Останнім часом у письменницьких колах Івано-Франківська все частіше з’являються книжки, події яких розгортаються у старому Станиславові. Минуле нашого міста було досить бурхливим і дарує авторам багато цікавих сюжетів. Між тим, мода на «літературно-краєзнавчий стиль» виникла не сьогодні, навіть не вчора.
Отож поговоримо про перші художні твори, тісно пов’язані зі Станиславовом, пише Репортер.
Кохання й московські поганці
Колись я працював над статтею про напад російських військ на Прикарпаття та активно шукав матеріали. У польських джерелах часто фігурувала брошура Фелікса Левицького «Облога Станиславова москалями у 1739 році», видана у Станиславові у 1879. Довший час, крім назви, про книгу нічого не було відомо, і ось нарешті одна з польських бібліотек виклала на сайт її оцифровану копію.
У передчутті цікавих фактів я прогортав скани й… жорстоко розчарувався. Виявляється, книжечка на 32 сторінки була не історичною розвідкою, а художнім твором, фантазією автора.
До речі, про автора. Він виявився доволі цікавою особистістю. Левицький народився у 1844 році в Парижі. У 1863 році, коли поляки повстали проти росіян, юний Фелікс приєднався до повстання, був схоплений москалями й кілька років провів у Сибіру. Після звільнення спочатку жив у Львові, а потім перебрався до Станиславова. Видавав газети «Хроніка», «Ехо Покуття», давав приватні уроки французької. Одружився з племінницею віце-президента Львова, пізніше Анна Левицька стала дитячою письменницею. Помер Фелікс Левицький у 1887 році у Кракові, йому було 43.
Сюжет у повісті трохи наївний, проте характерний для «легкої» прози ХІХ століття. Одного серпневого дня 1739 року через Тисменицьку браму до Станиславова приїжджає молодий вояк-шляхтич – каштелянич пан Міхал. Він попереджає гарнізон, що до міста суне російський загін, який руйнує все на своєму шляху, вже спалені Кути, Городенка, Тисмениця. Солдат у Станиславові мало, але комендант, реґіментар Гундорф, приймає рішення битись. Мешканці створюють загони самооборони для допомоги кадровим воякам. Фелікс Левицький досить яскраво описав вигляд середмістя, ратушу, основні вулиці. Скоріш за все, він користувався працею станиславівського історика Садока Баронча.
Читайте також: Кашкетологія від майстра. Франківець раритетом може умундирувати цілий взвод солдат (ФОТО)
Паралельно прописана романтична лінія. Доньку заможного вірменського купця Анну Кіркор любить містянин Мартин Долевич. Але тут з’являється вродливий каштелянич, який дуже подобається дівчині. Ображений міщух викликає шляхтича на вулицю «поговорити», де між ними починається рукопашна. Кадровий військовий гарантовано б зарубав цивільного, але тут дуже вчасно починається штурм фортеці, тож усі біжать на стіни. До речі, автор називає ворогів не інакше, як «поганці» та «дич московська».
У найбільш драматичний момент Мартин один стримує ворожу навалу, дістає важке поранення, але героїчно тримається до прибуття підкріплення. Після перемоги його відвідує каштелянич і великодушно зрікається прав на Анну.
Завершується повість гепіендом: щасливе подружжя Долевичив регулярно хрестить дітей, з далеких кордонів до них навідується шляхтич Міхал, Станиславів процвітає, а на Галицькому передмісті на честь відсічі від москалів Потоцький встановив великий пам’ятник.
Звісно, до Сенкевича не дотягує, але як для першого твору про місто цілком може бути.
Реквієм фортеці
Іван Котляревський написав поему «Енеїда», Адам Міцкевич – поему «Пан Тадеуш», а Едвард Юзеф Тайхман – поему «Місто тіней». Впевнений, що про останнього поета читачі чують уперше. Шкода, адже поема повністю присвячена Станиславову, мало того, охоплює найцікавіший період його історії – фортечний.
