Дотримуватись інформаційної гігієни так само важливо, як і щодня приймати душ. Це означає, що треба просто бити себе по руках, якщо хочеться щось поширити одразу й без роздумів. На жаль, користувачам соцмереж дуже часто просто лінь перевіряти повідомлення. Але не бракує й тих, хто розганяє фейки свідомо. Репортер спробував, як то кажуть, знайти корінь зла.
УВАГА! Максимальний репост!!!
Багато знаків оклику, текст або його частина написана великими літерами – скоріш за все, це фейк. Сьогодні фейки – один із інструментів інформаційної війни росії проти України. Вони засмічують український інфопростір, сіють паніку або відвертають увагу від чогось справді важливого. Іноді їх навіть підкріплюють сфабрикованими документами.
Наприклад, лист від імені керівника Офісу Президента Андрія Єрмака про заборону використовувати «Байрактари». Щоб зрозуміти, що це неправда, достатньо мати трохи знань і здорового глузду. «Лист» був адресований начальнику Генерального штабу ЗСУ Валерію Залужному. Та біда в тім, що Валерій Залужний – Головнокомандувач Збройних сил України. А чинним начальником Генштабу є генерал-лейтенант Сергій Шаптала.
Ширився інтернетом також «указ» президента про те, що українські жінки під час воєнного стану мусять задовольняти всі потреби чоловіків, аби підтримувати їхній моральний та фізичний дух. Очевидно, що творці цього «документу» не врахували, що українки теж воюють. До того ж, текст був написаний з численними помилками.
Головне – перекрутити
На думку медіакритика, журналіста, редактора Отара Довженко, окремо від фреймів і наративів фейки — як віруси на відкритому просторі, довго не живуть і багато шкоди завдати не можуть. Хіба що якісь функціональні фейки, які, наприклад, спричиняють паніку в конкретній місцевості або змушують людей пити йод.
«Якщо коротко, то фейки та маніпулятивні твердження складаються в меседжі, а меседжі – в ширші наративи, які утворюють зрештою фрейми – способи бачення ситуації. – пояснює Довженко. – Наприклад, «Україні краще було б відразу здатися, щоб не гинули мирні люди» – це фрейм. Він передбачає певну градацію цінностей (життя людей важливіше за незалежність і державність), маніпулятивно відсуває на другий план питання неприйнятності агресії, перекладає відповідальність з агресора на жертву. У цей фрейм можна вписати будь-які наративи: «Зеленський наказав чинити спротив, бо хоче зберегти владу», «українські військові мали б вийти з міст у чисте поле, щоб не наражати на небезпеку цивільних» – якщо він уже встановився в людині в голові, вона повірить у що завгодно».
Загалом в російської пропаганди є різні цільові аудиторії та різні напрямки.
Не завжди те, що лунає на одному напрямку для однієї аудиторії, хоч якось узгоджується з іншими наративами. Наприклад, аби виправдати так звану спецоперацію, росіянам щодня розповідають про українських нацистів і фашистів. В їхніх Telegram-каналах та медіа по кілька разів на день поширюються фото, приміром, нацистської літератури та портретів Гітлера, які нібито наші військові беруть з собою в бій.
Підтримувати наратив про «визволення України» допомагають історії про переслідування українським урядом «незгодних». Так, днями в інфопросторі поширювалося повідомлення, що в Україні засудили на смерть синод російської православної церкви. Мовляв, про це заявив керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов. Та насправді українська розвідка оприлюднила інформацію про священників РПЦ, які співпрацюють з ворогом. І там взагалі не йшлося про «смертну кару», яка в Україні давно скасована.
«Також серед наративів, спрямованих на внутрішню аудиторію – просування тез «вєлікій народ – вєлікая страна», «дєди ваєвалі», «можем павтаріть» і так далі, – каже медіаекспертки, засновниця проєктів «По той бік путінської брехні» й «Нота єнота» Альони Романюк. – Вони намагаються максимально знецінити Україну, українців і виправдати свої звірства. Для цього російська федерація використовує модель пропаганди 4D (dismiss, distract, distort, dismay), тобто — розчаровувати, відволікати, перекручувати, жахати. Вони заперечують і спотворюють факти. Наприклад, фотографії з Бучі росія подає, як постановки».
