Минулого тижня до франківського Палацу Потоцьких приїхав шматочок Верховинщини, але з величезною гуцульською енергетикою. Усіх охочих вчили танцювати «Гуцулку», «Решето» та «Аркан». Майстер-клас влаштували родинний танцювальний ансамбль Ілюків і Ванджураків із села Віпче. Вони вже майже 40 років бережуть усі танцювальні рухи правдивих гуцульських танців.
За цей час родина розрослася настільки, що коли всі збираються до танцю – не витримує підлога, пише Репортер.
Добрі на почин
Організувала майстер-клас гуцульських танців спільнота поціновувачів і дослідників західноукраїнської традиційної культури «Лилик». Четверо людей їздять в експедиції, збирають фольклор, традиції, музику, танці, співанки й казки. І цим будуть ділитися з франківцями. Але почати вирішили саме з танців від родинного ансамблю Ілюків і Ванджураків. Кажуть, це статусний колектив – такі собі хедлайнери і дуже добрі на почин.
Ілюків і Ванджураків з села Віпче та їхні танці добре знають по Україні й далеко за її межами, адже колектив існує майже 40 років.
Читайте також:
Яскравий одяг та музика диско. У Франківську дівчата влаштовують танці на чотирьох колесах (ФОТО)
«Ми між собою родина, – говорить Михайло Ванджурак. – Ми їм вуйки. Усі танцюємо зі своїми дружинами, потім наші доньки й сини танцюють, і вже їхні діти теж».
Михайло Ванджурак керував колективом 22 роки. Нині, каже, передав керівництво молодшим, бо вже на пенсії. Але у свої 72 роки ще може дати фору, долучається до різних виступів, проводить майстер-класи.
А пану Михайлу передав кермо його старший брат Василь. Він організував колектив у 1982 й керував ним 12 років.
За словами Михайла Ванджурака, це сталося випадково. Тоді їхній «завклубисі Ганнусі Ілюк» подзвонили з району, мовляв, треба представити якийсь колектив та святі ремесел і фольклору у Верховині.
Цікаво й до теми:
Мистецтво любити біль. Як юні франківці освоюють балетні па (ФОТО)
«Знали, що у Віпче файно здавна гуляють і порядок у танцю є, – розказує пан Михайло. – Так якось Бог дав, що з усієї Верховинщини ми до танцю. Пішли ми на той виступ. Дуже боялися, бо думали, що то артистично треба, а ми непрофесіонали. Але нам толкують, що ніяке артистичне, та як на забаві гуляєте – так і показати. І ми тоді так відгуляли, що спокою не маємо до сьогоднішньої днини. Скрізь кличуть танцювати по Україні й за кордоном. Були у Литві, двічі у Франції, Угорщині, Німеччині, Польщі й Румунії».
Чоботи мають бути добрі
Cпершу в колективі танцювали брати Ванджураки і брати Ілюки з своїми жінками, то зараз вже долучилися їхні діти та онуки. Тож мають вже три покоління танцюристів – від маленьких дітей до поважних ґаздів. За словами пана Михайла, на виступи переважно їдуть 7-8 пар, бо не всім виходить.
«А так, якби зібрав це все, що гуляє, всю родину, то площі Палацу Потоцьких б не стало, – усміхається Ванджурак. – Усі разом потанцювати збираємося переважно на весіллях. Усі як луснули, як трьопнули, то було, що й підлога проломлювалась. Ґазда бігом це латати. Полагодив – і знову до танцю».
Аби добре танцювати, каже Ванджурак, то мають бути добрі чоботи, але не ті легонькі, а як колись ходили – хромові.
«Знаєте, то все в крові, – гонорово говорить пан Михайло. – Якби інакше, то б не стало на стільки років. Ми й на репетиції вже не збираємося, бо все знаємо. Все відточено. Часто кличуть вечорниці ставити, весілля гуцульські показувати. Кожен каже, що він гуляє «Гуцулку», але як ти гуляєш? І ми показуємо, як то правдиво робити».
Парубоцькі фіґлі
Ще найголовніше у танцях – музика, аби була скрипка, бубен і цимбали. А більше гуцулам ніц не треба, аби файно закрутити танок. І вже 20 років родинам танцюристів підігрує та підспівує капела Миколи Ілюка із Замагори.
Також свого часу колектив працював з відомим гуцульським віртуозом Романом Кумликом і родинною капелою Тафійчуків з Буківця.
«Дружина Миколи Ілюка – то моя друга жінка у танцях, – жартує пан Михайло. – Перші роки я зачинав зі своєю жіночкою шлюбною, але так сталося, що вона вже не могла танцювати, то обрав цю. І так ми з Марією танцюємо вже 15 років».
Також пояснює, що є танці, де ведуть музиканти й танцівники мають вигуляти, поки не скінчиться мелодія. Але є такі, що ті підлаштовуються під танцівників. Наприклад, в «Аркані» чи «Решеті», де танцівники мають виходити свої кроки. А гуцулку, каже пан Михайло, «можуть розкігати і грати Бог знає доки».
Ще у репертуарі колективу є «Жартівливий танець з віником», «Коновка» й «Парубоцькі фіґлі».
«У фіґлях є такі уривки, як «Кота тягнути», «Ведмедя бити», – розказує Ванджурак. – То показують лише чоловіки. У цих танцях кожен старається себе показати перед молодицею, що він гонорніший, моцніший».
Нога в ногу
У Палаці Потоцьких Ванджураки з Ілюками вчили усіх охочих, яких назбиралося чимало. Участь у майстер-класі коштувала 80 грн.
Пан Михайло каже, що «Гуцулка» – то їхнє коронне, споконвічне від прадіда. Цей танок можуть гуляти і пів години, а то й годину. Там дуже багато кроків і вони досить складні. Але так довго танцюють переважно десь на забавах – на весіллях, вечорницях.
Складні кроки має і «Аркан». Його танцюють виключно чоловіки, а от «Решето» – простіший й легший танок, бо там танцюють по парах.
«Чоловіки мають тяжчі кроки, ніж у жінок, – розказує Марія Ілюк. – От, тропотєнку, гайдука сідати чи присідати – то все має бути у такт. У Франції нас 12 пар на сцені нога в ногу як затанцювали! Навіть я досі захоплююсь, як то сильно й гучно. І то дуже тяжко, але у всіх віпчанців то дійсно у крові. Народилась дитина і, мені здається, що вже має до того талант».
У жінок кроки легші й граційніші, але також непрості. Пані Марія розказує, що від маленької дивилась за старшими, як вони танцюють, і потім повторювала вдома. Також різним крокам її вчив батько.
«Я це дуже люблю! – говорить танцівниця. – Ми колись, як з Миколою поженилися, важкий час був, 1993 рік, діточки маленькі, але як хтось сказав їхати виступати – вже йшла. Наш колектив вже один лишився. У Замагорі був гарний, але щось ся розбив, лишилися тільки музиканти. Люди стали старші та вже не годні, а молодь не дуже хоче. Доки то все буде триматися, не знаємо, бо то все старіється».