У 1931 році на сторінках газети «Кур’єр Станиславівський» була надрукована поема «Місто тіней». Вона мала десять глав, кожна з яких присвячувалась якійсь конкретній темі. Автором значився уже згаданий Тайхман, але деякі розділи написав Богдан Карпацький.
Історик літератури Ольга Цівкач дослідила, що насправді це одна й та сама особа. Едвард Юзеф Тайхман (1905-1950) народився у Львові, закінчив там політехніку, здобув фах інженера. Ще студентом почав писати вірші, які охоче друкували газети Львова, Кракова, Познані й Варшави. Після навчання Едвард переїхав до Станиславова, де активно співпрацював з виданнями «Кур’єр Станиславівський» і «Земля Станиславівська». Окрім віршів, писав щотижневі огляди й театральні рецензії. Деякі з них він підписував псевдонімом «Богдан Карпацький». Потім Тайхман переїхав до Варшави, продовжував друкуватись. Під час війни його поетичний архів згорів. На щастя, поема «Місто Тіней» збереглась у підшивках «Кур’єра Станиславівського».
Кожній главі передує коротенька історична довідка, після якої йдуть вірші. Починається цикл поезією про заснування Станиславова – «Не було нас, був ліс». Далі описуються вірменські переселенці, історія мощів святого Вінцента, турецька облога 1676 року, епідемія чуми, станиславівська молодість поета Францішка Карпінського. Дуже колоритно автор подає сцену зайняття міста польською кавалерією у 1809 році:
«На брук хоругви
здерті жовто-чорні
Падали з гуркотом
по дахах ратуші
Перед Тисменицькою брамою натовп:
«Польські улани їдуть від Калуша!».
Останній розділ присвячений розбиранню фортеці австрійцями у 1812 році. Численні вози з камінням їдуть засипати оборонні рови, робочі ламають бастіони, трощать потужні склепіння казематів. А вночі з костелу виходять статуї чотирьох гетьманів, які прикрашали похоронний катафалк Юзефа Потоцького. Вони заступають на охорону фортеці, що перетворилась на привид.
Аудіо-версія
Про наше місто написані романи, повісті, кіносценарії, оповідання, есе, поема, вірші, пісні, навіть анекдоти є. У 1939 році до всього того різноманіття жанрів додався ще один – радіоп’єса. Тоді телебачення не існувало, тож наймасовішим медіа слугувало радіо.
У шести номерах «Кур’єра Станиславівського» якийсь Тадеуш Квасневський друкував п’єсу «Останній патруль». До літературних шедеврів вона явно не належить, герої постійно згадують Вітчизну, Пілсудського, від рядків так і тхне політичною кон’юнктурою. Втім, автор взяв за основу цікавий сюжет.
Довший час територія Польщі була розділена між Росією, Австрією та Німеччиною. Під час Першої світової війни один польський підрозділ за два дні примудрився повоювати з усіма трьома загарбниками, ще й перемогти їх. А відбувалося це у нашому місті та його околицях.
Йдеться про події липня 1917 року. Російська армія відступає під натиском австро-німецьких військ. П’яна солдатня починає погроми у Станиславові, біля якого таборує російський уланський полк, набраний з етнічних поляків.
Бургомістр Станиславова звертається по порятунок до командира – полковника Болеслава Мостицького. Той приходить на допомогу і улани за кілька годин очищають місто від мародерів.
Не встигли кіннотники перевести дух, як на автомобілі приїжджає генерал Карніцький і наказує прикрити відступ російських військ. Мостицький веде полк під Крихівці, звідки до Станиславова наближались австріяки з німцями. Шість разів улани кидались в атаку на ворожі кулемети й таки змусили противника відступити. Завдання виконано блискуче, тож полк поспішає наздогнати своїх.
Тим часом біля ратуші збирається натовп містян, яким бургомістр зачитує прощальний лист полковника Мостицького. Раптом люди бачать закривавленого улана, який падає з коня. Це юнак Ян Ведлер, що був призначений до ар’єргарду. Він вимовляє високопарну патріотичну тираду, після якої помирає на руках у мешканців. Завіса, точніше звук гонгу, який її заміщає.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.