Усі хочуть Україну
Окрема категорія фейків – це ті, що намагаються розхитати стосунки з сусідніми країнами. Намагаються посварити з поляками, румунами, угорцями. В інформаційному просторі з’являється неперевірена або частково правдива інформація, яка викликає негативні емоції та розпалює ворожнечу.
«Ці закиди інколи дуже смішні і в них важко повірити живучи в Україні, – розповідає журналістка, засновниця українського фактчекерського колективу Stop Fake Ольга Юркова. – Наприклад, запускаються чутки, що Польща хоче захопити Україну. Мовляв, уже навіть є наказ Головнокомандувача польських збройних сил. Також поширюються результати опитування серед поляків, які підтримують введення військ і хочуть захоплення України. Опитування справді було, але там йшлося про миротворчі війська, якщо в цьому буде необхідність».
Щодо Румунії, то НАТО нібито планує ввести у Придністров’я румунські війська, які потім мають піти на Одещину та захопити її. А з іншого боку, виявляється, на Україну планує напасти Угорщина.
«Буквально місяць тому багато мешканців західних регіонів отримали sms: «Україна для українців! Слава нації – смерть ворогам! Мадярів на ножі!», – говорить Альона Романюк. – Коли ми почали аналізувати це повідомлення, то перше – виявили відсутність джерела та автора цієї інформації. Друге – Україна багатонаціональна держава і в нас ніколи не було гасла «Україна для українців». Але цікаво, що у 2010 році соціологи запитали росіян, як вони ставляться до ідеї «рассія для русскіх». 51% респондентів відповіли, що повністю або частково підтримують цю ідею, а 29% здалося, що це попахує фашизмом».
«Зрада» на фронтах
Російська пропаганда дуже адаптивна й часто спрямована на те, щоб нацькувати одних українців на інших. Наприклад, є дуже поширена історія про поганих біженців. Нібито люди пустили пожити переселенців, а вони, коли йшли, залишили ввімкненими газові конфорки. Або лишили образливу записку. Звісно, випадки, коли переселенці поводилися непорядно, справді є. Так само іноді погано поводяться і власники помешкань. Але подібні речі поодинокі й розганяють їх лише з єдиною метою…
«Також посварити нас між собою росія намагається через якісь політичні історії, – каже Ольга Юркова. – Наприклад, закидаючи «зраду», яка стосується Зеленського або Порошенка. Це те, що може можна розділити суспільство. Не треба на таке вестися. Ніхто з наших політиків не ідеальний, а наша спільна мета – перемогти. Також треба розуміти, що під час війни будь-які історії, що покликані максимально розсварити людей в середині держави, особливо активно поширює ворог».
Взагалі-то, в Україну заходить кілька напрямків пропаганди.
Один із них спрямований саме на дискредитацію влади. Так, на початку повномасштабного вторгнення поширювалися чутки, що все вище керівництво втекло з України, а мери здали свої міста. Другий напрямок – дискредитація ЗСУ й тероборони. Мовляв, вони воюють під наркотиками, чинять воєнні злочини, прикриваються мирними мешканцями, тримають цивільних у заручниках.
«Окрема категорія фейків – дискредитація наших перемог. Наприклад, коли наші військові пішли у контрнаступ на Харківщині, то з’явилися повідомлення, що на тих територіях росіян ніколи не було, а українська армія влаштували терор серед місцевого населення, – розповідає Юркова. – Кремль хоче, щоб ми зневірились, щоб повірили в поразку, аби думали, що все одно нічого не можемо зробити. Це неправда. Кожен з нас може щось зробити для наближення перемоги».
Ще один напрямок російської пропаганди – дискредитація медіа.
«Російська сторона добре знає, де в нас знаходяться військові об’єкти, – пояснює Альона Романюк. – Але щойно хтось десь сфотографується чи зніме сюжет, а наступного дня туди прилітає ракета, то формується думка, ніби об’єкт був знищений, бо його показали в новинах. Так було з Яворівським полігоном. Так розпалюється ворожнеча до журналістів, до медіа».
