок, барбарисок. Трохи пізніше з’явилася така обов’язкова річ, як мандарини. Їх, правда, було дуже тяжко роздобути і їх було всього по кілька штук, але то був запах Миколая, незважаючи на сімдесяті роки. І ще медівнички саморобні були важливі. Все було під подушкою, таємно. Тобто, я не бачив приготувань і вважав це чудом.

Тарас Прохасько

Пам’ятаю, як у нашій квартирі була одна кімната, яка вважалася окремою квартирою. Щось таке, як комуналка. Там жила жінка, яка ніколи нікого не пускала всередину і мене дуже дивувало, що Миколай, який міг всюди проникнути, залишав їй подарунок на клямці дверей. Я собі думав про якусь делікатність Миколая, бо раз вона нікого не допускає до своєї кімнати, то він розуміє, що турбувати її не варто, тож лишає подарунок на клямці.

А найсмішніший випадок в мене був уже в університеті. Я був Миколаєм у «миколаївській» бригаді. Частина викладачів замовила своїм дітям таку живу групу. Зі мною ще був чортик та ангел. Я мав митру, якусь накидку й мішок. І ми вночі на якомусь старому «москвичі» їхали по засніженому Львову, заходили в хати, і я запихав дітям під подушки те, що приготували їхні батьки. В половині випадків діти будилися, але зустріч зі мною, замаскованим під Миколая, була гарним моментом. Після цього вони одразу ж засинали.

І от я поклав подарунок останній дитині – така гарна була маленька дівчинка, зняв митру, і ми сиділи з її батьками на кухні, пили якусь флєшу. Раптом – стук у коридорі і заходить ця маленька дівчинка в піжамі. Вона страшно втішилась, що Миколай сидить з чортиком, ангелом та її батьками. І дуже добре, що ми пили анісову горілку, вона була біла і мутна. Тож виглядало, що Миколай п’є повну склянку молока.

Ірма Вітовська, акторка

З Миколаєм у мене пов’язано дуже багато. Подарунки завжди робили баба з дідом, бо батьки були сформовані радянським часом і, бувало, могли забути про цей день. Дід же був глибоко віруючою людиною і щороку проводив мені «мозкову обробку» щодо цього свята. Тож я десь до 12 років вірила, що святий Миколай реально існує.

Ірма Вітовська

Пригадую, як засинала на підвіконні, чекаючи, що першим спуститься янгол, подивиться, що я чемна дівчинка, що я сплю, а за ним прийде Миколай. Хотіла, знаєте, зловити його за руку. Саме тому, коли мене вкладали в ліжко, я тихо вставала, йшла до підвіконня і чекала. Коли засинала, мене знаходили і знову вкладали в ліжко. Звісно, я його так і не побачила, але це відчуття очікування залишиться, мабуть, назавжди.

А під подушкою, як правило, знаходила цукерки, олівці або фломастери, розмальовки, якісь ляльки. Якщо чесно, я не фіксувала подарунки. Я просто раділа, що Миколай приходив.

Мій син також вірить у Миколая. Він знає, що Чудотворець допомагає всім дітям. Щодо подарунків, то янголами Миколая можуть бути батьки чи рідні. Коли Орест (син Ірми – авт.) дізнається, що Миколай доручає мені ту чи іншу місію, він точно продовжить її зі своїми дітьми.

Авторка: Ірина Гаврилюк
Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.