Франківець Станіслав Бурчак (він називає себе Стахом) дизайнує, будує та творить такі речі, які, на перший погляд, зробити ще, напевно, можна, а от придумати навряд. Наприклад, люстру – цілим космосом, з поєднанням металу, скла й вітражів. Цей диво-виріб Бурчак хотів продемонструвати франківцям на «Святі ковалів», яке щороку проводиться у рамках Дня міста. Люстра мала зачаровувати гостей фортечної галереї «Бастіону». Але завадив карантин.
Натомість, «Репортер» напросився до кузні «Арма», щоб на власні очі побачити фінал роботи над люстрою.
Працювала ціла команда
А виглядає те все фентезійно. Уява вимальовує замок, круглий стіл, лицарів, мечі-луки-стріли, драконів і т. д. Але Бурчак одразу й приземляє, мовляв, люстра – це просто добре зроблене замовлення, яке скоро поїде до свого власника в Рівне. Так, більшість його виробів потім зникають в чужих оселях і тішать лише своїх власників або їхніх гостей. Але так буває не завжди. Стах щороку виставляється на «Святі ковалів». Пригадуєте, в тому ж «Бастіоні» люстру «Летючий корабель»? То теж Бурчакова.
Загалом люстри (та й не тільки) він виготовляє уже 20 років. По одній на рік, бо то велика робота. Має свої вироби вдома, у друзів, у замовників по цілій Україні. Усі вони різні. Але цьогорічна – найбільша та наймасивніша. Стах назвав її – «Стожари».
Над люстрою пів року працювала ціла команда професіоналів. Проектант залізної частини та власник простору, де вона збиралася, – Сергій Полуботько. Чималий шмат ковальської роботи виконав Василь Куцій, помагав Роман Максимів. Стах – автор ідеї, а ще на його совісті вітражі. Поруч з батьком працював і старший син Бурчака – Ілля.
Крім ковалів, до роботи залучили й майстра давнього ремесла – гутника Тараса Дзиндру. Хто не знає, гутник робить скло. І гутне скло у цій люстрі – неповторне, виготовлене спеціально. Нині гутників в Україні одиниці, бо це дуже коштовна робота.
Галактика на 200 кг
Насправді «Стожари» – то ціла композиція із шести люстр. Загальна вага, разом з усіма скляними плафонами й металевими тримачами – понад 200 кг. Там є багато образів – галактика Чумацький шлях, Сонце, планети. Якщо ще дивитися навпроти сонця, то справді якийсь космос, і в прямому, і в переносному сенсі.
Навколо центральної люстри кріпляться металеві крила, а на них по краях висять 12 плафонів. Їх теж робив Тарас Дзиндра. Ці планети ніби обертаються навколо центру.
«Приміщення, де висітиме люстра, доволі велике та має під сім метрів висоти, – розказує Бурчак. – Аби зробити таку вітальню комфортною, ми вирішили розділити її не балками, антуражем, а саме люстрою, яка поділить залу на верхній і нижній яруси».
За словами автора, частиною ідеї є також брутальна зборка в індустріальному стилі. Тут є величезні болти, вузли, на три чверті погнутий метал, іржа, яка натомість виглядає дуже благородно.
Бурчак каже, працював з такою насолодою, що не зважав на прорізані до м’яса пальці – не міг спинитися. В роботі майстри мали повну свободу: замовник не просто нічого не контролював, він навіть не бачив тої люстри – лише ескізи й кілька окремих проміжних етапів. За словами Стаха, подібна співпраця й довіра нині є великою рідкістю. Хоча, усе потрохи міняється.
«Люди їдуть по світу й бачать те, що зроблено попередніми майстрами, – пояснює Бурчак. – Повертаються і дивуються, бо, виявляють, що і в нас такі майстри є. Тепер уже легше пояснити на прикладі того ж Гауді (Антоніо Гауді – легендарний іспанський архітектор – авт.), що таке може бути – коли навіть дрібна деталь стає зрозумілою».
Додає, що будувати так, як це роблять на Заході, ми поки що не зможемо, бо там інші норми, інші технології. Але мусимо доганяти.
Читайте також Мамайкове дерево. Майстер з Верховини робить іграшки й береже дитячі сни (ФОТО)
Пацьорки між планетами
Крім усього іншого, Станіслав Бурчак ще проєктує будинки. Наприклад, у приватній садибі в Дземброні, каже, певно, вже пів світу перебувало. Ну, дуже популярна хата.
«Під цю садибу спеціально була придумана легенда, ніби дзембронський гуцул пішов собі жовніром і дослужився до генерала в австрійській армії, – розказує Стах. – Потім він повернувся до Дземброні і захотів, аби гуцули побудували йому хату за віденським стилем. А гуцули, як зрозуміли, так і зробили – на своє око. Такою була концепція, так ми і зробили – ґазди були задоволені».
Також чотири роки тому Бурчак запустив ще один цікавий проєкт – «Пацьорка». А почалося з того, що зібрався зробити дружині подарунок. Зібрав для неї автентичний гуцульський стрій, шукав до нього прикраси. Сміється, що то якісь дурні гроші вартувало, тому вирішив виготовити сам. От тепер і робить автентичні намиста, ще й відроджує давнє ремесло.
Ті намистинки, до речі, можна вловити й у диво-люстрі. Там теж між планетами розкидано багато пацьорків.
Стах каже, любить дивитися на реакцію своїх замовників, за їхніми емоціями.
«Приємно, коли люди з легкістю розстаються з грошима і не шкодують за ними, – говорить Бурчак. – І для майстрів творити таке – насолода. Може, ми недоотримаємо тих грошей, які усе це справді вартує, але точно отримуємо естетичне задоволення, бо ж робили, як хотіли».
Нині Бурчак і компанія вирішили зробити зі «Стожарами» перформанс, фото та відеосесію. Обіцяють скоро щось страшенно екзотичне.
Авторка: Світлана Лелик
Фото Вікторії Кузьменко
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.
Comments are closed.