Капелан Анатолій Холівчук організував у Старих Богородчанах молитовний щит – безперервну молитву за воїнів. Також регулярно він їздить до на передову, привозить їм щось тепле й смачне.
А найголовніше, каже, надає духовно-моральну підтримку, бо її там потребують найбільше, пише Репортер.
Тут ми можемо самі себе підтримати
У храмі Святого Великомученика Юрія Переможця у селі Старі Богородчани щойно закінчилась відправа. Селяни виходять, забирають свої ровери з-під церкви й роз’їжджаються додому. Хтось залишається й помагає пакувати у коробки калачі, солодощі, цукор, фрукти.
Це поприносили парафіяни на парастас. І це все та багато іншого настоятель храму отець Анатолій Холівчук повезе до хлопців на передову. З лютого це вже буде 12 поїздка. Але на схід отець Анатолій їздить давно, ще з 2016 року – як капелан.
Тодішній предстоятель УПЦ Філарет заснував СУВД – синодальне управління військового духовенства, – розказує Холівчук. – І кожен, з благословення свого єпархіального владики, проходив ротації. Вони тривали по місяцю. За бажанням можна було пройти дві-три ротації, тобто два-три місяці. Я пішов, аби духовно підтримати наших парафіян, наших воїнів.
Перед тим, каже, капелани проходили спеціальні навчання у Києві, на Трухановому острові.
Розказує, про першу ротацію, яка була у лютому 2016 року. Тоді був при 57 бригаді і ПКШР – прикордонній комендатурі швидкого реагування. Місце постійної дислокації – Бахмут (тоді місто ще було Артемівськом). Але там капелан не сидів, а їздив з хлопцями на позиції – Майорськ, Світлодарська дуга. Каже, там було непросто.
Навіть доходило до того, що доводилося з хлопцями зброю чистити, жити з ними у бліндажах, але молитися, – усміхається Анатолій Холівчук.
Читайте також: З-за океану. Як медик з Франківська керує в американській лікарні й допомагає Україні
Зізнається, коли вперше приїхав на Донбас, то хотілося вернутися в поїзд і поїхати назад, додому.
Просто було страшно, але страх – це нормально, – каже священник. – Це захисна реакція. Страшніше, коли не боїшся. Там у героїв не граються. Там зовсім інше життя. А коли після ротації приїхав додому, хотів назад на війну – до хлопців. Розумієш, що там ти більше потрібний. Тут мирна територія, тут ми можемо придбати собі їжу, піти до храму й спокійно стати на молитву. Тут ми можемо самі себе підтримати, а там потрібна допомога.
Інструктаж від Бога
Тоді, каже, йому попалися хлопці з півдня, півночі та сходу України.
Неоране поле роботи, бо їх треба було вчити «Отче наш», дехто хреститися не вмів, – розповідає Холівчук. – Там було легко проповідувати. І хлопці цього хотіли, довіряли, бо бачили, що ти не сидиш у тилу, а з ними там молишся, а вони хочуть молитви. Були смішні випадки. От, курять вони багато. Я, як священник, маю дати зауваження. Кажу: «Скоро дощ буде, диви як ви закоптили хмари». І вони сміються, але “бичкують” цигарки. І матюки там летять і також жартом: «Хлопці, зуби будуть випадати. А вони нині дорогі. Чого? – питають. Та бо ви матюкаєтесь».
Ще отець Анатолій розказує про хлопців зі Звенигородки. Стояв з ними під Дебальцевим, то вони завжди просили, аби розказав їм ще щось і ще щось.
Читайте: Парафія Криворівні святкуватиме Різдво 25 грудня
Аби вони тобі довіряли, ти маєш бути з ними разом, – говорить капелан. – Не маєш сидіти в Артемівську, а вони приїхали до тебе з бойового ледве теплі, а ти їм тут починаєш розказувати, як вони мають вести духовний спосіб життя. А коли ти там з ними… Був такий цікавий випадок, який я запам’ятав на все життя. Я з ними на позиціях стояв і десь можна було у бліндажі чи в окопах поспати. Прокидаюся, а вони мене бронежилетами понакривали, аби мені не було холодно. Я тоді аж заплакав.
