З 25 лютого й до сьогодні щодня великі й малі невтомні феї збираються в одному приміщенні, аби робити видиме невидимим. Вони плетуть сітки. І то так скрупульозно й відповідально, що їхні сітки замовляють військові з усіх гарячих точок. І, кажуть феї, робитимуть це до перемоги.
Тільки б ще їм в допомогу з десяток вільних рук, пише Репортер.
Подаруночки у сітках
Іро, ти ж знаєш, що не можна приходити до нас у такій сукні, – говорить хтось з гурту жінок, які плетуть сітки. – Нам такі кольори якраз треба.
Волонтерка Ірина, вбрана у лляну сукню оливкового кольору, прийшла на сітки після роботу. За нею одна за одною приходять інші жінки. Хтось йде вже додому, бо від обіду плетуть.
Волонтерка Олена Черкас організовує новоприбулих. Вона тут з першого дня. Каже, просто прийшла, аби принести якісь закрутки, та й залишилась, бо затягло. Зараз, пояснює, мають термінове замовлення – великі сітки розміром 7х5.
Ними накривають машини, – пояснює Олена. – На великі сітки у нас зараз багато замовлень. Тому треба багато тканин, аби різати, й багато рук, аби плести.
Робочий процес відбувається у просторому шкільному коридорі. З одного боку натягнута сітка, де феї вплітають потрібні кольори. Беруть порізані смужки зі столів навпроти. Там розкладені коробки з палітрою усіх зелених кольорів, коричневих, сірих.
Потрібної тканини підвезла ще одна фея – Олена Николин. Вона тут також від самого початку – з 25 лютого.
Читайте також: «Об’єднані любов’ю». Як особливі франківці до перемоги долучаються (ФОТО)
Згадує, тоді дуже багато людей було. Навіть так, що відправляли, бо не було, де стати. Десь у березні-квітні людей значно поменшало. Пояснює, що франківці повиходили на роботу, а переселенці, хто мав можливість, – повернулися додому.
У нас було дуже багато з Києва, Ірпеня, Бучі – помагали, – каже Черкас. – І коли вже можна було вертатися додому, то вони поїхали. Та досі помагають, наприклад, надсилають звідти тканину, інше. Поїздами передають цілі сумки такі базарні, в клітинку.
Дві Олени скручують готову сітку, яка поїде до військових на Київщину. Всередину кладуть прапор і з десяток синьо-жовтих плетених браслетиків та записку. На ній емблема «Маскувальні феї» й QR-код з переходом на їхню сторінку у Facebook. Також у записці є розмір сітки, колір і коли виготовлена.
І найголовніше повідомлення: «Після перемоги – усі бігом в Івано-Франківськ святкувати».
Це у хлопців викликає такий захват! – усміхається Олена Николин. – Вони чекають на сітку, а там ще й браслетики і прапор. Навіть писали нам, мовляв, сітка це класно, але відправте нам ще, будь ласка, браслети, бо ми тут чуть не побилися. Такі дрібниці там дуже цінні. То ми окремо ще передавали.
Роблять видиме невидимим
Бренд і назва «Маскувальні феї» з’явився в середині червня. Олена усміхається, що це не було так цілеспрямовано, мовляв, а давайте придумаємо собі назву.
Ми просто сміялися: “феї, феї, начаклуємо, зробимо” , – каже Николин. – Вийшла така гра слів. Тут ідея такого енергетичного захисту, бо ми робимо видиме невидимим. От, у такому плані воно й народилося. І фея – це класний скандинавський образ. У нас є фея десятирічна і 80-річна. Це збірний образ жіноцтва і не тільки жіноцтва, бо у нас є помічники чоловіки.
Каже, у них постійно є близько 20 людей. Часом не всім вдається збиратися. Плести сітки починають з обіду. Тоді переважно приходять переселенці, а решта сходиться під вечір, після роботи, й плетуть впритул до комендантської години. Багато волонтерок живуть недалеко. Але і їх буває замало, тому рук ду-у-уже бракує. І феї дуже просять прийти хоч на 30 хвилин, хоч на годину.
Сітка – як паска
Зараз феї мають замовлення на сім сіток у дві гарячі позиції. Одну сітку треба робити днів з чотири-п’ять, а згорає вона умовно за п’ять хвилин. Тому їх треба постійно. Часто, коли підтискають терміни, то приходять і в неділю.
Ми вже навчилися достатньо, аби не робити погано, – говорить Николин. – Якщо сумніваємося у якомусь кольорі – не будемо це робити. І наявність цього бренду «Маскувальні феї» – воно нас дисциплінує. Тому що зробити й наліпити можна любе. Можна порізати леопардика, все красиво, можна взяти будь-який зелений колір, але питання – як воно потім? Хлопці реально їх чекають, а коли отримують, воно ще й не підходить. Ми не можемо їх підставити.
Тож, перед тим, як приступати до роботи, усе прораховують, слідкують за розміром, чітко підбирають кольори.
Аби не було, що пів сітки у нас змотано в одному відтінку, а інша половина – в іншому, – пояснює волонтерка. – Було таке, що розстеляли сітку, а воно не в’яжеться колір з кольором, і ми виплітали й переробляли. У половини, хто сюди приходить, хтось воює. І це дає ще більшу відповідальність.
Сітки фей мають кодові назви. Наприклад, розміром 6х8 – «Гігантела», а ще більша 6х10 – «Крихітка». Менші розміри, кажуть, то для них вже, як соняшникове насіння.
За липень «Маскувальні феї» наплели 13 маскувальних сіток загальною квадратурою 310 м кв. У червні, кажуть, було 15 сіток – 250 м кв.
За словами Олени Николин, до плетіння приступають лише з гарним настроєм. Вона забороняє сваритися чи сперечатися біля сіток. Порівнює плетіння з випіканням пасок на Великдень. Коли біля тіста також не можна сваритися, навіть говорити голосно, аби паска не просіла й не зіпсувалась.
Це плетіння має і класний психотерапевтичний ефект, – переконана Николин. – Особливо, для наших переселенців. Ми тут усі здружилися між собою. Це рятівне коло спілкування. І я розумію, що ми робимо добру справу не лишу туди, але й тут.
Волонтерський хаб
Феї часто беруть участь на благодійних ярмарках. І там закликають людей ставати до плетіння. Вивішують одну готову сітку, а поруч – порожню. Аби франківці й гості міста могли порівняти. Також їхні найменші волонтери роздають листівки з адресами, де ще у місті можна долучитися до плетіння маскувальних сіток.
На ярмарках продають солодощі, а за ці гроші закуповують основу для сіток, одяг на секонді. Зараз купили барвники, аби фарбувати білу тканину в потрібні кольори.
Крім сіток, феї збирали й досі збирають банки на тушонки. Допомагають так іншим волонтерам, бо всі роблять одну справу.
Ще роблять збір усього, що треба, на енергетичні батончики «Бандерівські», на сухі борщі для «Станіславського борщу». Усе, що треба для виготовлення окопних свічок.
Фактично спочатку була ідея самої сітки, а тепер це цілий логістичний волонтерський хаб, – говорить Олена Николин. – Ідея цього всього полягає в тому, що маленькими кроками воно якось у купі назбирується. Це як їздити по місту й збирати мед для бандерівських батончиків. Там маленьку баночку, десь там ще одну. Жінка якась каже, я маю дуже мало, але візьміть. А потім ти це звозиш до купи. Дивишся, а в тебе вже разом 5 літрів меду. І таке зі всім. Має бути така людська синергія. Потрошки, потрошки, зі світу по нитці й бідному сорочка.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.