Неправда доброю не буває
Сьогодні немає універсальної поради, яка б допомогла вберегтися від російської пропаганди. Але найпростіше, що можна зробити – це не користуватися російськими джерелами інформації, не читати анонімні Telegram-канали, критично сприймати все, що поширюється в різних групах та спільнотах.
«Припустімо, що ви не є цільовою аудиторією основного масиву російської пропаганди, спрямованого на адептів російського світу – про високу місію російської нації з порятунку світу від нацизму, про те, що всі проти Росії, але Бог за Росію, і тому подібної маячні. Припустімо, що ви людина адекватних і не проросійських поглядів. У такому разі вам потрібно остерігатися будь-якої інформації, яка на старті сигналізує, що всі вам брешуть і недоговорюють, а зараз ви дізнаєтесь, як є насправді. Саме на цю приманку російська пропаганда ловить мільйони людей у світі. Їм пропонують неправдиву, спрощену, спотворену, ідіотську альтернативу реальності, і вони думають: о, це цікаво!», – говорить Отар Довженко.
Зараз усі проросійські медіа в Україні паралізовані, а більшість російських джерел — заблоковані. Тому пропаганда просочується або через соцмережі (в тому числі ті, які в росії заборонені й заблоковані), або у відображеному вигляді – в переказах, в уривках російського телебачення, які українці публікують із міркувань «подивіться, які вони ідіоти» або «дивіться, як вони нас ненавидять».
Також, на жаль, бувають випадки, коли фейки поширюють офіційні джерела. Згадайте лише історію із захисниками острова «Зміїний», коли радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко повідомив про їхню смерть. Ця новина багатьох травмувала, а потім виявилось, що вони живі й у полоні. Слава Богу, що живі, але…
Ще один приклад «офіційних» фейків – мітки, за допомогою яких окупанти нібито наводять ракети. Не треба бути військовим експертом, аби зрозуміти, що це маячня. Але казка про всюдисущих коригувальників живе на будь-якій війні.
Ну і всі, мабуть, чули історії про ромів, які вкрали танк; жінку, яка сплутала вовка з собакою; селян, які злили паливо з російських танків. Усе це вигадки.
«Особисто я вважаю такі вигадки шкідливими, – каже Отар Довженко. – Мені завжди дуже сумно, коли щось таке чергове з’являється, всі навколо захоплюються, починають це поширювати, а потім виявляється, що це брехня. Знаю багатьох людей, які закликають розрізняти «міфи» і «фейки», мовляв, усе це міфи. Але на мою думку, краще радіти справжнім перемогам і досягненням, яких українським військовим не бракує, ніж вигадувати якісь неймовірні казки про льотчика, який збив 40 російських літаків, або вкрадений циганами танк. Що ж до вовка, якого сплутали з собакою, то це геть печально — оригінал цієї байки походить із російського інтернету далеких довоєнних часів. Те, що наші люди це поширюють, для мене досить прикрий симптом.
Раджу всім замість побрехеньок шукати факти і свідчення, які дозволяють оцінювати ситуацію тверезо. Не впадати в паніку чи відчай, коли ситуація здається поганою. Не впадати в ейфорію і не розслаблятися, коли ситуація здається чудовою. Війна – це в будь-якому разі погано, але нам потрібно її витримати, а нашій армії — перемогти».
Звісно, якщо якийсь матеріал, допис, відео вражає і хочеться, аби це побачили інші, то ніхто не заборонить це поширити. Але таке варто робити за двох залізобетонних умов. По-перше, ви дочитали, дослухали чи додивились те, що пропонуєте іншим, до кінця, і впевнені, що це правда й варте уваги. По-друге, ви не просто поширюєте, а коментуєте, тобто даєте своїм читачам зрозуміти, що ви про це думаєте, що спонукало вас цим поділитися.
За цих двох умов поширення шкідливого контенту зведеться до мінімуму. Особливо важливо це знати й практикувати людям старшого покоління: їхні сторінки в соцмережах дуже часто наповнені перепостами, й значна частина цих перепостів — токсичне сміття.
Авторка: Ірина Гаврилюк
Comments are closed.