Згадує, що на фронті і вінчав, і хрестив – просто у бліндажі. Каже, там невіруючі стають віруючими.
От, у Майорську, біля Горлівки, проводив єлеєпомазання – ставив хрестики єлеєм на чолі, – отець Анатолій. – І підходить один воїн до хлопців, мовляв, що то отець таке робить? І один з військових подав свою версію, як він собі розумів – аби кулі не брали. І навіть невіруюча людина прибігає й просить, аби поклав і йому хрестик.
Одеські хлопці дали Холівчуку позивний – «Спаситель».
Я їм казав, що найперше Спаситель – то наш Отець Небесний, – розповідає капелан. – Був у них такий командир з позивним «Морячок», то все казав хлопцям перед шикуванням: «Спершу інструктаж від Бога, а потім від мене». Тобто було поняття, що як благословляє священник, то інструктаж дає Бог.
Одна загублена вівця важливіша, – каже капелан
АТО, ООС і те, що зараз – зовсім різні речі. Знаєте чим відрізняються? – питає Холівчук. – Коли ти у 2016 році їхав і був там, то знав, що в тебе за плечима мирна Україна. А зараз ти весь час перебуваєш у зоні бойових дій. Ви думаєте, що ми тут у безпеці? Звичайно, там гірше. Там більша небезпека. Але зараз війна по всій Україні.
За словами отця Анатолія, зараз і капеланство інше, адже прийняли закон, що треба зробити вибір. Або ти лишаєш парафію, підписуєш контракт і стаєш штатним капеланом бригади. Або лишаєшся тут, але їздиш духовно, морально й десь матеріально підтримати наших воїнів. Він поки вибрав друге і є капеланом резерву. Але, каже, не виключає варіанту підписання контракту й мобілізації. А зараз поєднує трохи волонтерську діяльність з капеланською.
Тож готують, збирають, складають, купують усе, що можуть, і везуть у бригади, де служать їхні парафіяни, воїни з села та громади.
Десь були заперечення, що парафіяни лише тут, але там – також парафіяни! – пояснює Холівчук. – Там парафіяни відносяться до тої категорії, про яку казав Господь, що пастир добрий душу вкладає в овець, але пастир добрий, що 99 овець залишає і йде шукати одну, що загубилась. І коли найде одну, він більше радіє одну найшовши, ніж 99 маючи. Тобто зараз одна вівця десь там знаходиться, до якої треба поїхати, а 99 тут залишити.
Зі Старих Богородчан нині понад 40 воїнів служить у різних бригадах. Також нині на передовій і рідний брат та племінник отця Анатолія. Усіх стараються відвідати.
Сьогодні був парастас і всі продукти, які принесли, – все пакуємо та веземо, – говорить отець Анатолій. – Там жінки готують. Але то не те волонтерство. Ми так – у міру можливості. Привезли п’ять тепловізорів, дві буржуйки. У порівнянні, як люди допомагають, ми це навіть не афішуємо ніде. Але скільки можемо, стільки й робимо. Та найголовніша мета нашої поїздки – підняття духу молитвою.
З тими варениками, які готують старобогодчанські господині, каже, привозить воїнам любов, впевненість у молитві й у тому, що в тилу їх готові підтримувати чим можуть.
У нас зроблений такий молитовний щит, – розказує отець Анатолій. – Село поділено на певних людей, які читають Псалтир цілодобово. Ця домашня молитва за воїнів не припиняється і не переривається. Молитва починається у рівній годині і через рівну годину естафету переймає інша людина. Кожен має свій час.
Але скромні парафіяни церкви Юрія Переможця вже відправили десять машин хлопцям. Зараз на Донбас готують ще одну автівку.
А ще у храмі є дві особливі ікони. Одна – від 63 бригади, а інша – від 79 бригади. Воїни самі скинулися, аби віддячити за підтримку.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.