Центр для учасників АТО та їхніх сімей «Бандерівський схрон» відкрився ще наприкінці 2016 року. З часом тут створили Будинок ветерана. А крім притулку для тих, хто пройшов війну, запрацювала майстерня – робили дерев’яні іграшки, продавали, заробляли на себе, пише Репортер.
«Наша помилка – ми почали вважати себе ветеранами, коли війна ще тривала», – каже засновник центру Ігор Чернецький.
Схрон допомагає ліками
Зараз, через понад рік після початку повномасштабного вторгнення, команда «Бандерівського схрону» майже повністю складається з Ігоря Чернецького, який поєднує волонтерство зі службою в ЗСУ, та його дружини Наталії Черній.
Ще 24 лютого 2022 року я відвіз на фронт половину хлопців, 25 лютого – решту. У перші дві доби «Схрон» залишився практично порожній, – розповідає Ігор Чернецький. – Таким він був ненадовго – до нас приїхали дружини та діти військових, які воювали ще з 2014, – з Київської, Донецької області.
У перші тижні робота кипіла: робили тушонки, плели маскувальні сітки, сортували гуманітарну допомогу. З часом кількість охочих допомагати зменшилася – як і всюди.
Читайте: Чужих тут не буває. Один день у “Бандерівському схроні” під Франківськом
Наразі Ігор Чернецький з дружиною займаються в основному волонтерською допомогою. Інколи – адресно бійцям, але найчастіше – підрозділам. Переважно допомагають медикаментами.
Починаючи від медичних підрозділів і бойових медиків – тактична, особиста медицина, – каже Чернецький, – і закінчуюючи шпиталями, лікарнями – не тільки на лінії фронту. Зокрема, допомагаємо франківським лікарням, куди привозять поранених. Нестача у медикаментах була завжди. До кінця літа 2022 ще приїжджало досить ліків з-за кордону, а тепер цієї кількості не вистачає.
Зараз, за словами військового, найбільше ліків приїжджає на адресу волонтерської групи при Українському католицькому університеті, яка працює від «Бандерівського Схрону». А більшість організація закуповує на великих фармацевтичних складах.
Також четверо хлопців зі «Схрону» тримають СТО, де ремонтують автівки на фронт. За цей час передали на передову десь 40 машин. Зараз на станції є чотири авто в ремонті – якісь віддали люди, якісь волонтери купили для військових. Потреба у машинах є постійно.
Хто хоче – знайде час
На складі «Бандерівського схрону» – тонни ліків та інших медикаментів. На тиждень відправляють за місцем потреби десь три-чотири рази. Серед купи коробок – лише Наталія Черній.
Медицину я сортую переважно одна. З лютого до серпня була дівчина з Київщини, але тепер вона пішла в армію, – розповідає Наталія. – Тут не так просто: треба розбиратися, що й куди класти. До того ж, я повинна контролювати процес, щоб потім могла швидко знайти все необхідне. А ще це непередбачувана робота: звечора можуть подзвонити, що на ранок треба відправити посилку. Тож треба зриватися і їхати.
Ми все відправляємо чітко по списках – що саме потрібно й кількість, – говорить Ігор. – Якщо у нас немає, то купуємо або шукаємо по інших організаціях, лікарнях. Це як повноцінна робота.
Навесні 2022 на складі працювали практично цілодобово. Зараз роботи трохи менше, але все одно достатньо.
Найбільше нам допомагають переселенці. Їх у Франківську немало і, хто б що не говорив, вони дійсно багато роблять, – каже Наталія Черній. – Є й франківці, але переважно це ті люди, з якими ми співпрацюємо вже роками.
Загалом волонтери допомагають всіма необхідними медичними засобами, харчами, одягом, взуттям і автомобілями. Зосереджуються саме на військових, але, як каже Наталія Черній, зовсім не займатися цивільними не можуть – це взаємопов’язаний процес.
На самому початку ми плели маскувальні сітки, – розповідає Наталія. – Останні тушонки варили ще взимку, але, якби була б потреба, розпочали б знову. Зараз багато шиємо. Спочатку франківська обласна лікарня попросила спортивні штани – їх приїжджало дуже мало. Ми вирішили, що можемо їх шити. Потім шили панами, навіть форму, на зиму – шапки балаклави.
У колишній майстерні – небагато дерев’яних іграшок, які колись робили на продаж. Тепер тут зберігаються набори з тактичною медициною для бійців. За словами Наталії Черній, більшість вмісту аптечки купують за кордоном – щоб бути впевненими в якості.
З українського, довіра є лише до турнікетів “Січ”, гемостатів і протиопікових засобів.
Ті, хто складає аптечки, інколи купують якомога дешевше. Але тут так не працює, – говорить волонтерка. – Ми шукаємо баланс, де можна трохи зекономити, не втрачаючи якість. Наприклад, справжні ізраїльські бандажі коштують по 600 грн. Є українські, десь за 200 грн, але мені совість не дозволяє такі покласти. Втім, можна купити якісніші за 300 грн. Ми знаходимо альтернативу, показуємо медикам, чи можна такі замовляти.
Ще є сильна потреба в одязі для поранених у лікарнях і госпіталях: труси, шорти, штани.
На стабпункти, прифронтові шпиталі треба дуже простий одяг, бо він практично одноразовий, – пояснює Наталія. – Я максимально спростила моделі й технологію. Іноді ми купуємо тканини, а іноді тканини передають – тоді ми підлаштовуємось до того, що є.
Викройками й порадами допомагає Наталія Філіппська з майстерні «Клаптик». Також співпрацюють з багатьма іншими волонтерськими організаціями: якщо потрібно щось, чого немає у «Схроні», є у них.
Зараз франківська обласна лікарня бере стільки, скільки дамо, – каже волонтерка. – У нас є людина, яка кроїть великими об’ємами, тож усе готове – треба тільки зшити. Робимо це кожна вдома. Минулого літа долучалися організації, наприклад, шили у майстернях драмтеатру. Була вчителька праці, яка у школі шила на перервах. Хто хоче – знаходить місце і час. Зараз уже волонтерів менше. Тож рук дуже потрібно.
Також можна приносити одяг і взуття одразу в обласну лікарню – головне, щоб був у доброму стані. Потрібні чоловічі футболки, шорти, спортивні штани й легке взуття – кросівки, мокасини, тапочки.
Реабілітація потрібна вже
За словами Ігоря Чернецького, потреба у соціально-психологічній допомозі для воїнів уже є дуже велика. Але на практиці, каже, робота в цьому напрямку майже не проводиться.
Є якісь ініціативи – одиниці – які продовжують надавати допомогу. Серед них і місцеві, наприклад, Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров’я. Але та допомога – це менше 1% з потрібного. А коли закінчиться війна, тоді може бути вже пізно запускати процеси реабілітації, – говорить військовий.
Читайте: Жінки на війні. Оксана Рубаняк – дівча у кулеметному взводі
Зараз «Бандерівський схрон» шукає спеціалістів у свою команду. Але коли відновлять роботу з психологічної допомоги та діяльність Будинку ветерана – невідомо. Зараз є інші пріоритети.
Ми не можемо зараз займатися реабілітацією, бо немає команди. Всі на фронті, маємо загиблих і поранених, – каже Ігор Чернецький. – З усієї команди є хіба 10%, які не служать чи не воюють. Наприклад, не відновимо роботу майстерні, бо людина, яка відповідала за неї, зникла безвісти. До повномасштабного вторгнення себе готував кожен свідомий атовець. Більшість з команди знали, куди їм треба з’явитися протягом доби, коли полетять ракети. Те, що було не готове суспільство – це не наша вина.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.